Говорили-балакали

У Женеві (Швейцарія) 17-18 лютого ц. р. провели тристоронні перемовини між Україною, Сполученими Штатами та Російською Федерацією (РФ) щодо припинення російсько-української війни. Після їхнього закінчення Стів Віткофф, спеціальний представник президента США, заявив про досягнення «значного прогресу». Він наголосив, що третю серію провели за вказівкою Дональда Трампа. Дипломат також висловив подяку Швейцарії за гостинність, після чого відзначив успіх президента Сполучених Штатів у вирішенні «конфлікту». «Ми пишаємося тим, що працюємо під його керівництвом, щоб зупинити вбивства в цьому жахливому конфлікті. Обидві сторони погодилися поінформувати для своїх лідерів і продовжити роботу над досягненням угоди», — наголосив він.

Натомість Барак Равід, журналіст Axios, посилаючись на обізнані джерела, написав, що мирні перемовини між Україною, РФ і США в Женеві зайшли у глухий кут першого ж дня. Причиною він назвав позицію Володимира Мединського, глави російської делегації, який представив вимоги Кремля до них.

«У нас немає часу на все це лайно. Нам потрібно вирішувати і закінчувати війну», — прокоментував Axios результати зустрічі Володимир Зеленський. Він заявив, що Вашинґтон і Київ домовилися винести будь-яку угоду на референдум українського народу. Втім, якщо ця угода передбачає, що українська сторона просто виведе війська з Донбасу, пожертвувавши суверенітетом і громадянством людей, які там живуть, то її відхилять, запевнив він.

Президент України наголосив, що емоційно народ не пробачить владі або міжнародним партнерам відмову від власних громадян і земель. «Це частина нашої країни, всі ці громадяни, прапор, земля», — заявив він, проте додав, що український народ прийме угоду, яка заморозить теперішню лінію фронту на Донбасі.

Але найкращий спосіб досягти прориву у питанні території — це особиста зустріч президентів України та РФ. Український лідер повідомив, що доручив своїй команді організувати таку зустріч у Женеві. Він нібито готовий обговорити виведення військ, але закликав Москву відвести свої війська на еквівалентну відстань і відхилив претензії РФ на суверенітет над цією зоною.

Також глава української держави назвав несправедливим, що Дональд Трамп продовжує публічно закликати Україну, а не РФ, йти на поступки заради миру. «Сподіваюся, що це лише його тактика, а не рішення», — зауважив він і подякував президенту Сполучених Штатів за його миротворчі зусилля.

Однак Москва наполягає, що окупує весь Донбас або шляхом перемовин, або силою. «Українці самі хочуть передати окуповані території», — з якогось дива заявив Путін. А за словами Марії Захарової, речниці Міністерства закордонних справ РФ, будь-який крок, що може призвести до врегулювання ситуації, має велике значення. Вона у традиційній кремлівській манері звинуватила Київ у начебто «бажаннях» зірвати мирний процес. Водночас навіть словом не обмовилася про російські атаки про Україні та цинічні вимоги, які висуває Москва.

Тим часом Департамент зовнішньої розвідки Естонії підготував доповідь про міжнародну безпеку, в якій заявив, що Кремль лише вдає зацікавлення у мирних перемовинах із Україною, сподіваючись відновити двосторонні відносини з США й офіційно закріпити поразку Києва. «Прагнучи до статусу «великої держави», Росія намагається підірвати теперішній міжнародний порядок, заграючи з так званою глобальною більшістю та чинячи тиск на сусідні країни. РФ і Китай прагнуть змінити глобальний баланс сил на свою користь. Хоча й не довіряють один іншому, обидві країни вважають, що від співпраці вони виграють більше, ніж втратять», — зазначили в документі.

Своєю чергою, П’єтро Паролін, державний секретар Ватикану, висловив занепокоєння щодо закінчення війни в Україні. «Щодо України панує значний песимізм. Нам не здається, що з обох боків є реальні зрушення в напрямку миру, і траґічно, що після чотирьох років ми все ще перебуваємо на цьому етапі. Хочеться сподіватися, що діалоги в Женеві принесуть певний прогрес, але, на мій погляд, надії й очікувань небагато», — заявив він.

Відтак Володимир Зеленський заявив, що наступний раунд тристоронніх перемовин України, США і РФ також має відбутися в Швейцарії. Він вважає це правильним, адже ця війна триває саме в Європі. «Крім американців, участь у них братимуть і європейці, що надзвичайно важливо», — наголосив він.

