Наруга над УГКЦ

На Контрактовій площі Києва відкрили вуличну виставка до роковин так званого Львівського собору 1946 року. Організаторами стали Український інститут національної пам’яті (УІНП) та Інститут історії Церкви Українського католицького університету за сприяння Галузевого державного архіву Служби безпеки України (СБУ).

Виставка приурочена до 80-х роковин події, організованої радянськими репресивними органами, якою кремлівський комуністичний режим намагався ліквідувати Українську греко-католицьку церкву (УГКЦ) шляхом її насильницького «возз’єднання» з Російською православною церквою.

Виставка розкриває історію понад 250-літніх переслідувань УГКЦ російською імперською владою — від Катерини ІІ до сучасних злочинів на тимчасово окупованих територіях. Як зазначив Блаженнійший Святослав, глава УГКЦ, російський царат, комуністичний і теперішній кремлівський режими завжди намагався знищити її. «Щоразу, як Україна попадає під окупацію Росії, Російської імперії, першим, кого ліквідовують, кого нищать колонізатори, є Українська греко-католицька церква. Так було 80 років тому, так є і тепер на окупованому Донбасі, Запоріжжі. Для нас, греко-католиків, незалежна Україна означає свободу, свободу Церкви, свободу нашого народу», — заявив він.

На послідовній підтримці УГКЦ українського народу наголосив Олександр Алфьоров, голова УІНП. «Греко-католицька церква зробила все, щоб бути всюди з народом — в науці, сім'ї, організаціях спортивних товариств, економічного життя. Російська влада завжди її знищувала, а якщо не знищувала, то маніпулювала нею. Тобто Москва завжди вважала, що Церква — це інструмент, але так не було з УГКЦ. Це не інструмент, а величезний механізм, який жив нерозривно з народом», — зазначив він.

Віктор Єленський, голова Державної служби етнополітики та свободи совісті України, звернув увагу на стійкість проводу УГКЦ та роль Церкви у збереженні української нації. «Жоден єпископ УГКЦ не зрадив своєї Церкви і не перейшов до Московського патріархату. Це було надзвичайно важко не тільки з фізичної точки зору й тортур, яким піддавали цих людей, а й тому, що в церковному середовищі Галичини в різні часи були дуже різні рухи й настрої. Галичанам пропонували кілька «перспектив». Але вони вибрали власне українство. І визначальну роль в цьому відіграла галицька інтелігенція, яка тоді була інтелігенцією церковною», — зауважив він.

Свою чергою, Андрій Когут, директор Галузевого державного архіву СБУ, наголосив, що Львівський псевдособор 1946 року не можна вважати релігійним, бо ним повністю керували комуністичні спецслужби. «З наших документів стає цілком зрозуміло, що це взагалі був не собор, не були збори ані мирян, ані духовенства. Це була спланована і реалізована операція завдяки тому, що духовенство і владику УГКЦ репресували. Сам собор організували за участі агентів, і документи це підтверджують», — поінформував він.

Львівський «собор» 8-10 березня 1946 року був скликаний у Львові згідно з планом НКВС СРСР із ліквідації УГКЦ. Скликанню передував масовий фізичний і моральний терор органів 1944-1946 рр. щодо всіх єрархів із митрополитом Йосифом Сліпим на чолі.