Що чекає на Путіна?

Весь 2025 рік багатьом здавалося, що війна між Російською Федерацією (РФ) та Україною ось-ось закінчиться. Принаймні, на цьому наполягав Дональд Трамп. Він і його команда докладали відчайдушних зусиль, щоб залучити Путіна до перемовин. Складалося враження, що той не просто ігнорує усі намагання завершити війну в Україні, а просто демонстративно насміхається над президентом США.

Логіка ХІХ ст.

Весь цей час тривали варварські обстріли мирних українських міст і бойові дії, жоден із планів не призвів ні до припинення вогню, ні до мирної угоди. Численні «мирні ініціативи», які не зупиняють бойові дії, нагадують ситуацію столітньої давнини, під час Першої світової війни, яка заклала ґрунт для багатьох конфліктів, що тягнуться дотепер.

Кожна сторона сприймала ухвалення мінімальних умов супротивника як поразку, що загрожує існуванню їхньої країни як незалежної держави або їхньої внутрішньої політичної стабільності. Першу світову зупинили не мирні перемовини, а ситуація на фронті. Німеччина й її союзники вийшли з конфлікту та підписали перемир’я лише тоді, коли зрозуміли, що для них все остаточно втрачено на полі бою. До цього німці організовували мирні перемовини лише щоб «виторгувати» собі найвигідніші умови і хоча б частково зберегти захоплені землі.

Бажання якнайшвидше «помиритися» можна зрозуміти: у Першій світовій загинуло близько 22 млн солдатів і мирних жителів. Комп'єнське перемир’я та Версальський договір зупинили цю бійню, але стали однією з причин наступної світової війни, яка забрала життя вже 85 млн людей. Мир виявився неміцним, бо лише оформив поразку Німеччини, але не створив сталої післявоєнної системи безпеки. На жаль, бажання Трампа «влаштувати мир і угоду» — швидше привіт із логіки ХІХ ст., де війну можна було закінчити договором двох великих держав, нехтуючи інтересами всіх інших.

16 % мирних угод

Історія міждержавних конфліктів засвідчує, що завершення війни офіційним мирним договором — лише один із можливих сценаріїв, причому не найчастіший. Зараз ситуація навколо російсько-української війни опирається на певні історичні та статистичні закономірності, зокрема, у період із 1946-го по 2005 рік лише 16 % міждержавних воєн закінчилися підписанням повноцінної мирної угоди, близько 30 % завершилися угодою щодо припинення вогню без остаточного політичного врегулювання.

Повна перемога однієї зі сторін зустрічається лише у 21 % випадків. У високоінтенсивних конфліктах чи війнах, подібних до цієї, найбільш вірогідним результатом є глухий кут або припинення вогню, що залишає спірні питання невирішеними. Можна згадати про історичні паралелі та прецеденти. «Корейський сценарій» 1953-го — перемир’я без мирного договору, війна формально не закінчена, але активні бойові дії припинені.

За Московським мирним договором 1940 року Фінляндія зберегла незалежність, але була змушена поступитися частиною територій. Тож лінія фронту стає фактично новим кордоном.

За прогнозами експертів та міжнародні організації у своїх розрахунках припускають, що активна фаза війни в Україні може завершитися до кінця 2026-го. Проте основним бар'єром залишаються радикально протилежні умови сторін. Москва вимагає визнання анексованих територій і відмови України від НАТО, тоді як Київ наполягає на відновленні кордонів і гарантіях безпеки. При цьому не варто забувати, що історично близько 37 % мирних угод порушують протягом перших двох років, якщо не створені надійні механізми примусу до миру.

Таким чином історія допускає мирний договір, але найчастіше такі конфлікти закінчуються «заморожуванням» (перемир'ям) або тривалим позиційним глухим кутом. Повноцінний мирний договір 2026 року вимагатиме від обох сторін критичних компромісів, готовності до яких Путіна не спостерігається.

Питання завершення війни в Україні залишається предметом активних дипломатичних зусиль і запеклих дискусій між прихильниками військового та дипломатичного рішень. Зараз спостерігається активізація дипломатії, проте прориву не досягнуто.

Зусиллями «коаліції охочих» на початку січня ц. р. відбулася зустріч представників міжнародної коаліції для закріплення гарантій безпеки для України. Київ висловив надію на роботу мирної угоди, але наголосив на необхідності рішучого тиску з боку США та союзників, оскільки РФ наразі «імітує процес» і «крутить носом» у перемовинах.

Фактор Мадуро

Багато експертів і представників розвідки наголошують, що ситуація на полі бою залишається визначальною для умов будь-якого миру, що саме поле бою визначає реальність, і війна може закінчитися лише за умови посилення санкцій і значної військової допомоги. Більшість аналітиків схиляються до того, що суто військова перемога (повний розгром однієї з армій) малоймовірна в короткотривалій перспективі. Найімовірніше, результат стане комбінацією з досягнення максимально вигідних позицій на фронті для подальшого укладання миру.

