Франція має глобальні амбіції

Еммануель Макрон, президент Франції, зараз просуває ідею стратегічної автономії Європи й активнішої ролі Франції у багатополярному світі на тлі зростання розбіжностей зі Сполученими Штатами.

Всупереч Трампу

Традиційні розбіжності між Францією та США цього року значно загострилися. Зокрема, після заяви Дональда Трампа про те, що США тимчасово керуватимуть Венесуелою, а її віцепрезидентка Делсі Родріґес виконуватиме перехідні функції. «Прагнемо, щоб обраний 2024 року президент Венесуели Едмундо Ґонсалес Уррутіа міг якнайшвидше забезпечити перехід», — відреагував на це французький лідер.

Ще 6 січня ц. р. він разом із лідерами низки європейських країн підписав заяву, в якій критично відреагували на прагнення глави Білого дому встановити контроль США над Ґренландією. Європейці наголосили, що Ґренландія належить її народу, а рішення щодо її майбутнього можуть ухвалювати лише жителі острова та влада Данії.

8 січня президент Франції, коментуючи претензії Трампа, застеріг, що світ входить у фазу, коли великі держави знову намагаються ділити карту впливів. «Живемо у світі великих держав із реальною спокусою розділити світ», — констатував він.

Після того, як господар Овального кабінету оголосив 17 січня про запровадження мит на товари з європейських держав через підтримку ними територіальної цілісності Данії та відправку військових до Ґренландії, Макрон спільно з іншими лідерами підписав заяву, в якій зазначалося, що погрози такі «підривають трансатлантичні взаємини й створюють ризик небезпечної спіралі погіршення ситуації». У заяві також наголошувалося: «Ми повністю солідарні з Королівством Данія та народом Ґренландії».

19 січня Макрон так прокоментував погрози Трампа: «Те, що ми зараз переживаємо, — класичний приклад примусу. Європейська комісія насамперед має визнати, що торгівлю — у цьому випадку мита — використовують як інструмент шантажу, зокрема, з метою змусити нас поступитися Ґренландією. Якщо це типовий випадок примусу, то дає підстави активувати інструмент протидії».

Президент Франції запевнив тоді, що «жодне залякування чи погроза не вплинуть» на позицію Європи. Він пояснив, що Париж залишається відданим принципам суверенітету та незалежності народів. Того ж дня аґенція Bloomberg з посиланням на власне джерело, повідомило, що французький лідер не має наміру приймати запрошення Трампа до Ради миру, оскільки вважає, що її статут виходить за межі питання Ґази й викликає серйозні застереження щодо дотримання принципів та інституційної архітектури Організації Об’єднаних Націй (ООН).

«Не піддаватися!»

20 січня Макрон заявив, що міжнародна політика дедалі частіше визначається логікою сили, а не узгодженими правилами. Він наголосив, що Європа має діяти спільно й не піддаватися зовнішньому тиску. А також зазначив, що світ входить у період посилення геополітичної конкуренції, і підкреслив, що Європа не повинна сприймати порушення правил міжнародної взаємодії як норму. Крім цього, закликав європейців посилювати координацію та захищати підхід, що ґрунтується на багатосторонніх міжнародних правилах. «Європа повинна захищати мультилатералізм, який відповідає як її інтересам, так і інтересам всіх, хто відмовляється підкорятися логіці сили», — заявив президент Франції та додав, що відповіддю на тиск має бути не ізоляція, а спільні дії країн Європейського Союзу й активний діалог із партнерами.

За його словами, Європа повинна залишатися впевненою у власних економічних та політичних інструментах і використовувати їх у межах міжнародних правил, коли це необхідно. Президент при цьому наголосив, що не закликає до конфронтації зі США, а йдеться про необхідність рівноправного діалогу та відмову від політики поступок під тиском.

28 лютого Макрон закликав до термінового засідання Ради Безпеки ООН у зв’язку з ескалацією конфлікту за участі США, Ізраїлю й Ірану, заявивши, що вона становить серйозну загрозу для глобального миру та безпеки. Водночас наголосив на необхідності припинення бойових дій.

Французький лідер визнав, що удари США по Ірану є такими, що виходять за межі міжнародного права, і не можуть бути схвалені Парижем. За оцінкою Politico, така позиція Франції може ускладнювати стосунки між Парижем і Вашинґтоном.

