Під перехресним вогнем

Кремль намагається скористатися тріщиною у взаєминах союзників.

Сприятливі вітри

Дональд Трамп нещодавно заявив, що не може гарантувати Великій Британії підтримку в разі конфлікту з Арґентиною через Фолклендські острови. І дорікнув Лондону за відмову долучитися до військової кампанії США проти Ірану.

Нову хвилю напруги навколо Фолклендів здійняв, власне, президент США. Спілкуючись із пресою, він відповів на запитання про позицію США щодо цих островів так: «Завжди переглядаю кожну позицію».

Уряд Сполученого Королівства відреагував того ж дня, нагадавши, що фолклендці — це британці. І що 99,8 % із них проголосували на референдумі 2013 року за збереження цього статус-кво. Та Хав’єр Мілей, президент Арґентини, заявив у своєму телезверненні, що не зречеться претензій на острови й що для його країни настав момент діяти, оскільки «у всьому світу вітри змін сприятливі». Вочевидь, натякав на претензії США на Ґренландію, а Китаю — на Тайвань тощо.

«Війна» арґументів

Арґентинці обґрунтовують свої домагання домовленостями між латиноамериканцями щодо спадкоємності колишніх колоніальних адміністративних меж. І наполягають, що засновники Арґентини проголосили 1816 року незалежність всіх теренів колишнього іспанського віцекоролівства Ріо-де-ла-Плата в т. ч. з Фолклендами.

У Лондоні вважають, що домовленості латиноамериканців між собою не мають юридичної сили для третіх держав. І нагадують, що іспанський гарнізон евакуювався з Фолклендів 1811-го — до проголошення незалежності Ріо-де-ла-Плати, тому Арґентина не могла успадкувати те, чим Мадрид на той час уже не володів.

Та аргентинські юристи наголошують, що Фолкленди розташовані на її континентальному шельфі. Хоча Організація Об’єднаний Націй (ООН), коли рекомендувала межі арґентинського шельфу, то застерегла, що це не стосується державної приналежності островів, щодо яких триває територіальна суперечка.

Географічна близькість і справді не дає автоматично права на встановлення суверенітету над теренами, де живуть представники іншої нації. Статут ООН чітко закріплює принцип, згідно з яким держави, що управляють несамоврядними територіями, мають визнавати першочергове значення інтересів їхнього населення.

Арґентинці відкидають волевиявлення фолклендців, вважаючи їх не корінними жителями, а «імпортованими» нащадками британських колоністів, на яких принцип самовизначення не поширюється. При цьому в Буенос-Айресі ігнорують те, що й самі арґентинці — теж не споконвічні аборигени, а нащадки переселенців з Європи.

Однак вони заплющують на це очі, бо британсько-ізраїльський нафтовий проєкт Sea Lion наблизився до стадії буріння на шельфі Фолклендів. А запаси родовища оцінюють у 1,7 млрд барелів нафти.

Егоїзм — понад усе

Чому Трамп не виступає проти зазіхань арґентинців на тих, хто вважають себе британцями? Джерело в Міністерстві війни США визнало в розмові зі журналістом The Daily Telegraph, що президент відмовив британцям не лише через образу, а й щоб використати Фолклендське питання як важіль впливу на Лондон. За його словами, «нічого не виключається» задля стимулювання союзників ділити безпековий фінансовий тягар, збільшивши свої оборонні бюджети до 5 % валового внутрішнього продукту (ВВП). Аналітик Роберт Тейт вважає, що Трамп готовий використовувати територіальні розбідності ще й для того, щоб спонукати британців беззаперечно підтримувати зовнішньополітичний курс США.

У The Sydney Morning Herald тим часом звернули увагу на ще одну можливу мотивацію Вашинґтона. «Ширяться версії, що Трамп підтримає Мілея в претензіях на нафтові поля навколо Фолклендів, тому що США можуть отримати свою «частку в цій грі», — зазначило видання.

Того ж дня німецький часопис Impakter висунув схожу версію: Трамп може бути готовий підтримати арґентинські претензії на шельф Фолклендів в обмін на те, що американські енергетичні компанії отримають суттєву частку в розробці тамтешніх нафтових ресурсів. Доказів саме такого закулісного торгу наразі немає. Але його можливість добре вкладається в логіку теперішньої політики Білого дому: союзницькі взаємини дедалі частіше розглядають крізь призму безпосередньої вигоди для США.

