«Подих війни»

У невеликому карпатському с. Коростів на Львівщині 13-річний Богдан Калинів облаштував музей «Подих війни». Зібрав більш ніж 600 експонатів. Це реальні речі з фронту, кожна з яких має свою історію. Ідея створення музею виникла спонтанно. Спершу разом із дідусем, якого теж звати Богдан Калинів, підліток допомагав військовим — виготовляли окопні свічки, розпалювачі, а згодом і сиропи від кашлю. У відповідь бійці надсилали прапори, шеврони, уламки техніки й інші артефакти.

Засновник експозиції розповів, що все почалося з одного шеврона, який йому подарували військові. З часом колекція почала стрімко поповнюватися. Особливе місце займає уламок керованої авіаційної бомби вагою 234 кг, який передали бійці з Харківського напрямку. «Це один із найважчих експонатів. Коли дивишся на нього — розумієш масштаби цієї війни», — зауважив підліток.

Серед експонатів є й речі з траґічних подій: уламок ракети, яка влучила у вокзал у Краматорську, де загинули десятки людей, а також кристал солі із Соледару, який військові привезли під час відступу. Є таблички пошти Росії, зняті в Курській області, газети «Суджанські вісті», коробка для листів російської пошти, ніж російського військового, посвідчення ветерана бойових дій, печатка з Курської області та годинник, знятий із російського майора.

Кожен предмет має свою історію. Богдан ретельно веде облік — записує, звідки надійшов експонат, від якого підрозділу і за яких обставин. Музей відкрили у народному домі два роки тому. До цього експонати зберігалися вдома, однак із часом їх стало так багато, що довелося шукати окреме приміщення.

Екскурсії засновник проводить сам. Каже, для нього це не просто гобі, а внутрішній обов’язок. «Деякі військові кажуть, що мені трохи зарано це все знати. Але відчуваю, що це мій обов’язок — розповідати людям про війну. Під час екскурсії намагаюся охопити все і розповісти якомога більше про кожен експонат. Знаю, від кого він переданий, і його історію. Для мене кожен експонат — це частинка мене. Коли військові передають прапор, я детально читаю всі підписи», — додав він.

Основним атрибутом, який хлопець щоразу одягає під час екскурсій, є військова сорочка. «На ній також є іменний шеврон — Богдан Калинів. Це мій оберіг. Відчуваю, що він мені допомагає, дає силу і підтримку. Цю сорочку і шеврон мені передали військові Національної гвардії», — ділиться хлопець.

Окрему роль у цій історії відіграє родина. Саме вона підтримала ідею створення музею і допомогла реалізувати задум. Дідусь Богдана жартує, що є заступником директора музею, а онук — директор. «Хочу, щоб він був справжнім українцем, щоб любив свою землю і свою країну. Не хочу вихвалятися, але пишаюся своїм онуком», — каже дідусь.