17 березня її президент заявив, що його країна ніколи не братиме участі в операціях з розблокування Ормузької протоки, відкинувши таким чином заяви Трампа про готовність Парижа допомогти американцям. «Ми не є стороною конфлікту, і тому Франція ніколи не братиме участі в операціях із відкриття або звільнення Ормузької протоки в теперішньому контексті», — пояснив він.

«НАТО тримається на довірі»

24 березня Фаб’єн Мандон, головнокомандувач армії Франції, заявив, що на інтереси та безпеку його країни впливає непередбачуваність США. Він розкритикував Сполучені Штати за відсутність координації зі союзниками та недостатнє інформування партнерів про планування і проведення військових операцій.

Генерал нагадав, що рішення США про виведення військ із Афганістану було ухвалене без належної координації з союзниками. Також заявив, що під час операцій США на Близькому Сході союзники були поінформовані зі запізненням або дізнавалися про них із відкритих джерел, що змусило Францію терміново реагувати для захисту своїх громадян у реґіоні.

31 березня, за словами президента США, Франція заблокувала проліт через свій повітряний простір американських літаків із військовим вантажем для Ізраїлю. А 2 квітня Макрон заявив, що Трамп ризикує послабити НАТО, ставлячи під сумнів відданість США Альянсу.

Французький лідер наголосив, що НАТО тримається на довірі, і коли союзники регулярно ставлять під сумнів свої зобов’язання, це підриває всю довіру. Він також зазначив, що представники Сполучених Штатів створюють невизначеність, надсилаючи сигнали про можливу відмову від окремих зобов’язань. За його словами, підписаний договір не ставлять під сумнів щодня.

«Не бути васалами!»

3 квітня президент Франції закликав стратегічно близькі їй країни об’єднатися і не залежати ні від США, ні від Китаю. «Наша мета — не бути васалами двох великих держав. Ми не хочемо залежати від домінування, скажімо, Китаю, і ми не хочемо бути надто залежними від непередбачуваності Сполучених Штатів, — пояснив він. — США — велика країна, але їхній теперішній підхід ризикує відкрити скриньку Пандори. Не вірю, що ми можемо виправити ситуацію лише за допомогою бомбардувань чи військових операцій».

Макрон підкреслив, що Франція просуває ідею ширшої коаліції держав, які поділяють спільні підходи до міжнародного права, демократії, кліматичної політики та глобального здоров’я. За його словами, у Європи є спільні інтереси з Японією, Південною Кореєю, Австралією, Бразилією, Канадою й Індією. І зазначив, що об’єднання таких країн дозволить вибудувати нову архітектуру співпраці у ключових сферах — від штучного інтелекту та космосу до енергетики, оборони і безпеки — «чим завгодно».

5 квітня британська газета The Telegraph повідомила, що деякі учасники «Коаліції охочих» (неформального об’єднання країн, які добровільно координують підтримку України. — Авт.) вважають, що президент Франції може стати провідною європейською фігурою для перемовин із володарем Кремля щодо мирного врегулювання. За словами джерела в Єлисейському палаці, Макрон може взяти на себе цю роль у майбутньому, «коли настане відповідний час».

Ці його заяви демонструють не просто прагнення Франції до «стратегічної автономії» Європи, а спробу переформатувати баланс сил у західному світі. Париж дедалі частіше ставить під сумнів передбачуваність і надійність США як головного гаранта трансатлантичної системи, водночас просуваючи ідею багатополярного міжнародного порядку. У цьому контексті Франція фактично претендує на роль одного з політичних центрів тяжіння в Європі, які визначають нову архітектуру глобальної політики. Розбіжності з Вашинґтоном у питаннях безпеки, міжнародного права та глобального управління набувають системного характеру і виходять за межі окремих епізодів. Йдеться не про розрив союзництва, а про його переосмислення — у форматі, де Європа прагне діяти більш самостійно, навіть якщо це неминуче веде до конфлікту інтерпретацій із США щодо правил і меж цього партнерства.

Олександр Леонов, виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента», дійшов такого висновку: «Франція вирішила стати лідером вільного світу після того, як президент США Дональд Трамп узяв курс на ізоляціонізм».