Іран виявився міцним горішком

Президент Дональд Трамп, здається, опинився в стратегічній пастці.

Ризикують програти

Після Другої світової Сполучені Штати беззаперечно перемогли лише 1991 року, змусивши тоді Ірак деокупувати Кувейт. Натомість у Кореї 1953-го все завершилося замороженням лінії фронту; після виходу США з Південного В’єтнаму 1975-го його захопили комуністи; повалення режиму Саддама Хусейна в Іраку 2003-го призвело там до хаосу; з Афганістану американці 2021-го просто поспіхом дременули.

Схоже, американці ризикують зазнати поразки й у війні, яку розпочали 28 лютого ц. р. спільно з Ізраїлем проти Ірану, який не слабший за В’єтнам, Ірак чи Афганістан. Його територія — 1 648 195 кв. км. Населення — близько 93 168 500 осіб (17-те місце у світі).

У збройних силах Ірану є приблизно 610 тис. активних військовослужбовців на постійній основі. Близько 380 тис. із них входять до складу Artesh (регулярної армії), а 150 тис. — до елітного Корпусу вартових Ісламської революції. Підпорядковане йому мобілізаційне добровільне формування Basij може залучити до 350 тис. резервістів.

Значні ресурси й багаторічний досвід життя під санкціями зміцнили стійкість Ірану до зовнішнього тиску. Складно змусити таку велику державу змінити режим або капітулювати без повномасштабного вторгнення, що може призвести до значних людських втрат.

Відтак Йоганн Вадефуль, міністр закордонних справ Німеччини, спрогнозував: «Військового вирішення не буде». Давид Шарп, військовий оглядач із Ізраїлю, з цим погодився: «Наземна військова операція в Ірані навряд чи відбудеться. Для цього немає сил».

Втім, навіть якщо б вони й були, застосовувати їх навряд чи ризикнули б. Олег Рибачук, український політичний аналітик, попередив: «Воювати в Ірані сухопутними військами — самовбивство. Це величезна країна з дуже складним рельєфом, схожим на Афганістан. Там гори, печери, підземні сховища, де іранці десятками років ховали свою техніку, виробництво».

Своєю чергою, Адріан Боненберґер, американський військовий експерт, застеріг: «Українська армія завдала окупантам дуже відчутних втрат. Не хочу, щоб ми наштовхнулися на таке в Ірані. Якщо хочемо капітуляції Тегерану, це потребуватиме великої кількості солдатів. Але тоді треба сказати американському народу, що загинуть тисячі наших військових».

Тож Микола Олещук, український політолог, констатував: «Почнеться наземна операція — будуть жертви і втрати. Політичні опоненти одразу використають це проти президента. Саме через такі ризики американські лідери традиційно дуже обережно ставляться до рішень про масштабні військові вторгнення».

Найочевидніший варіант

Втім, один із посадовців Білого дому повідомив Politico, що вторгнення в Іран усе ж можливе. «Ми добряче вдарили по Ірану, але значною мірою саме у них зараз карти, — пояснив він. — Тепер вирішують, як довго ми будемо залучені і чи введемо наземні війська. Мені здається, що обійти це неможливо, якщо хочемо зберегти обличчя».

Водночас співрозмовник видання припустив, що введення військ може обвалити рейтинґ Трампа до рівня 37-го президента Ричарда Ніксона після Вотерґейтського скандалу. «Рейтинґ Трампа зараз тримається на рівні близько 40 %. У Ніксона на момент відставки було близько 25 %. Трамп уже бачив цю історію. І, гадаю, він усвідомлює, чим це може закінчитися в політичному сенсі», — зауважив посадовець.

Водночас у британському часописі The Guardian дійшли такого висновку: «Яким би сильним не виглядав Трамп зараз, він може зазнати поразки. Ідеться не про військову поразку від того, що залишилося від іранських збройних сил. Йому загрожує поразка від єдиної сили, яка коли-небудь могла зупинити американські військові авантюри, — американської громадськості». «Трамп не любить чогось довгого, складного та непрогнозованого. Йому потрібні швидкі результати, які можна представити як перемогу. Найочевидніший варіант — оголосити про свою перемогу і згорнути операцію», — зауважив п. Олещук.

Юрій Романюк, голова громадської організації «Україна в НАТО», з ним погодився: «У липні 2026-го Америка відзначатиме 250 років з дня створення. Святкування не відбуватимуться під акомпанемент бомб в Ірані. Потому починається виборча кампанія, де республіканці вже програють. Отже, лідеру США потрібно буде невдовзі повертати усіх військових назад і казати про те, що цілі операції виконані. Саме такий сценарій має Трамп на найближчий час».

Аналітик Андерс Ослунд дійшов такого ж висновку: «Неспровокована війна Трампа проти Ірану з кожним днем виглядає дедалі катастрофічнішою. Трамп заплутався у власних суперечностях: він не здатен тверезо мислити, постійно каже неправду і водночас демонструє разючу необізнаність. Війна — надзвичайно серйозна справа, що потребує відповідальності та виважених рішень, але обидві ці чесноти, схоже, йому не притаманні».

