ЗСУ намагаються переламати ситуацію

Олександр Сирський, головнокомандувач Збройних сил України (ЗСУ), заявив, що російсько-українська війна не зайшла в глухий кут. Він наголосив, що бойові дії тривають, а Російська Федерація (РФ) за минулий рік втратила 418 тис. військових, набравши натомість в армію 406 тис. людей. В інтерв’ю Le Monde генерал згадав контратакувальну операцію під Добропіллям і відновлення контролю над 97 % Куп’янська Харківської області, який Москва не раз оголошувала захопленим. У Покровську Донецької області ситуація складніша, але місто досі не опинилося під контролем росіян. Території переходять із рук у руки. Крім того, війна зараз ведеться в усіх сферах — на суходолі, в повітрі та на морі, тож тепер неможливо казати лише про сухопутну війну.

На Олександрівському напрямку

Головнокомандувач також розповів, що українська армія відновила контроль над 400 кв. км території на півдні держави. Під час чергової поїздки він відвідав частини, які наступають, та частини, які тримають оборону на одній із ключових ділянок фронту. Ворог продовжує чинити тиск, активно застосовує для інфільтрації малі штурмові групи, використовує артилерію, безпілотні засоби, подекуди й бронетехніку. «Але наші воїни не лише тримають оборону а й успішно діють у наступальній операції, — запевнив генерал. — А на Олександрівському напрямку десантно-штурмові війська (ДШВ) і суміжні підрозділи відновили контроль над вісьмома населеними пунктами. Наш план незмінний: ефективне виконання поставлених завдань із максимальним збереженням життя й здоров’я наших захисників і захисниць, посилення обороноздатності та нарощування спроможностей на кожній ділянці фронту. Працюємо системно та злагоджено, щоб звільнити українську землю».

Володимир Зеленський в інтерв’ю AFP минулого тижня вперше підтвердив контрнаступальні дії Сил оборони на півдні. За його словами, українські військові мають успіхи у звільненні територій на південних напрямках фронту. Президент розповів, що під час перемовин і США, і РФ здійснюють тиск на Україну щодо територіальних питань. «І американці, і росіяни кажуть, що якщо хочете, щоб війна закінчилася завтра, забирайтеся з Донбасу», — зауважив він.

Український лідер розповів, що вимога поступитися територією Росії пролунала на тлі того, як Сили оборони розпочали контратаки вздовж південної лінії фронту. Президент наголосив, що Україна не програє війну з Росією, але питання в тому, чи переможе.

Своєю чергою, українські військові офіційно повідомили проведення наступальної операції на Олександрівському напрямку. «Основними завданнями є зрив планів супротивника щодо подальшого просування у Дніпропетровській і Запорізькій областях, розгрому групи військ ворога та витіснення його за межі адміністративного кордону Дніпропетровської області», — йдеться у повідомленні.

Коли саме стартувала наступальна операція на Олександрівському напрямку, військові не уточнили, але додали, що окупанти на півдні все одно проводять активні штурмові дії. «Ворог чіпляється за кожен метр захопленої території, використовуючи всі наявні ресурси як людські, так і технічні, але, попри його шалений опір, ми виконуємо свої завдання і крок за кроком звільняємо рідну землю», — запевнили в ДШВ.

Врешті-решт, вони прорвали лінію оборони сил РФ на Олександрівському напрямку. «У ході операції були знищені ворожі вогневі споруди, жива сила, місця збереження боєприпасів окупантів. Завдяки професійним діям розвідників, зірвали плани ворога щодо подальшого наступу. Це дозволило відкрити плацдарм для тактичного просування дружніх підрозділів», — ідеться в повідомленні військових.

Поповнення «обмінного фонду»

Водночас бійці 225-го окремого штурмового полку (ОШП) повідомили про захоплення у полон шістьох російських військових, серед яких був і командир взводу. Успішну операцію здійснили двоє бійців штурмової групи «Морок». Вони виявили укриття росіян, під час штурму окупантам запропонували добровільно скласти зброю. Спершу з укриття вийшов один окупант, а згодом іще п’ятеро. «Таким чином вдалося поповнити наш «обмінний фонд» ще на шістьох осіб та отримати додаткові розвідувальні дані від командира взводу, який очолював цю групу», — повідомили в ОШП.

Бійці зазначили, що останнім часом зросла кількість росіян, які бажають здатися у полон. Це пов’язано з їхнім виснаженням і відсутністю мотивації продовжувати бойові дії. Українські військові наголошують, що збережуть життя росіян, які добровільно складуть зброю. «За останній місяць значно зросла кількість полонених, які просто втомились від нелюдського ставлення з боку командування. А ми, своєю чергою, завжди готові зберегти життя тим, кого женуть на забій», — наголосили захисники Батьківщини.

