Чи дозволять українцям захищатися?

18 квітня уродженець Москви відкрив в Києві стрілянину по перехожих і взяв заручників у супермаркеті; його ліквідували, однак загинули семеро людей.

Будуть більші проблеми?

Ця траґедія поновила в Україні дискусію щодо легалізації короткоствольної зброї для цивільного населення. Участь у цій полеміці взяли, зокрема, посадовці вищого ранґу. «Люди мають отримати право на збройний самозахист. Найближчим часом будуть проведені експертні обговорення щодо цього питання. До обговорень долучать народних депутатів, громадськість, журналістів та ветеранів», — заявив Ігор Клименко, міністр внутрішніх справ України. — Я хочу закон про цивільну зброю. Зміни в кримінальне законодавство, визначення по самозахисту, тири, місця зберігання. Ми вже починаємо консультації. Треба чути всі думки, щоб вийти на ефективне рішення».

Йому опонував Кирило Буданов, керівник Офісу президента України. «Я проти цього був завжди й знову кажу, що проти просто легалізації, щоб роздати зброю людям. Це загрожує набагато більшими проблемами, ніж те, що є зараз», — наголосив він.

Із цією позицією важко не погодитися, приміром, з огляду на траґедію, що сталася 13 січня ц. р. у США. 42-річний Даґлас Дітц відібрав у 11-річного сина ігрову консоль, сховав її в сейф і звелів хлопчику спати. Але той знайшов у шухляді ключа від сейфа, натрапив у ньому на пістолет і застрелив батька.

На дискусію щодо зброї відреагував і Володимир Зеленський. «Погоджуюся зі суспільством і експертами, що треба поставити крапку в цьому питанні, хоча це й непросто, бо це велика відповідальність», — зазначив він. За словами президента, відповідні зміни мають ухвалюватися винятково на законодавчому рівні.

У виданні «Лівий берег» нагадали з цього приводу: «З 2014 року парламентарі дев’ять разів намагалися легалізувати вогнепальну зброю для цивільних, однак жодна спроба так і не стала повноцінним законом».

Бракує консенсусу

23 лютого 2022 року Верховна Рада України ухвалила законопроєкт про цивільний обіг зброї лише в першому читанні. Однак наступного дня розпочалося повномасштабне вторгнення Російської Федерації (РФ) до України, що змінило пріоритети парламенту. Друге читання проєкту не відбулося ще й через надмір правок, які унеможливили консенсус щодо його фінальної редакції. Одні законодавці виступали проти будь-якої легалізації зброї для цивільних. Інші наполягали на повній легалізації — з правом носіння. Їхні опоненти — лише на її зберіганні вдома. Значна кількість правок стосувалася вікового цензу, медичних перевірок, психологічного контролю, навчання та складання іспитів тощо.

Та чи не найголовнішу розбіжність вказав юрист Юрій Танасійчук: «Маємо проблеми з чітким визначенням у законодавстві меж відповідальності щодо самооборони. Навіть за повної небезпеки та неможливості врятуватися особа, яка застосувала зброю, це стосується і табельної зброї, буде кваліфікована як обвинувачена».

З цим погодився оглядач Максим Дряпко: «Попри те, що в Кримінальному кодексі є ст. 36, яка звільняє від кримінальної відповідальності за оборону від озброєних нападників, на практиці правоохоронці вважають інакше. Законодавцям потрібно чіткіше прописати правила застосування зброї при самозахисті, а судам — напрацювати практику, щоби правила не працювали проти тих, хто захищається».

Єдина в Європі

У київській «Судово-юридичній газеті» констатували: «Україна залишається єдиною країною в Європі, де немає спеціального закону, що регулює обіг цивільної зброї. Основні положення досі визначають підзаконними актами Міністерства внутрішніх справ, зокрема, наказом № 622». Ним визначено, що цивільні мають право на пневматичну та газову зброю з 18 років, мисливську гладкоствольну — з 21, мисливську нарізну — з 25. Пістолети й револьвери до цього переліку не входять, тож для цивільних вони фактично заборонені (за винятком нагородних)».

Головний арґумент прихильників скасування цієї заборони лежить в юридичній і практичній площинах. Зокрема, Георгій Учайкін, голова Української асоціації власників зброї, наголосив, що ст. 27 Конституції України гарантує право на захист життя. За його словами, «держава в особі Національної поліції не повною мірою забезпечує функцію захисту громадян, тому люди повинні мати законний інструмент для відсічі зловмиснику».

