Ізраїль втрачає свій особливий статус

Нещодавно 11-й Вищий кримінальний суд Стамбула видав міжнародний ордер на арешт Біньяміна Нетаньягу, прем'єр-міністра Ізраїлю. Це рішення ухвалили у справі про перехоплення ізраїльськими військовими гуманітарної флотилії Global Sumud Flotilla, що прямувала до Сектора Ґази. У цій справі, крім Нетаньягу, фігурують ще 34 ізраїльські посадовці. Їх обвинувачують у злочинах проти людяності, геноциді, незаконному позбавленні волі, жорстокому поводженні, умисному заподіянні шкоди здоров'ю, грабунку та незаконному затриманні транспортних засобів. Проте рішення турецького суду само по собі не означає автоматичного оголошення особи в міжнародний розшук через Інтерпол. Для цього необхідно пройти окрему процедуру розгляду і схвалення Інтерполом.

А міська адміністрація Нью-Йорка зараз обговорює можливість арешту прем'єр-міністра Ізраїлю, якщо той прибуде на сесію Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй у вересні ц. р. Про це заявив Зоґран Мамдані, мер «Великого яблука». За його словами, Нетаньягу є воєнним злочинцем, якому Міжнародний кримінальний суд висунув обвинувачення. «І ви побачите, що такої думки дотримуються багато людей через те, до чого призвели його дії протягом останніх багатьох років, — додав міський голова. — Ми зробимо все, що дозволяє закон у Нью-Йорку. І не будемо писати власні закони заради цього».

Крах багаторічних стосунків

Протягом десятиліть Ізраїль міг розраховувати на політичний захист Заходу: у Сполучених Штатах ним був майже непорушний догмат союзництва, а в Європі — обережна дипломатія, що відокремлювала критику окупації від реальних наслідків. Та ця система добігає кінця. В Америці підтримка Ізраїлю розколюється за поколіннями й партійними лініями, а в Європі дедалі складніше поєднувати декларації про права людини з привілейованими торговельними, військовими та науковими контактами.

Раніше дискусія щодо відносин Заходу з Ізраїлем нагадувала маятник, який, хоч і відхиляється, але завжди повертається до точки рівноваги. Після 7 жовтня 2023 року цей механізм ще деякий час працював. Напад терористичної організації ХАМАС викликав у Європі та США шок, співчуття до ізраїльських жертв і широку політичну підтримку права Ізраїлю на самооборону. Але що довше тривала війна в Ґазі, що більшими були масштаби руйнувань і гуманітарної кризи, то відчутніше Захід починав змінювати свою риторику.

Важливо також, що критика вже лунає не лише з традиційних пропалестинських кіл. У європейській дискусії дедалі частіше лунають голоси, які не ставлять під сумнів ані безпеку Ізраїлю, ані травму після 7 жовтня 2023 року, проте визнають, що політика уряду Нетаньягу руйнує основи взаємин зі Заходом. В ізраїльській дискусії також лунає застереження, що Європа залишається найбільшим торговельним партнером Ізраїлю й одним із найважливіших наукових і культурних партнерів.

Відчувається й суспільний тиск. Європейські лідери не діють у вакуумі. Протести, громадянські ініціативи, мобілізація правозахисних організацій і зміна настроїв молодших виборців виштовхують цю тему з периферії в центр уваги. Майже 1,2 млн підписів під ініціативою Justice for Palestine свідчать про те, що очікування санкцій і перегляду стосунків з Ізраїлем — вже не лише вимога активістів, а масовий тиск на європейські інституції.

Консенсус руйнується

та це не означає, що Європа стала єдиним антиізраїльським блоком. Таке твердження було б спрощенням. Мадрид висловлюється інакше, ніж Берлін, Прага, чи Рим. Частина урядів досі побоюється, що надто сильний тиск на Ізраїль буде розцінено як винагороду для терористів або послабить західний вплив у реґіоні. Інші не хочуть створювати прецедент призупинення торговельних угод зі стратегічними партнерами. Ще інші бояться внутрішніх суперечок щодо антисемітизму й безпеки єврейських громад.