Коментарі експертів

Віталій Портников, відомий український журналіст:

— Багато хто вважає факт проведення таких перемовин уже прогресом і заслугою Дональда Трампа. Але реальний сенс мають перемовини, які обіцяють результат. Ці перемовини ґрунтуються на бажанні сторін досягти миру в той час, як Путін намагається затягувати час. Можна сказати, що ми дуримо самі себе, коли намагаємося знайти у путінських «сигналах» щось позитивне. Коли перемовини ще тільки починалися, на чолі російської делегації несподівано опинився Ігор Костюков, начальник Головного управління Генерального штабу Збройних сил РФ. Якщо військові обговорюватимуть деталі розведення військ, контролю над припиненням вогню тощо, це може означати, що у Путіна серйозні наміри. Хоча я від початку процесу не міг второпати, яке взагалі значення мають усі ці деталі, коли відсутнє найголовніше — політична воля щодо припинення аґресії чи хоча б припинення вогню, повного або навіть часткового. Тепер диктатор повернув до столу перемовин Мединського, якому знову довірив керівництво російською делегацією. І тепер ті самі люди, які намагалися знайти у появі адмірала Костюкова позитивний сигнал, тепер переконують, що Мединський — це добре. Його поява буцімто означає, що військові вже про все домовилися, а тепер настав час обговорювати політичні рішення. Я б не шукав чорну кішку у темній кімнаті — тим більше, що її там немає і ніколи не було. Авжеж, Путін бере участь у «миротворчій виставі» для Трампа, але у нього ніколи не було намірів завершувати цю війну шляхом перемовин. А чого справді зараз прагне володар Кремля, нещодавно озвучив Михайло Галузін, заступник міністра закордонних справ РФ, який запропонував запровадити в Україні «зовнішнє управління» для проведення виборів та обрання керівництва, із яким Москва зможе домовитися про мир. Ми чудово розуміємо, що у цих словах ледве прихована ідея демонтажу української державності шляхом перетворення України на «протекторат ООН» із можливістю російського пропаґандистського тиску та політичної підтримки проросійських сил. Російська мова, російська Церква і проросійська банда — ось російський рецепт для остаточного знищення України. Й усього цього вони намагаються досягти саме «дипломатичним» шляхом. Російські війська вже чотири роки поспіль не можуть встановити контроль над усією Донеччиною, тож Путін використовує перемовини для того, щоб Вашинґтон переконав Київ вивести свої війська з неокупованої частини Донбасу. А тепер нова ідея — під акомпанемент розмови про «вибори» позбавити Україну суверенітету. То що, не проводити перемовини взагалі? Звісно, немає жодного сенсу у перемовинах, єдиний результат яких — створити для президента США можливість стверджувати, що процес триває і мир дуже близько. Та насправді такі перемовини не наближають, а лише віддаляють мир, бо дають можливість Білому дому утриматися від більшого тиску на РФ під приводом побоювань «заблокувати» імітований «мирний процес». І саме як процес віддалення досягнення миру їх і варто розглядати.

Віктор Ягун, директор Аґенції реформування сектору безпеки:

— Перемовини у Женеві — не про мир, а про рамки майбутнього балансу сил. Кремль намагається перевести дискусію з безпеки на легітимність української влади через тезу про «зовнішнє управління», а це класична операція політичної делегітимізації жертви аґресії, яку РФ уже застосовувала у Молдові, Грузії та Сирії. Важливо, що сама поява цієї вимоги означає, що військових успіхів Москва не бачить і переходить до дипломатичного саботажу. В Україні є головний тренд — управлінська мобілізація держави. Посилення захисту енергосистеми після ударів, підготовка до енергетичного «Рамштайну», інтеграція військових у координацію енергетики, цифровізація логістики, перехід від кризового менеджменту до системної воєнної економіки. Зараз ситуація навколо України визначається трьома факторами: Москва не може виграти військово і переходить до політичної делегітимізації України; Захід будує довгу архітектуру стримування з Україною як ключовим елементом; Київ переходить до моделі воєнної держави з акцентом на стійкість інфраструктури й управління ресурсами. Це означає, що в найближчі 6-12 місяців відбудуться не швидкі угоди, а змагання ресурсів і витривалості, де вирішальним чинником залишиться стабільність українського запілля й єдність коаліції.