Проте ці прогнози не повною мірою враховують реальну ситуацію в РФ, психологічний стан диктатора, особливо після надзвичайно успішної спецоперації Трампа зі захопленню президента Венесуели. Путін тривалий час вважав, що тільки йому дозволено порушувати міжнародне право, але тепер ситуація у світі змінилася кардинально. Схоже на те, що Трамп уже відмовився від боротьби за Нобелівську премію миру за 2026 рік і розпочав реальні кроки зі зміцненню своєї влади, оскільки зрозумів, що після проміжних виборів Конґрес може позбавити його влади. Зараз іще складно спрогнозувати, чим закінчиться ситуація з Венесуелою. Але для володаря Кремля це серйозна поразка і приниження. Трамп не взяв до уваги, що Мадуро — приятель Путіна, і здійснив надзвичайно успішну операцію з його захоплення. Можна спрогнозувати, що стосунки між Трампом і Путіним швидкими темпами погіршуватимуться, особливо після вимоги Білого дому до нової влади Венесуели припинити будь які економічні стосунки з РФ і Китаєм. Путіну немає чим відповісти. Єдине що залишається — ядерний шантаж. Можна не сумніватися, що дуже швидко він буде задіяний кремлівською владою.

А оскільки Трамп особисто санкціонував операції у рамках «блокади Венесуели», відповідальність за інцидент Москва покладає безпосередньо на нього, що ускладнює можливість «дружніх» неформальних домовленостей. До цього треба додати, що присутність російських військових кораблів і підводних човнів у зоні захоплення свідчить, що взаємини переходять із площини дипломатичних суперечок у площину військового балансування. Основним об'єктом став танкер Marinera (раніше Bella 1), що йшов під російським прапором у Північній Атлантиці. В Москви є ще одна загроза — масові протести в Ірані, які можуть призвести до падіння чинної влади.

Незважаючи на захопленням російського танкера, Білий дім офіційно заявляє про збереження «відкритих і добрих» відносин між лідерами. Проте експерти відзначають перехід до політики «сили», де особиста симпатія не заважає Трампу вживати серйозні кроки в інтересах США. Захоплення танкера розглядають як важіль тиску на Кремль напередодні можливих перемовин щодо України. Трамп демонструє, що готовий блокувати доходи РФ від «тіньового флоту».

Терпіння не безмежне

Наразі Трамп обрав тактику «примусу до угоди» через демонстрацію сили, тоді як Путін балансує між необхідністю захищати національний престиж і бажанням зберегти канал зв’язку з Вашинґтоном для «вирішення українського питання».

У такій ситуації є мало шансів на те, що диктатор погодиться на мирні перемовини щодо припинення війни з Україною. Але і різкі дії щодо припинення цього процесу, також, навряд чи відбудуться. Україні, крім продовження дипломатичних зусиль щодо припинення війни, невідкладно потрібно значне підсилення її бойового потенціалу. Причому це має бути таке підсилення, яке зразу відчують російські території на усій європейській частині.

Для Путіна ж Паризька угода є неприйнятною, якщо вона передбачає розміщення іноземного контингенту на території України або надання їй гарантій, аналогічних 5-й статті НАТО. Можна передбачити, що володар Кремля буде готовий до реальної угоди 2026 року лише під спільним тиском США й Європи або за загрози різкого економічного спаду. Вашинґтон розглядає захоплення як реалізацію своєї політики щодо боротьби з «тіньовим флотом», а не як персональний виклик.

Російська сторона вже назвала дії США «піратством» і порушенням міжнародного права. Радники Путіна попереджають про «критичну ситуацію», що може перерости у відкриту кризу. Деякі аналітики розглядають затримання танкерів як сигнал Москві про те, що терпіння Трампа щодо затягування перемовин щодо України не безмежне. Це спроба посилити важелі тиску перед можливими новими раундами зустрічей (після саміту в Анкориджі 2025 року). Якщо раніше адміністрація президента Трампа обговорювала можливість пом’якшення енергетичних санкцій в обмін на поступки Україною, то тепер відбувається перехід до тактики «аґресивного застосування» обмежень для демонстрації сили.

Наразі прямої конфронтації між військовими двох країн не відбулося. Обидві сторони поки що намагаються уникнути неконтрольованої ескалації. Трамп демонструє готовність жорстко відстоювати економічні інтереси США. Залишається сподіватися, що терпіння Трампа щодо затягування мирних перемовин по Україні не може бути безмежним і політика американського лідера кардинально зміниться на користь мирному і справедливому процесу в Україні.