Відтак у «Судово-юридичній газеті» резюмували: «Без запровадження законодавчої презумпції правомірності дій того, хто обороняється, та розширення переліку випадків оборони, зброя в руках громадян стане гарантією не безпеки, а судового переслідування».

Дозволами торгують

Скептики легалізації зброї наголошують, що уродженець Москви, який відкрив 18 квітня стрілянину в Києві, якраз і мав зареєстровану зброю. Руслан Кравченко, генеральний прокурор України, повідомив, що той отримав дозвіл на зброю на підставі журналістського посвідчення, виданого однією з громадських організацій.

А Оксана Романюк, директорка Інституту масової інформації, розповіла, що їй відомі випадки, коли сумнівні громадські організації, що позиціонували себе як журналістські, незаконно торгували посвідченнями. Тому зброя опинялася у представників кримінального середовища, які не мають жодного стосунку до журналістики.

Скептики також наголошують на низькій ефективності цивільних зі зброєю проти озброєних злочинців. Зокрема, Андрій Шевченко, боєць спецпідрозділу «Артан» Головного управління розвідки Міністерства оборони України, наполягав, що цивільна особа в реальних умовах навряд чи здатна оперативно зреагувати на напад: їй необхідно дістати незаряджену зброю, підготувати її до використання, зарядити та здійснити прицільний постріл — і все це в умовах стресу, хаосу та скупчення людей.

Народний депутат Сергій Гривко з ним погодився: «Зброя не робить вас супергероєм автоматично. Без регулярних тренувань у критичній ситуації ви радше пораните випадкового перехожого, ніж зупините злочинця».

Тож Катерина Чорногоренко, ексзаступниця міністра оборони України, наголосила: «Очевидно, що ворог спробує масштабувати проблему «стрільців» в публічних місцях. Їм потрібний хаос у наших містах. Нам треба вчити наших людей знешкоджувати таких стрільців швидко, маючи навички і короткоствол при собі. Цивільне населення треба навчити базовим протоколам дій, формувати культуру реагування, а не паніки, ключових людей вчити швидко нейтралізувати загрози».

Однак військовий Олександр Морозов зауважив, що навіть висока результативність стрільби у тирі чи на полігоні не гарантує ефективності в реальному бою, де неможливо реалізувати всі навички цілком через стрес, динаміку та непередбачуваність ситуації. А народний депутат Сергій Гривко остерігається, що після легалізації зброї «поліціянти почнуть стріляти на упередження, бо все, що буде схожим на зброю, сприйматимуть як потенційну загрозу».

«Збільшення проблеми»

Блогер Сергій Фурса зауважив, що у США, де дозволене володіння зброєю цивільним особам, лише близько 3 % нападів зупиняють інші озброєні цивільні. Він наголосив, що переважна більшість таких інцидентів не була б можливою, на його думку, за відсутності вільного доступу до зброї, який він оцінює критично. «Зараз в Україні є багато нездорових людей. Але, на щастя, у них немає зброї. Збільшення зброї на руках — це збільшення проблеми, а не її вирішення», — застеріг експерт.

Тому Андрій Іллєнко, лейтенант Національної гвардії України та колишній народний депутат, наполягає, щоб право на самозахист мав лише «кожен законослухняний громадянин, психічно здоровий, без кримінального минулого та залежностей». Юрій Федоренко, герой України та командир 429-ї бригади безпілотних систем «Ахіллес», також запропонував передумови для дозволу: сертифікований медогляд психічного та фізичного здоров’я; перевірка на зв’язки з аґресором, криміналом чи терористами; згода на обробку даних контррозвідкою та Службою безпеки України; практичний курс стрільби й знання будови зброї».

Однак Іван Ус, головний консультант Національного інституту стратегічних досліджень, наголосив: «Обов’язкові медогляди та курси можуть стати природним фільтром, бо не кожен захоче регулярно проходити комісії, і це саме по собі скоротить кількість охочих мати зброю. Але головним завданням є те, щоб зробити такі перевірки некорумпованими».

Свою чергою, судовий експерт Юрій Ірхін зауважив: «Немає чітких маркерів, які б могли свідчити, можна людині давати зброю, чи ні. Психічний стан людини змінюється, оскільки він є дуже динамічним. Якщо ми дослідимо людину сьогодні, через пів року стан може змінитися».