Справжній співець неспокою

Так Леоніда Тендюка можна назвати не лише за його романтичні твори, а й за вдачу. Мало хто з письменників може похвалитись таким наповненим подіями життям. Хлопець із дитинства марив морем і морськими пригодами, хоч і народився в степовому краї, на Кіровоградщині. Либонь, це непереборний потяг до безмежних просторів, які відкриваються однаково і в степу, і в морі. Сам Леонід Михайлович казав, що моряки народжуються в степах.

Були в Україні і раніше дослідники, і письменники-мариністи. Один з них — Микола Миклухо-Маклай — теж українець, який подався в небезпечну морську подорож до Нової Ґвінеї вивчати і вдосконалювати непізнаний край. А знаменитий письменник-мариніст Джозеф Конрад! Його колеги — від Джека Лондона до Ґрема Ґріма — вважали своїм учителем. Колись до Києва приїхав Ґрем Ґрім і відвідав Спілку письменників. Тоді Леонід Михайлович запропонував йому поїхати в Бердичів, місто, де народився Джозеф Конрад.

А коли у Києві був Ірвін Стоун, Леонід Тендюк разом із поетом Петром Засенком відвідали його в готелі. Стоун дізнався, що Тендюк працював стерновим матросом на «Витязі» і пройшов немало морських шляхів, тому на подарованому примірнику книги «Моряк у сідлі» написав: «Моєму українському товаришу, матросу з «Витязя» Леоніду Тендюку».

Саме життя, подорожі морями-океанами дають теми для творчості. Більше 30 книг написав Тендюк на документальній основі. Вважав, що не треба фантазувати, бо бачене ним більше ніж фантастика. Він жадібно вивчав нашу планету, плаваючи морями-океанами. Був романтиком і закликав у свій світ усіх тих, «хто носить у грудях зоряні світи». Тендюк унікальний і особливий. Його талант оцінили українські класики Володимир Сосюра та Павло Тичина. Був закорінений у драматичну долю свого народу й оцінений читачем, особливо підлітковим, вихованим на його творах. Книги Леоніда Тендюка перевидавалися великими накладами і зачитувались до дірок.

Він став найкращим українським письменником-мариністом і його ім’я може стояти поряд із такими оспівувачами моря, як Джек Лондон, Джозеф Конрад, Жуль Верн і Роберт Стівенсон. Олесь Гончар писав про Тендюка таке: «Саме життя спонукає розширювати жанрово-поетичні обрії літератури. З цього погляду варто відзначити твори Леоніда Тендюка, наймолодшого з наших мореплавців і найяскравішого мариніста».

Леонід народився 3 березня 1931 року в загубленому в степах Кіровоградщини с. Володимирівка, в родині хліборобів Марії Лук’янівни Остащенко та Михайла Антоновича Тендюка. З батьківської оселі, маленького джерельця натхнення, почалися життєві витоки знаного поета, письменника-мариніста, романтика, мореплавця.

Дитинство та юність Тендюка були обпалені війною та післявоєнними негараздами. Війна скінчилася, та родина Тендюків разом із радістю Перемоги, отримала звістку про смерть батька. Той загинув він 9 травня 1945 року.

Людина думає рідною мовою. Леонід думав поезією. Його зачаровувало все: сонце, поля, колоски, квіти, дзюрчання струмків, спів птахів. Тоді Леонід почав друкуватися в республіканській газеті «Колгоспне село» (тепер «Сільські вісті»). Перші вірші були опубліковані 1947 року, коли Леоніду виповнилося 16. Він знав, яким шляхом ітиме і якою людиною пройде цей шлях.

Закінчивши десятирічку у Великовисківській середній школі, Леонід Тендюк їде спершу до Харкова, а потім переводиться на навчання в столицю. І не розлучається зі своїми заповітними мріями.

Закінчивши факультет журналістики Київського університету ім. Т. Шевченка, 1956 року став працювати в республіканській газеті «Молодь України». Молоді поети і журналісти мали за честь спілкуватися з Тичиною. Павло Григорович допомагав і підтримував їх, особливо виділяв Тендюка. Цінував як прекрасного поета, наставляв на життєвій дорозі.

Неочікувано для самого Леоніда Тендюка розпочинається його одіссея на паралелях і меридіанах життя. Він потрапляє у групу журналістів, які вирушили першим рейсом щойно відкритого авіамаршруту Одеса-Владивосток. Повернувшись до Києва, звітує серією нарисів, а потім знову прямує туди, де сонце сходить.

