Перемовини можуть тривати довго

Євген Дикий, ветеран російсько-української війни та директор Національного антарктичного наукового центру, поділився, що Російська Федерація (РФ) не має окремої мети на кожному напрямку, адже вона воює не за окремі шматки української території, а за повну перемогу в цій війні. «А коли воюєш за повну перемогу, де, власне, твоєю метою є ліквідація держави Україна, а ця мета нікуди не зникала, ніколи росіяни від неї не відступали, у такому разі, будь-яка ділянка фронту є однаковою ціллю й оцінюєш лише те, де зараз у тебе краща ситуація та можливість посунути ворога, — наголосив він. — Якщо в когось ще були якісь вагання, то свіжа заява Путіна не залишає ніяких сумнівів. Поки ведуться нібито розмови про перемовини, диктатор розставив все по місцях. Дав команду створити буферну зону, тобто, інакше кажучи, розширити окуповану територію, ще у трьох областях — Харківській, Чернігівській і Сумській».

Точка нуль

У перемовному процесі з РФ ми виходимо до ситуації близької до точки нуль, де може початися все з початку, бо компроміси так і не будуть знайдені. Про це заявив військовий оглядач Денис Попович. «Хочу звернути увагу на слова Кирила Буданова, начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України, який ставить десь на середину лютого і вважає, що може бути якесь вікно для предметних перемовин із намаганням знайти якісь компромісні рішення. Та на мій погляд це може бути весна-літо», — спрогнозував він.

Експерт наголосив, що цьому може сприяти ситуація в економіці росіян, яка складається не на їхню користь. Але й для України проблеми в економіці залишаються актуальними, позаяк існує залежність від позиції Європейського Союзу (ЄС), а зараз він «ламає списи» з приводу заморожених російських активів і передачі їх Україні.

За його словами, Путін хоче «вкласти у вуха» американців паралельну реальність. Йому потрібна картинка, зокрема, з втиканням прапорів у незахоплених містах Донбасу, щоб довести, що бреше українська влада, а не він. Фахівець також звернув увагу на заяви володаря Кремля про створення буферних зон. «Це важлива історія насправді. Ми пам’ятаємо спроби росіян створити буферні зони в Сумській, Харківській областях, Вовчанську. І в них був проєкт створення буферних зон у Чернігівській області, і хоча він не відбувся цього року, але окупанти від нього не відмовилися», — зауважив він і пояснив, що це означає: реального просування в бік миру не проглядається. «Путін нарізає нові завдання в розрахунку, що вони будуть виконані. Це завдання на зиму чи весну 2026 року, — вважає п. Попович. — Це завдання захоплення всієї Донецької області. І тут немає місця, на превеликий жаль, для миру».

Своєю чергою, Матіас Шмале, помічник генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй (ООН), постійний представник і координатор гуманітарних програм в Україні, вважає, що перспектива швидкого припинення вогню у війні в Україні виглядає сумнівно. «Хоча були моменти обережного оптимізму, не бачу передумов для закінчення цієї жахливої трагедії», — зазначив він і додав, що на територіях України, особливо на сході, не спостерігається руху до припинення бойових дій. «Війна триває, відбуваються значні руйнування інфраструктури та людських життів, люди гинуть і зазнають поранень», — наголосив представник ООН.

За його словами, особливе занепокоєння викликає початок зими та ризики перебоїв із енергопостачанням. «Люди можуть залишитися заблокованими у багатоповерхівках, а якщо руйнування інфраструктури триватимуть швидше, ніж її відновлення, це може призвести до катастрофічних наслідків у розпал суворої зими», — пояснив функціонер. Він нагадав приклад Сум, де кілька тижнів тому 40 тис. мешканців залишилися без комунікацій, і лише завдяки зусиллям гуманітарних служб вдалося уникнути евакуації.

Водночас п. Шмале відзначив стійкість українців. «У Херсоні я відвідав підземний пологовий будинок — на поверхні війна, а під землею лікарі допомагають жінкам, які народжують дітей. Це демонструє опір українців», — зазначив він і навів аналогічні приклади — підземні школи у Харкові на базі метро, де діти продовжують навчання.

Гуманітарний координатор також наголосив на поєднанні допомоги з відновленням. Деякі організації розміновують сільськогосподарські поля, а аґенції ООН у сфері продовольства допомагають фермерам відновлювати роботу. Це, на його думку, підтримує надію на кращу перспективу.

