Знайшов себе після війни

Андрій Уракін — родом із Дніпропетровської області, навчався на технолога харчової промисловості. Ще будучи 18-річним студентом, 2015-го підписав контракт із військовими і пішов захищати Україну. Зараз разом із своєю дружиною розвиває ветеранський бізнес.

Андрій та Любава познайомились під час їхньої військової служби, тоді вона впродовж 2015-2018 рр. працювала юристкою в Західному територіальному управлінні військової служби правопорядку. За щасливим збігом, під час ротації чоловік залишився у Львові святкувати Новий рік, і з цього почалась історія кохання.

Після звільнення зі служби Андрій пробував себе у різних професіях, але зупинився на роботі з деревом. Шлях розпочався ще у юні роки, коли без обладнання вдалося змайструвати першу ручку до молотка. Поштовхом до початку професійного шляху стало замовлення столика його тітки у реставратора. «Через нестачу робочих рук робота просувалася повільно. Я вирішив піти до нього, щоб допомогти і трохи підзаробити. Працюючи в майстерні, побачив роботу зсередини та опанував базові навички. Пропрацювавши два роки, зрозумів тонкощі професії та те, що хочу розвиватися в цьому напрямку. Потім дружина запропонувала пройти спеціалізовані курси. Ми наважилися подати заявку на ґрант і отримали свій шанс для розвитку», — розповів ветеран.

Майстерню «Дерев’яна творчість» подружжя створило 2021-го. На старті розвитку нею слугувала маленька кімнатка у квартирі, де народжувались ідеї та вироби. Андрій пригадує, що тоді взявся виготовляти дерев’яні годинники. Потім подружжя отримало ґрант на 300 тис. грн. За ці гроші вдалося купити обладнання й інструменти. «Одним із перших масштабних замовлень була студія звукозапису для Тараса Терлецького, фронтмена гурту «Яка існує»», — розповів чоловік.

Попит на замовлення, каже він, буває різний. Більшість замовлень припадає на весняний період. Ветеран працює повністю з нуля, беручи на себе кожен етап процесу. Кожне нове замовлення починається не в цеху, а з дороги: особисто їде до замовника, слухає побажання, робить заміри на місці. Потому — розробка макетів, продумування деталей і лише після цього — робота з деревом.

Майстер зізнався, що бувають моменти, коли виріб доводиться переробляти не один і навіть не два рази. Інколи змінюється задум, інколи результат не відповідає вимогам. Але компромісів із якістю не приймає. Головне — не швидкість і не кількість, а кінцевий результат, за який не соромно і який повністю задовольнить замовника. Крок за кроком, через уважність до деталей і відповідальність за кожну роботу, будує свою справу.

Попри війну, перебої зі світлом і нестачу працівників, майстерня продовжує працювати. Власник зізнається, що кожен день — новий виклик. «Вже стільки всього відбулось за ці роки, що щоразу думаємо, що гірше вже не буде. І в будь-якій ситуації ми завжди знаходимо вихід», — зауважив він.

Крім основного виробництва, у майстерні започаткували практику для військових, які проходять реабілітацію. Ініціативу спрямували на те, щоб допомогти ветеранам повернутися до цивільного життя через працю та новий досвід. За словами власника, робота в майстерні позитивно впливає на психологічний стан.

Подружжя переконане: ця ініціатива має майбутнє. Вони вже планують розширення програми, щоб дати шанс на адаптацію ще більшій кількості військових, які повернулися з війни. «У майбутньому розглядаємо таку можливість на базі цеху: організувати окрему кімнату, де ветерани могли б спробувати себе в чомусь новому. Зробити щось своїми руками для дітей ветеранів чи ще когось, — пояснив Андрій. — Попри труднощі потрібно продовжувати працювати та не зупинятись. За час роботи у нас були різні виклики. За минулий рік майстерню затопило, вийшло з ладу два станки, зламався бус, потрібна була заміна двигуна для продовження роботи. В якийсь момент сидиш і думаєш, зачинаємось. А потім ловиш себе на думці, скільки років цим займаємось, аби закритись? Потім дав собі відповідь: поки маєш наснагу, доти на плаву. Як тільки здався — це кінець».