Відволікання від злиднів

Вес Стрітінґ, міністр оборони Його величності, зазначив, що «заява Мілея говорить більше про внутрішню політику в Арґентині». Адже, за даними аґенції Bloomberg, рівень підтримки її президента впав до найнижчої позначки за всю його каденцію — 37 %.

Оскільки Фолклендське питання в Арґентині є «священною національною ідеєю», розігрування цієї карти — класичний спосіб відволікти населення від порожніх гаманців та об’єднати суспільство навколо зовнішнього «ворога». Однак Емілі Торнберрі, глава комітету в закордонних справах Палати громад Великої Британії закликала Мілея «тримати свій передвиборчий популізм подалі від британських територій і зосередитися на інфляції, бідності та виплаті боргу Міжнародному валютному фонду».

Претензії Мілея на Фолкленди й справді лише політичний перформанс для арґентинських виборців, оскільки реальних військових чи юридичних важелів змусити Лондон поступитися островами Буенос-Айрес наразі не має. Британців засмучує інше — тиск Трампа на них збігся в часі зі серйозним загостренням російських гібридних погроз на їхню адресу.

Секрет Полішинеля

Кремлівський диктатор, відповідаючи на запитання журналіста «Чи можуть стати військовими цілями об’єкти військової промисловості Великої Британії?», не виключив можливість російських ударів туди, сказавши з посмішкою: «Це секрет, військова таємниця». Британський журналіст Стів Розенберґ прокоментував цю відповідь так: «Військова таємниця» — це не «так». Але й не «ні». Що залишає нас у підвішеному стані».

Перед цим британців «підвісив» Сергій Лавров, міністр закордонних справ Російської Федерації (РФ), погрожуючи: «Президент (Росії) попереджав про наші права діяти в будь-якому районі Світового океану, якщо хтось зазіхатиме на наші інтереси, на нашу власність. Ми так само маємо право розглядати гордо оголошену пряму участь британських ракетних військ в ударах по РФ як участь у війні. З усіма наслідками, що з цього випливають».

При цьому проголосив прямою участю британських ракетних військ застосування українцями британських ударних дронів для операцій углиб російської території. Що ж, «переведення стрілок» на «війська НАТО» — стандартний прийом Кремля для виправдання його військових провалів.

Тривожні прецеденти

Російський дипломат Андрій Федоров конкретизував, що відповідь Москви британцям може бути спрямована проти їхніх заводів, які виробляють дрони для України. Військовий експерт Геміш де Бреттон-Гордон припускає, що Путін може повторити в Сполученому Королівстві сценарій української операції «Павутина», під час якої понад сто ударних FPV-дронів були таємно провезені вантажівками безпосередньо на територію РФ та одночасно запущені поблизу чотирьох стратегічних авіабаз.

Опитані Девідом Блером, журналістом The Telegraph, фахівці з безпеки не виключають, що російські аґенти могли б активізувати підпали складів, пов’язаних із Україною. Підстави для таких побоювань уже є.

10 серпня ц. р. вибух пролунав на території військового заводу в Болгарії, який виготовляє артилерійські боєприпаси для України. 13 серпня потужні вибух і пожежу зафіксували в цеху пресування пороху на заводі неподалік від Риму. У ніч на 15 серпня був скоєний підпал будівлі естонської компанії Milrem Robotics, що виготовляє для українців безпілотні наземні роботизовані комплекси.

Подвійний пресинг

Подвійний пресинг на британців із боку Трампа та Путіна навряд чи є випадковим збігом обставин. Адже кремлівський диктатор не виключив удари по об’єктах у Великій Британії після того, як президент США заявив 27 серпня, що «не хвилюється через можливий напад Росії на країни НАТО». Своєю чергою, Трамп не гарантував підтримку Лондону в конфлікті з Арґентиною наступного дня після того, як Путін не виключив можливість ударів по об’єктах у Сполученому Королівстві.

Звісно, сам по собі такий збіг не доводить координації між Вашинґтоном і Москвою. Проте він свідчить про синхронний тиск на Лондон, який обидві столиці, кожна у власних інтересах, використовують по-своєму. Щоправда, CBS News, The Wall Street Journal, CNN і The New York Times повідомили, посилаючись на власні джерела в американській розвідці та серед урядовців, що Джон Реткліфф, директор ЦРУ, під час візиту до РФ жорстко застеріг росіян не атакувати Велику Британію. Тобто Трамп усе ж розмежовує дипломатичний шантаж Лондона та реальну військову безпеку НАТО, яку США готові захищати.