Повна, або часткова капітуляція

Проте Ігор Луценко, колишній народний депутат України, а тепер військовий, вважає, що жодні поточні дипломатичні ініціативи не відкривають для України перспективи справедливого миру, оскільки РФ досі має ресурс і налаштована на продовження війни. На запитання журналістів порталу «Главком», як бійці сприймають теперішню дипломатичну активність, він відповів, що армія добре відчуває реальний стан ворога та його можливості. «Військові дуже добре відчувають, у якому стані наш ворог, які в нього наміри й можливості. І будь-який притомний військовий розуміє: жодних мирних рішень, які були б бодай мінімально вигідні Україні, нам зараз не світить», — наголосив захисник Батьківщини.

За його словами, реалістичними варіантами можуть стати сценарії, що за суттю означатимуть капітуляцію. «Нам світить або повна, або часткова капітуляція — формально ніби й не капітуляція, а по суті — так. Москва налаштована воювати, вона відчуває, що має ресурс — людський і матеріальний. РФ бачить, як слабшає Захід, і це додає їй оптимізму», — зазначив військовий.

А Микола Княжицький, теперішній народний депутат України, вважає, що інтенсифікація перемовного процесу створює оптимістичні очікування, що війна скоро закінчиться. Це природним чином впливає на все суспільство, адже швидке завершення війни асоціюється з поверненням у початок лютого 2022 року, коли очікування «шашликів на травневі свята» переважали над усвідомленням необхідності мобілізуватись і зберігати концентрацію на утриманні країни від поразки.

«По-перше, варто нагадати, що перемовини про завершення війни ніколи не тривають швидко. Війна у В’єтнамі тривала дев’ять років, з яких чотири з половиною — перемовини. Перемовини щодо завершення війни на Корейському півострові тривали два роки. Під час югославських конфліктів контактні групи зустрічалися чотири роки з п’яти, поки йшли активні бої, — нагадав він. — Тому будь-які обіцянки швидкого завершення війни через перемовини не мають під собою раціонального підґрунтя. Історичний досвід засвідчує: якщо війну не вдалося завершити у перші тижні, потім зробити це надзвичайно складно. Оптимістичним можна було б вважати сценарій, у якому війна закінчиться 2026 року, але навіть така ймовірність нижча за 50 %.

Друге: є різні погляди на доцільність перемовин, але історія свідчить: якщо війна не завершена повним розгромом супротивника, наприкінці все одно виникає якийсь документ. Війна в Україні — це війна на виснаження. А вона може завершитись двома шляхами: одна зі сторін першою не витримує або сторони підписують договір. Теоретично можливі «чорні лебеді» — раптова смерть Путіна або заколот на кшталт Пригожинського. Але це не стратегія завершення війни, а сподівання на диво. Стратегія має спиратися на події, на які можна впливати. Тому теперішній перемовний процес потрібно розглядати лише як один із потенційних шляхів завершення війни. Але ставлення до оборони країни не може залежати від ходу перемовин, так само як і розігрівати суспільство невиправданими очікуваннями про «швидкий мир».

Третє: зустрічі між делегаціями України, США й ЄС взагалі перемовинами не є. Їх можуть вести лише Україна та РФ. Оскільки ні Європа, ні Україна прямих перемовин із Кремлем не ведуть, де-факто єдиним перемовником виступає теперішня адміністрація США. Можливо, на певному етапі Сполучені Штати розраховували завершити війну швидкою домовленістю з РФ про здачу України, але зараз про це вже не йдеться. Показово, що зустріч Путіна з Віткоффом завершилася без результатів. Якби Вашинґтон прагнув швидкої здачі України, угоду можна було б оголосити того ж дня. Відсутність домовленостей означає: Путіну привезли план, що не відповідає очікуванням володаря Кремля, і той його відхилив.

Оскільки Сполучені Штати у цих перемовинах фактично представляють інтереси України й Європи, вони мають узгоджувати свою позицію зі союзниками. Саме це ми й бачимо, коли Рустем Умеров, секретар Ради національної безпеки й оборони України, їздить до США, а Володимир Зеленський — до Парижа чи Лондона. Тобто все, що відбувається, — це нормальний дипломатичний процес. Він може призвести до завершення війни, але ми лише на його початку, і наразі немає жодного сигналу, що війна скоро закінчиться.

Четверте: позиції України та РФ щодо завершення війни принципово розходяться. Щоправда, навіть порожні раунди перемовин із часом призводять до певного зближення позицій. Можливо, колись у майбутньому ці позиції зійдуться у компромісному пункті. Але сьогодні немає жодного натяку, що це станеться найближчим часом.

Усе це вкупі означає: війна триватиме далі, незалежно від того, як відбуваються перемовини. Перемовний процес може тривати роками, і весь цей час Путін продовжуватиме намагатися вбивати все більше українців. Відповідальна влада мала б готувати суспільство саме до такого сценарію, а не продукувати примарні надії, що «все скоро закінчиться». Тому питання утримання лінії фронту та збереження життів наших солдатів є значно важливішими за обговорення мирних планів».