Українське село перевершило Карфаген

Минулого тижня Олег Іваненко, голова наглядової ради Книги рекордів України вручив, командуванню 118-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України (ЗСУ) диплом про найдовше безперервне утримання району оборони, попри запеклі щоденні ворожі штурми, артобстріли та авіанальоти.

Традиції не забуті

118-та бригада удостоїлася цього диплому завдяки героїчній обороні села Мала Токмачка, розташованого на березі однойменної річки в Пологівському районі Запорізької області. Її анексію 3 жовтня 2022 року ратифікувала нижня палата російського парламенту попри те, що це село 1783-го було засноване переселенцями з Чернігівщини, Полтавщини та Київщини.

Попередню його назву — Мала Маківка — пояснює леґенда, за якою козаки відчайдушно боронили село під час нападу татар влітку, коли степ палав від маків. У 2022-2026 рр. українці засвідчили, що козацькі традиції не забуті. Оглядач Мирослав Ліскович пояснив: «Щоб зрозуміти, чому армія окупантів, що має перевагу в живій силі, роками не може взяти 8 кв. км, достатньо поглянути на мапу. Від Малої Токмачки до Горіхова — менше двох кілометрів. Від Горіхова до Запоріжжя — близько 37. Просування тут відкривало б прямий шлях до посилення тиску на місто, а далі — ширші оперативні можливості». Владислав Волошин, речник Сил оборони Півдня, його доповнив: «Мала Токмачка розташована на автомобільному шляху від окупованих Пологів до Горіхова. Це транспортний вузол, куди сходяться дороги всіх навколишніх сіл».

Утім, географія лише частково пояснює запеклі бої за Малу Токмачку. Не менш вагомий чинник — рельєф місцевості: село оточене панівними висотами. Той, хто їх утримує, має тактичну перевагу. Тому колишня виправна колонія в Малій Токмачці з бетонними корпусами, товстими стінами та підземними комунікаціями перетворена на фортецю посеред села.

«Застрягли у лісосмугах»

На початку березня 2022-го Мала Токмачка потрапила під окупацію. Однак уже в травні того ж року українці її звільнили. Відтоді лінія фронту стабілізувалася за півтора-два кілометри від села. Російські війська перебувають на південь і південний схід від нього. Бойові дії тривають у полях на південь від залізничного насипу.

Зокрема захисники Малої Токмачки відбили штурми, здійснювані 70-м і 71-м мотострілецькими полками 42-ї дивізії ворога, а також його підрозділами «БАРС-3» та «БАРС-14» (бойові армійські резерви країни), які застрягли у лісосмугах на південь від села.

Періодично фіксували спроби залучити до штурмів групи 22-ї бригади спецназу Головного управління Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації (РФ). Вони намагаються відшукати слабкі місця в обороні 118-ї та 128-ї бригад ЗСУ, які захищають цей напрямок.

Однак навіть коли в несприятливу для польотів погоду росіянам вдається зайти на східні околиці села, наступного ж дня все знищують українські безпілотні літальні апарати та зачищають штурмовики. Робота на цій ділянці доведена до автоматизму. У ворога — теж, але з протилежним результатом.

Найбільший штурм відбувся 20 жовтня 2025-го: ворожі підрозділи 71-го мотострілецького полку атакували з боку Вербового та Новопрокопівки чисельністю до двох мотострілецьких рот із підтримкою близько 26 одиниць бронетехніки, в т. ч. з танками, бойовими машинами піхоти, бронетранспортерами та панцерниками «Тигр». Результат: 21 знищена машина, більш ніж 30 убитих. За словами п. Лісковича, загальні ж втрати у спробах захопити Малу Токмачку давно перевалили за 2 тис. осіб.

Комплекс заходів

На запитання про те, як вдалося втримати село і вдається його тримати далі, Дмитро Пелих, речник 118-ї бригади ЗСУ, розповів: «Це цілий комплекс заходів, які тримаються насамперед на людях усіх підрозділів. Усе залежить від вправного мінування таврійських степів, які розташовані далеко від Малої Токмачки — за десятки квадратних кілометрів».

«Також утримання села залежить від піхотинців, які тримають позиції тривалий час або чергують на спостережних пунктах і стежать за кожним рухом наших ворогів та оперативно доповідають, що дозволяє їх знищувати. А ще село тримається завдяки штурмовим групам, які зачищають цей населений пункт, коли ворог заходить на його південні чи південно-східні околиці», — додав пресофіцер.

