Місія Драпатого

Кадрова ротація в українському військовому керівництві стала однією з найгучніших політичних подій літа. Володимир Зеленський звільнив Олександра Сирського з посади головнокомандувача Збройних сил України (ЗСУ) і призначив на його місце Михайла Драпатого. Рішення завершило кілька днів інтенсивних чуток, політичних дискусій і суспільних протестів, під час яких питання зміни військового командування стало одним із ключових у внутрішньополітичному порядку денному.

Чому Сирський покинув посаду

Офіційно президент Зеленський подякував генералу Сирському за службу та наголосив, що саме під його командуванням Україна досягла низки важливих військових результатів. Водночас глава держави заявив про необхідність оновлення військового керівництва та нової конфігурації Генерального штабу (ГШ).

Втім, політичний контекст був набагато ширшим. Протягом останніх тижнів у країні точилися гострі дискусії навколо діяльності військового керівництва. Ситуацію загострив конфлікт навколо кадрової політики у секторі оборони, який супроводжувався протестами у Києві та низці інших міст. Частина учасників акцій відкрито вимагала не лише повернення колишнього міністра оборони Михайла Федорова, а й відставки Сирського.

Олександр Сирський очолив ЗСУ у лютому 2024 року після відставки Валерія Залужного. За плечима генерала вже були дві великі військові перемоги. Саме він керував обороною Києва у перші тижні повномасштабного вторгнення Російської Федерації (РФ) 2022-го. Саме під його командуванням була проведена успішна Харківська контрнаступальна операція восени того ж року, яка стала одним із найбільших успіхів українського війська.

Водночас перебування Сирського на посаді головнокомандувача припало на значно складніший період війни. Україна вже не мала стратегічної ініціативи, а РФ значно наростила виробництво зброї, мобілізаційний ресурс та інтенсивність наступальних дій. На цьому тлі Сирського часто критикували за великі втрати під час окремих операцій, затяжну оборону Донбасу, жорсткий стиль управління та конфлікти всередині військово-політичного керівництва.

Хто такий Михайло Драпатий

Новому головнокомандувачу 43 роки. Він народився у Кам'янці-Подільському. Закінчив Харківський інститут танкових військ і майже всю службу провів у бойових підрозділах. На відміну від багатьох українських генералів старої школи, фактично сформувався вже під час війни. Його ім'я стало широко відомим ще 2014-го.

Саме тоді командував механізованими підрозділами, які першими проривалися до Маріуполя після початку російської аґресії. Одним із символів тих подій стали кадри, коли українська бойова машина піхоти під його командуванням прорвала барикади бойовиків у центрі міста.

З того часу Драпатий вважається одним із найкращих українських командирів. Після початку повномасштабної війни він займав низку ключових посад: заступник начальника ГШ, командувач оперативно-тактичної групи (ОТГ) «Харків», командувач ОТГ «Луганськ», командувач Сухопутних військ, командувач Об'єднаних сил. Ім'я Драпатого вже давно називали серед найперспективніших українських генералів.

Драпатий має репутацію командира, який добре знає реальну ситуацію на передовій, багато працює безпосередньо у військах і користується авторитетом серед бійців. Водночас вони застерігають від надмірної ідеалізації нового головнокомандувача, адже стратегічний рівень управління всією війною суттєво відрізняється від командування окремими групами військ.

Крім бойового досвіду, генерал активно підтримував реформування армії, розвиток корпусної системи та сучасні підходи до управління військами. Разом із новою посадою тепер отримав і величезну відповідальність.

По-перше, стабілізація фронту. Російська армія продовжує наступальні дії одразу на кількох напрямках, використовуючи значну перевагу у живій силі та боєприпасах. По-друге, продовження реформи управління військами. Президент уже заявив, що одним із головних напрямків роботи нового керівництва стане подальший розвиток корпусної системи та оновлення структури ГШ.

По-третє, збереження довіри суспільства. Саме цей фактор експерти називають одним із найскладніших. Як засвідчує досвід усіх попередніх головнокомандувачів, суспільні очікування від нового військового керівника завжди дуже високі.

Що означають ці зміни

Зміна головнокомандувача під час війни завжди є ризикованим рішенням. З одного боку, вона може стати поштовхом до нових підходів, швидших реформ та ефективнішої взаємодії між військовим та політичним керівництвом. З іншого, жоден новий командувач не здатен миттєво змінити ситуацію на полі бою.

Рішення президента України призначити 43-річного генерал-майора головнокомандувачем ЗСУ стало одним із небагатьох, що отримало майже огульну підтримку. Це відображає високий авторитет Драпатого в політичних, військових і громадських колах країни, а також допомагає стабілізувати політичний настрій у Києві на тлі протестів.

Прихильники кажуть, що він рано почав використовувати безпілотні літальні апарати (БПЛА) та передав повноваження молодшим офіцерам. Однак найважливішим є те, що Драпатий уособлює розрив із радянською військовою культурою, пов’язаною з Сирським, якого критикували через те, що він покладався на дорогі фронтальні атаки та занадто вільно розпоряджався життями солдатів.

Українська армія продовжує воювати в умовах чисельної переваги супротивника, постійних ракетних ударів і високої інтенсивності бойових дій. Саме тому призначення Михайла Драпатого не означає автоматичного переламу у війні. Натомість воно демонструє готовність влади оновлювати військове керівництво відповідно до нових викликів.

Від головнокомандувача очікують не лише стабілізації фронту, а й продовження військових реформ, підвищення ефективності управління військами та зміцнення взаємодії між командуванням і підрозділами на передовій. Водночас аналітики наголошують, що оцінювати успіх нового головкома варто не за гучними заявами чи суспільними очікуваннями, а за реальними змінами на фронті, які потребують часу.

Коментар експерта

Ніко Ланґе, колишній радник Міністерства оборони Німеччини:

— За звільненням Сирського криється конфлікт, що нібито існує з 2014 року, а саме: зіткнення культур в ЗСУ. З одного боку, молодші командири чи солдати, які тісно пов’язані з громадянським суспільством, а також люди з цивільного життя, які до війни займалися чимось іншим, були власниками малого бізнесу чи менеджерами. Вони звикли ухвалювати рішення децентралізовано. Хочуть бути незалежними, діяти дуже швидко та відкриті до нових технологій. Це одна культура. Інша сторона — пострадянські ЗСУ, які значною мірою покладаються на командування та слухняність, а також на централізовані структури, й які, принаймні в деяких аспектах, мають репутацію не дуже відкритих до інновацій та технологій. Ненавмисно спровокувавши ці протести, Зеленський розв’язав конфлікт, що назрівав давно. В особі генерала Драпатого президент призначив когось, хто краще підтримує модернізацію. Проте і Сирський досяг успіхів. І він відповідальний за те, що Україна не лише втримала свої позиції, а й спричинила РФ значні проблеми, до прикладу, Курською наступальною операцією, а тепер здійснює удари вглиб Росії. Та Сирський усе ж має репутацію людини, яка іноді недостатньо цінує солдатів.