Росіяни пішли не звідусіль у Сирії

Телеканал Kurdistan24 повідомив, що розміщені з 2019 року на летовищі Ель-Камишли в реґіоні Джазіра в північно-східній Сирії російські військові переміщують звідти на свою базу в Хмеймімі в провінції Латакія на узбережжі Середземного моря. Зокрема, туди вже переправили завантажені на транспортні літаки Іл-76 та Ан-124 танки й іншу техніку.

«Мавр може йти»

Цю інформацію також підтвердила з посиланням на п’ять джерел інформаційна аґенція Reuters. За її даними, частина росіян з Ель-Камишли залишиться в Хмеймімі, а інша повернеться до Російської Федерації (РФ). Свою чергою, незалежний англомовний портал Al Monitor оприлюднив відео з Ель-Камишли, яке засвідчило завершення передислокації росіян. Джерело Reuters поділилося, що з Джазіри їх попросив піти уряд Сирії — попри те, що торік обіцяв дотримуватися всіх попередніх угод між Дамаском і Москвою, які гарантували безпечність російських військових баз у цій країні.

Однак нова влада Сирії, яка до повалення в грудні 2024-го підтримуваного Кремлем режиму Башара аль-Асада була опозицією щодо нього, навряд чи пробачила удари російської авіації по утримуваних нею у 2015-2020 рр. територіях. Та й надання притулку Асаду після його усунення від влади й відмова в його екстрадиції також не сприяють щирій дружбі між Дамаском і Москвою.

Тож уряд Сирії не проганяв росіян із Ель-Камишли лише тому, що остерігався захоплення аеродрому в цьому місті курдськими повстанцями. І щойно після їхнього повного виходу зі Джазіри сирійці дійшли висновку, що росіянам «там не місце». Класика — «мавр зробив свою справу, мавр може йти».

Перетинаються інтереси

Втім, американський Інститут вивчення війни ще в грудні 2025 року повідомляв, що в Кремлі вирішили вивести військових із півночі близькосхідної країни й через небажання терпіти їх одразу трьох сторін конфлікту — Туреччини, сирійських ісламістських повстанців «Хайят Тахрір альШам» і Сирійської національної армії. «Аеропорт Ель-Камишли є унікальним місцем, де перетинаються інтереси трьох сторін.

«Росія використовує базу як важіль впливу на курдів і Туреччину. Для Москви це «око» — на схід від Євфрату. Курди, хоча й контролюють саме місто, забезпечують існування бази як «запобіжника» від турецького наступу. Поки там стоять росіяни, вважають вони, Туреччині складніше почати масштабну авіаційну операцію. Дамаск зберігає номінальний цивільний контроль над летовищем, використовуючи його для зв’язку з реґіоном. До падіння режиму об’єкт контролював підрозділ сирійської армії, який після повалення диктатора присягнув новому уряду», — пояснив Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень.

Він наголосив, що саме за запитом Дамаску РФ евакуює свою базу в Ель-Камишли, практично втративши «очі й вуха» на перетині кордонів трьох ключових держав реґіону. «Якщо в жовтні 2025-го Ахмед аш-Шараа (з 29 січня — президент Сирії. — Авт.) обіцяв «поважати старі договори», щоб не провокувати РФ на підтримку залишків режиму Асада, то зараз бачимо їхню ревізію: Сирія вже почала витісняти РФ із дрібних об’єктів, — зазначив експерт. — У жовтні перед Дамаском стояло завдання легітимації — потрібно було показати світові, що Кремль визнав нову владу. Тепер цю проблему розв’язано, і Дамаску потрібні низькі ціни на пшеницю й чіткий графік згортання російської військової присутності там, де вона заважає».

Уже на порядку денному

Не виключено, що в Кремлі ухвалили стратегічне рішення, що утримання їхньої передової позиції в Сирії більше не варте ризику й ресурсів. Однак росіяни все ще залишаються наразі не лише в Хмеймімі — ключовій базі постачання для дій Москви в багатьох частинах Африки, а й в Тартусі — своєму єдиному військово-морському вузлі у Середземномор’ї.

Міністерство оборони Великої Британії пояснило: «Здатність логістично підтримувати як своїх військових, так і своїх приватних військових підрядників в Африці, а також обмеження репутаційної шкоди, завданої падінням режиму Асада, будуть пріоритетами для російського уряду».