Крім цього, в полон захопили громадянина Колумбії, який брав участь у бойових діях на боці російських окупаційних військ. Про це повідомила 152-а окрема єгерська бригада ім. Симона Петлюри. За словами іноземця, він опинився на війні через обіцянки «легального працевлаштування» в РФ. На практиці ж ці пропозиції виявилися пасткою для вербування іноземців на фронт. Полонений розповів, що аґресор використовує скрутне фінансове становище людей, маніпулюючи обіцянками про легкий заробіток.

Пряма мова

Валерій Залужний, колишній головнокомандувач ЗСУ:

— Зараз жодна держава світу не має достатнього військового потенціалу, щоб поставити крапку у російсько-українській війні. Навіть найбільш технологічно розвинені країни виявилися неспроможними зупинити конфлікт такого масштабу, що вимагає негайного перегляду глобальних стратегій безпеки. Традиційний підхід до мобілізації у сучасній війні вичерпав себе цілком. Майбутні збройні конфлікти не можуть передбачати мобілізацію мільйонів людей. Російсько-українська війна показала, що найбільш дефіцитним є людський ресурс, адже його відновлення займає більше часу, ніж виробництво озброєнь. На полі бою просто неможливо швидко замінити такий ресурс. Враховуючи також, що поле бою фактично стало прозорим і контролюється роботами, шанси людини вижити вже не залежать від якості її підготовки. Це призводить до неминучих втрат і потребує дистанціювання людей від такої кілзони. А український досвід підтверджує, що питання мобілізації є чутливим і впливає на стабільність суспільства під час війни та його готовність підтримувати таку війну. Саме тому в РФ і не оголошують мобілізацію.

Ігор Дикун, командир 32-ї окремої механізованої бригади ЗСУ:

— Ефективність — понад усе. Люди — це фундамент. Ми формуємо не списки, а злагоджені групи. Десять окремих людей — це натовп, але три злагоджені групи — це сила. Сержант — це сталевий стрижень. Це не просто звання, це лідер, який приймає рішення в бою. Технології бережуть життя. Дрони мають бачити все, роботи мають підвозити боєкомплекти й евакуювати поранених. Залізо має воювати, а люди — керувати та перемагати. Війна — це важка, брудна робота. Та ми тут не для того, щоб стояти. Ми тут, щоб перемагати.

Андрій Любка, український письменник, який воює в ЗСУ:

— Українці виходили на революції, щоб європеїзувати свою країну. На нашому континенті немає для цього кращої школи, ніж ЗСУ. Є серед нас математичні оптимісти, які вірять, що буде краще, бо якщо довго триває погана смуга, то колись має початися й добра. Є аналітичні оптимісти, які під свою надію підбирають неспростовну арґументацію — мовляв, Росія слабне й економічно занепадає, а наші партнери прокинулися й інвестуватимуть в оборону. Є фаталістичні оптимісти, які чекають «чорного лебедя» у вигляді якогось світового катаклізму, раптової смерті диктатора чи іншого неймовірного дива на кшталт воскресіння Організації Об’єднаних Націй. Логічно було б припустити, що українці — наївні й дурні, бо в сучасному світі не так багато приводів для оптимізму. Та насправді пояснення цьому драматичніше: на п'ятому році повномасштабної війни люди настільки виснажені, що здається, ніби гірше бути вже не може. А якщо гірше бути не може, отже, попереду — кращі часи. Зрештою, оптимізм, віра, надія — це чи не останнє джерело стійкості, на яке жодна темна душа не може накласти здирницькі мита. А тепер настав час українізувати Європу. Якось мені довелося місяць прожити в Словенії — райській країні на березі Адріатичного моря. Усі, з ким зустрічався, страшенно нарікали на свою країну і за все перепрошували. Лише згодом я дізнався, що у балканському фольклорі словенців вважають найбільш депресивними і вічно невдоволеними. Тоді й спав мені на думку жарт, який уже не виглядає смішним. Я запропонував відкрити в Україні місячні курси патріотизму для інших країн: приїдьте до нас, поживіть у наших умовах і вам уже не здаватиметься, що вдома аж так погано. І тепер не НАТО, а Україна стала основою безпеки Європейського Союзу (ЄС) 2026 року. Ось у такий химерний спосіб і відбувається реальна євроінтеграція України. Вже давно минув той час, коли взаємини між ЄС та Україною виглядали як взаємодія вчителя й учня. За роки випробувань і війни Україна отримала неоціненний досвід стійкості, на полі бою вивчила реальні уроки виживання і в найнесприятливіший момент зробила технологічний стрибок, творчо застосувавши інновації в оборонній промисловості. І нам уже є чим ділитися з партнерами.