«Це і чимала кількість пілотів із різних підрозділів нашої бригади, які цілодобово в повітрі й за найменшого руху готові працювати, відпрацьовувати та знищувати ворога, щоб понад 90 % його залишилось на полях у таврійських степах, не дійшовши до цього населеного пункту. Щоб зберегти нашу піхоту і щоб вона якнайменше вступала у стрілецькі бої. Бо все ж дронами знищувати ворога багато дешевше й ефективніше», — наголосив він.

Дезавуювали міністра

Упродовж майже року так звані військові кореспонденти й офіційні ресурси Міністерства оборони РФ регулярно звітували про «успіхи» на Горіхівському напрямку. А Андрій Білоусов, глава військового відомства, оголосив у листопаді 2025 року про «повне звільнення» Малої Токмачки.

Та Владислав Волошин, речник Сил оборони Півдня, відповів тоді, що ні за минулу, ні за позаминулу добу жодних ворожих штурмових дій, які б могли свідчити про захоплення населеного пункту, зафіксовано не було. А за кілька днів самі ж російські джерела знову писали про «важкі бої», дезавуювавши власного міністра.

Однак коли блогер «Обманутий росіянин» зібрав усі реляції докупи, то виявив закономірність: одні й ті ж «захоплення» повторювалися з абсурдною регулярністю. В кожному новому етері Малу Токмачку «брали» знову. За словами п. Лісковича, Інтернет відреагував так, як і має реагувати на абсурд. Мережею розійшлися сотні мемів на кшталт «Хто володіє Малою Токмачкою, той володіє світом».

У деяких російських закладах вищої освіти студентам стали погрожувати відрахуванням за жарти про українське село. Врешті-решт російські коментатори визнали Малу Токмачку «найвідомішим тупиком на фронті».

«Супротивник створює ілюзію»

Водночас в американському Інституту вивчення війни (ISW), проаналізувавши поширену в Інтернеті російську мапу фронту, повідомили, що Мала Токмачка позначена на ній як загарбана. Та насправді не зафіксували доказів того, що російські війська проникли в це село. Навпаки — експерти запевнили, що геолоковані кадри від 17 травня свідчать про просування Сил оборони України на південь від Малої Токмачки.

Відтак в ISW резюмували: «Російське військове командування, ймовірно, намагається створити більш оптимістичну картину просування російських військ, щоб приховати реальні темпи уповільнення наступу. Воно регулярно демонструє Путіну такі перебільшені мапи, формуючи у нього хибне уявлення про лінію фронту та масштаби російського наступу, що, ймовірно, спонукає його висувати дедалі більш нереалістичні вимоги».

Військовий експерт Владислав Селезньов із цим погодися: «Очевидно, що супротивник створює ілюзію перемог, і ці ілюзії вдувають у вуха російському диктатору. Відповідно, звідси й народжується абсолютно нічим не підтверджена концепція, мовляв, російська армія зможе до кінця року окупувати всю територію Донецької області».

Карфаген тримався менше

Своєю чергою, Андрій Мельник, постійний представник України при Організації Об’єднаних Націй, у своєму виступі на засіданні Ради Безпеки назвав паралелі: «Карфаген — місто з населенням 700 тис., із потужними мурами і флотом — тримався проти Риму близько 1,1 тис. днів. Мала Токмачка перевершила його вже на 400».

Нагадаємо також, що найтриваліша в історії британської армії облога Гібралтару в 1779-1783 рр. тривала 1320 днів, що теж менше. Відтак російський пропаґандист Лев Вершинін визнав: «Мала Токмачка — це щось на кшталт Трої чи, якщо брати часи ближче, Вердену».

«Армія, яка планувала «взяти Київ за три дні», вже п’ятий рік не може взяти квадрат у вісім кілометрів. Мала Токмачка стала справжнім цвинтарем ілюзій для тих, хто розраховував на легку прогулянку українськими степами. Маленький український молот і далі методично «товкмачить» російську військову машину, доводячи світові просту істину: розмір імперії нічого не вартий, коли вона стикається з нацією, яка вирішила вистояти за будь-яку ціну», — підсумував Мирослав Ліскович.

А інформаційна аґенція ASPI резюмувала: «Малa Токмачка стала мікросимволом великої війни: маленьке село, яке витримало натиск імперії, тепер згадується на міжнародних майданчиках як доказ того, що російська армія втратила здатність до результативних наступальних дій. Історична іронія полягає в тому, що саме ця крихітна цятка на мапі змусила світ побачити справжні масштаби російського провалу».