«Війна Трампа проти Ірану, ймовірно, виявиться значно більшою катастрофою, ніж війна Джорджа Буша проти Іраку. Найкраще, що зараз може зробити Трамп, — оголосити про перемогу і повернутися додому. Цю війну потрібно зупинити», — закликав експерт.

Схоже, що президент США починає це усвідомлювати. Спілкуючись 17 березня з журналістами, він заявив: «Ми ще не готові йти (тобто припинити війну. — Авт.), але скоро підемо». Тим паче, що інформаційна аґенція Reuters повідомила з посиланням на «три джерела, знайомі з оцінками американських спецслужб»: «Розвідка США вважає, що уряд Ірану не перебуває під загрозою швидкого краху. Численні розвідувальні звіти демонструють однаковий висновок: керівництво Ірану продовжує контролювати ситуацію в країні, а загроза падіння режиму наразі відсутня».

Чи зможе вийти?

Ігор Семиволос, директор київського Центру близькосхідних досліджень, розмірковував на тему «Чи зможе Трамп вийти з війни за декілька тижнів?» «Проблема не лише в його бажанні — вона полягає у стратегічній пастці, в якій опинився американський лідер: Ізраїль і США досягли відчутних операційних результатів, але іранський режим адаптується, — зауважив він. — Тиск не зламав систему — він її радикалізував. Це класичний ефект «загартування супротивника». Ситуацію ускладнює той факт, що всередині Ірану немає прийнятного партнера для перемовин, а партнери по НАТО не готові залучатися в авантюру Трампа та Нетаньягу після року «витирання об них ніг».

Ігор Рейтерович докинув своє: «Трамп зараз у патовій ситуації, яка виглядає програшною з політичної точки зору. Якщо оголосить, що виграв війну та відкотить все до того статус-кво, що було на початку конфлікту, Іран відчує себе переможцем. Адже Сполучені Штати не контролюють жодного метра території Ірану, а режим зберіг керованість. Найімовірніше, зараз главі Білого дому варто було б спробувати домовитися з іншими країнами, щоб вони допомогли вирішити проблеми, які виникли через операцію в Ірані».

Політолог Дмитро Корнієнко зі свого боку зауважив: «Трамп послідовно та затято критикував Обаму і Байдена за аґресію проти країн Близького Сходу, нещадно викриваючи їхню політику як засіб відволікання уваги від внутрішніх проблем США. А тепер робить те саме. Різниця лише в тому, що зараз президент США не згадує про свободу та захист демократії (хоча тут, здавалося, пряма причина), а навіть не намагається приховати, що вся справа — в іранській нафті».

«Весь минулий рік Трамп принижував союзників по НАТО, погрожував тарифами й хотів забрати собі Гренландію. Також президент США фактично залишив Європу сам на сам із Путіним. Після такого якось не дуже й зручно чекати від них чогось іще, крім «глибокого занепокоєння». Особливо після ганебних публічних заяв Трампа, які він кинув в обличчя європейцям, принизивши їхню роль і жертви під час війни в Афганістані. Тому розраховувати на якусь потужну допомогу від Європи у війні з Іраном Трампу не варто. Як до речі, й у потенційній війні з Китаєм. Бо це війна Трампа і не війна Європи», — резюмував політолог.

Дракон зачаївся

Пекін уважно вивчає війну США з Іраном, щоб вивчити американську військову тактику та слабкі місця, особливо для потенційного майбутнього конфлікту через Тайвань. Чиновники повідомляють, що керівництво Китайської Народної республіки (КНР) бачить перевагу в тому, що Сполучені Штати перекладають увагу та військові ресурси з Азії на Близький Схід, послаблюючи свою присутність в Індо-Тихоокеанському реґіоні.

У Bloomberg вважають, що КНР розпочала пряму підготовку до війни з США, яка може спалахнути найближчими роками. Біля острова в бойовій готовності зосередилися 26 літаків і військові кораблі Народно-визвольної армії Китаю. Міністерство оборони Тайваню заявило, це найвища активність китайців і кінця лютого ц. р. Бойові дії на Близькому Сході виявили вразливість енергопостачання Тайваню. Більше третини природного газу, що надходить до країни, транспортують через Ормузьку протоку, яка фактично заблокована Тегераном. Водночас на газові електростанції припадає більше 53 % виробництва електроенергії, що безпосередньо впливає на 17 % енергопостачання країни.

Тож Чень Біньхуа, представник Управління КНР у справах Тайваню, запропонував Тайбею, що Пекін забезпечить Тайваню енергетичну стабільність, якщо влада острова погодиться на «мирне возз’єднання». «Ми готові забезпечити тайванським землякам стабільну та надійну енергетичну та ресурсну безпеку, щоб вони могли жити краще», — зазначив він, коментуючи ситуацію з постачанням енергоносіїв на тлі війни в Ірані. Водночас посадовець назвав КНР «сильною батьківщиною» для острова.

Після цього проти Національного суперкомп’ютерного центру в Тяньцзіні невідомі гакери влаштували масштабну кібератаку. Вони викрали 10 петабайтів даних про випробування китайської зброї.