Однак директор Центру близькосхідних досліджень вважає, що перегляд умов оренди Тартуса та Хмейміма на користь суверенітету Дамаска — вже на порядку денному. «Те, що Дамаск залишається залежним від Москви, — не таємниця. Сирія споживає близько 4 млн т пшениці на рік, а виробляє лише 1 млн т. 2025 року обсяги постачання зерна з Росії стабілізувалися на рівні 1,2-1,5 млн т на рік. Для Дамаска це питання соціальної стабільності, для Москви — головний важіль впливу», — визнав водночас він.

Втім, експерт також констатував: «За всіма іншими позиціями (енергоносії, озброєння) вплив РФ радикально зменшився. До прикладу, постачання нових систем озброєнь майже припинили. Основний фокус — сервісне обслуговування вже наявної техніки радянського/російського зразка, якою користується армія аш-Шараа».

«Те саме стосується й інвестицій. До 2024 року РФ заявляла про плани на суму понад 20 млрд USD, але більшість із них залишилися тільки на папері. Спільні проєкти — видобуток фосфатів біля Пальміри, інвестиції в газові родовища на шельфі — практично заморожені», — з’ясував фахівець.

Позитив для України

Директор Центру близькосхідних досліджень дійшов висновку, що похолодання у сирійсько-російських відносинах є «позитивом для України». «Чим більше Дамаск вимагає суверенітету, тим менше в РФ залишається можливостей використовувати Сирію як базу для своїх операцій (зокрема, в Африці) й як ринок для вкраденого українського зерна. Крім того, відкриваються непогані можливості для Києва — збільшення нашої частки на продовольчому ринку Сирії. І заділ уже є: у січні 2025-го було запущено програму Grain from Ukraine для Сирії (перша партія — 500 т борошна), а у другій половині 2025 року Україна офіційно відновила вивезення зерна до Сирії обсягом 94,4 тис. т», — зауважив він.

Однак Ассаад аль-Ачі, громадський активіст із Дамаска, зазначив: «Побоююся, що якщо росіяни прийдуть і скажуть: «Ми подаруємо вам винищувачі і танки, а ви продовжите нашу військову присутність на 50 років». Це буде вигідна угода, яку аш-Шараа може розглянути».

Можливі варіанти

Марк Катц, науковий співробітник американського аналітичного Центру Вільсона й старший науковий співробітник Атлантичної ради за сумісництвом, також не виключає, що РФ може зберегти свої військові бази в Сирії. «Чому Росія прагне зберегти свої бази в Сирії? Доволі очевидно: вона хоче використовувати їх для підтримки своєї військової присутності на Близькому Сході та полегшення своїх військових операцій у Лівії, Сахелі й інших реґіонах. Втрата баз також погіршила б дорогий для Путіна імідж Росії як великої держави», — поділився він.

Натомість на запитання журналістів «Чому аш-Шараа готовий дозволити росіянам зберегти ці бази?» відповів: «Можливо, аш-Шараа вважає, що подальша військова присутність Росії буде корисною для стримування впливу Туреччини, на яку він в основному покладався тоді, коли ще був в опозиції. Інша можливість полягає в тому, що, оскільки аш-Шараа не отримав від Заходу такої допомоги, на яку сподівався, то звертається до тих держав, які готові її надати, зокрема, й до РФ. Однак найпереконливішим поясненням є те, що аш-Шараа звернувся до Росії у відповідь на ворожість Ізраїлю».

«Попри зусилля аш-Шараа запевнити Ізраїль, що його новий уряд не має ворожих намірів щодо єврейської держави і що не підтримуватиме супротивників Ізраїлю, Біньямін Нетаньягу, глава ізраїльського уряду, розпочав атаки на військові об’єкти, проте в Сирії не тому, що нові сирійська влада використовувала їх проти Ізраїлю, а щоб запобігти потенційній можливості цього», — зауважив д-р Катц.

Однак, за його словами, «якщо Росія не захищатиме новий сирійський уряд від Ізраїлю, приміром, розгорнувши російські війська поряд із сирійськими урядовими військами для стримування ізраїльських атак, то аш-Шараа та його соратники можуть засумніватися в корисності збереження РФ своїх баз в країні». «Аш-Шараа дозволив росіянам зберегти свої сирійські бази лише тому, що очікує від Москви чогось дуже цінного натомість. Якщо Путін його розчарує, аш-Шараа може розчарувати Путіна», — підсумував експерт.