Леонід простим матросом вирушає на китобійному кораблі в Берінгове море полювати моржів і тюленів. Потім на гідрографічному кораблі — до маяків Чукотки, Камчатки та Курильських островів. А згодом потрапляє аж на Командорські острови, де починав свій життєвий шлях простим матросом юний Джек Лондон.

Поплававши в північних широтах, вирушає в акваторію Тихого та Індійського океанів. Влаштовується матросом на експедиційний корабель «Юрій Шокальський», що тримав курс до Японії і Полінезійських островів (Західний Іран, порт Сорот, Нова Ґвінея, Фіджі, Самоа). Ті місця вивчав наш леґендарний земляк Миклухо-Маклай.

На маршруті «Юрія Шокальського» лежали Маршалові острови, зокрема, атоли Бікіні й Квайджеленд, а ще Фанін і острів Різдва. Вони стали атомними полігонами, на яких американці випробовували ядерну зброю. «Шокальський» дорого заплатив за цей маршрут, ставши вимушеним свідком океанських ядерних випробовувань. Повернувшись із рейсу, він пристав до пірсу в Дальзаводі. Наступного дня там сталася пожежа. Згоріли корабель й усі наукові та ненаукові спостереження. Команду розформували, а Леонід Тендюк як журналіст витримав численні допити КДБ, які його морально і фізично виснажили. Надломлений, повернувся до Києва на реабілітацію, де поету всіляко допомагав його приятель Борис Олійник.

Це життєве випробування не відбило у Леоніда Тендюка бажання мандрувати світами, і за клопотанням відомого полярного дослідника Івана Папаніна, товариша Павла Тичини, влаштувався стерновим матросом на науково-дослідницький корабель «Витязь», з яким відвідав п’ятдесят атолів і коралових островів Індійського і Тихого океанів.

Подорожі світами додали до творчого доробку Леоніда Тендюка чимало романтично-пригодницьких сторінок. Потяг до моря для Тендюка став внутрішньою необхідністю з тієї миті, коли школярем уперше побачив на обкладинці підручника з географії екзотичний малюнок джунглів Нової Ґвінеї. Відтоді море стало метою життя, і він досяг її. Ходив у рейси до островів Фіджі, Японії, Нової Ґвінеї, тричі відвідував Полінезію, бував у В'єтнамі, США, Канаді, Індії, Пакистані, Австралії. Це були не просто мандри, а серйозна, цілеспрямована робота літератора. З подорожей письменник привіз цікаві твори: збірки нарисів «Одіссея східних морів» (1964), «Шукачі тайфунів» (1965), «Люди з планети «Океан» (1968), повісті «Земля, де починаються дороги» (1972), «Альбатрос — блукач морів» (1972), книги оповідань для дітей «Вогник в океані» (1974), «Дивовижна риба Мурена» (1977), «На коралових атолах» (1979). Читаєш їх і бачиш мальовничі краєвиди екзотичних островів, зустрічаєшся з мешканцями морських глибин і чарівними рослинами тропіків. Усе це служить збагаченню знань читачів про навколишній світ, сприяє вихованню в них любові до природи.

Однак проза, хоч вона і домінує в доробку Леоніда Михайловича, не заступила в його серці поезію. Одна за одною виходять збірки «Струмки народжуються в горах» (1964), «Берег моєї землі» (1974), «Тиша стривожена штормом» (1975), «Голос моря і степу» (1981). Поетичним рядкам Леоніда Тендюка притаманний м'який ліризм і вишуканість форми. Ось чому у поета так багато читачів, які виділяють його голос із хору інших майстрів слова.

Значний успіх випав на долю прозових книг «Під крилами альбатроса» (1981), «Експедиція «Гондвана» (1989) та «Смерть в океані» (1990). За вибрані твори у двох томах і збірку «Смерть в океані» Леонід Тендюк 1992 року був удостоєний літературної премії ім. Лесі Українки.

Після закінчення своєї одіссеї по морях-океанах, Леонід Михайлович повертається до Києва. В цьому місті він і помер 12 липня 2012-го. Похований у селі Володимирівка в рідному степовому Кіровоградському краї. Вірші Леоніда Михайловича написані давно, але актуальні і зараз — про любов до рідної мови та землі.