Подібний процес відбувається у Сполучених Штатах. США залишаються найважливішим союзником Ізраїлю, а стратегічні, військові та політичні зв’язки є значно глибшими, ніж у випадку з Європою. Однак американський консенсус також руйнується. І не лише на лівому фланзі Демократичної партії, як часто подавали цю справу в Ізраїлі. Останні аналізи опитувань свідчать про падіння підтримки Ізраїлю серед молодих американців, погіршення загального іміджу Ізраїлю та поглиблення розколу навіть у республіканському електораті.

Politico звернула увагу на те, що навіть електорат Дональда Трампа не є однорідним: виборці, які ідентифікують себе з рухом MAGA, набагато прихильніші до уряду Нетаньягу, ніж ті, хто голосували за Трампа, але не вважають себе частиною твердого ядра руху. Цей розкол має значення, оскільки засвідчує, що навіть у правих колах підтримка Ізраїлю перестає бути автоматичною та починає залежати від фракційної належності, ставлення до зовнішньої політики та лояльності до конкретного лідера.

Для Ізраїлю це небезпечно, оскільки роками він міг розраховувати на те, що, втрачаючи підтримку в одній партії, знайде її в іншій. Коли відносини з адміністрацією демократів були напруженими, ізраїльська правиця зміцнювала зв’язки з республіканцями. Але якщо підтримка Ізраїлю стає не стільки надпартійною, скільки «племінною», союз втрачає стабільність.

Американський і європейський випадки об’єднує одне: війна в Ґазі прискорила процеси, що розпочалися раніше. Критика окупації, поселень, блокади Ґази, нерівного ставлення до палестинців та зсуву ізраїльської політики вправо наростала роками. Уряди Нетаньягу спиралися на крайніх правих, а риторика деяких міністрів ускладнювала західним союзникам захист Ізраїлю як ліберальної демократії.

Для Європи це особливо болюче випробування. Європейський Союз (ЄС) полюбляє позиціонувати себе як спільноту права, норм і цінностей. Реакція на російську агресію проти України там ґрунтувалася на міжнародному праві, захисті цивільного населення, забороні анексії, відповідальності за злочини. Що довше ЄС уникає вимоги відповідальності щодо Ізраїлю, то гірше наражається на звинувачення у подвійних стандартах. Amnesty International формулює це прямо: на кону стоїть авторитет європейських «червоних ліній», які щодо Ізраїлю роками частіше проголошувалися, ніж дотримувалися.

Непроста відповідь

Це не означає, що відповідь проста. Ізраїль справді відчуває реальні загрози безпеці, ХАМАС залишається відповідальним за масові злочини. Після 7 жовтня 2023 року в Європі та США зросла кількість нападів, спрямованих проти єврейських та ізраїльських установ, а також осіб, пов’язаних із ними.

У 2024-2026 рр. у кількох європейських країнах відбувалися підпали, акти вандалізму та спроби нападів на синагоги, єврейські школи, благодійні організації та місця, пов’язані з Ізраїлем. У Великій Британії особливе занепокоєння викликали підпали та спроби підпалів об’єктів єврейської громади, у Нідерландах — напади на єврейську школу й синагоги, а в Бельгії — напади на синагоги та райони, де проживають єврейські громади. В Антверпені особливо показовим став випадок підпалу автомобіля на околиці єврейського району, який належав жінці марокканського походження. А американська система правосуддя пов’язала напади на єврейські об’єкти в Роттердамі й Амстердамі, спробу підпалу будівлі організації «Християни за Ізраїль» у Нейкерку з іракським командиром, пов’язаним із проіранською міліцією «Катаїб Хезболла», затриманим у Туреччині.

Проблема полягає в тому, що уряди Ізраїлю дедалі частіше намагаються використати ці факти як арґумент проти будь-якої політичної відповідальності. Тим часом західні союзники починають розмежовувати три речі, які роками зливалися в одне ціле: безпеку Ізраїлю, безкарність ізраїльської держави та підтримку уряду Нетаньягу.

Це розмежування може стати основою нової політики Заходу. Можна визнавати право Ізраїлю на безпеку й водночас засуджувати насильство єврейських поселенців. Можна засуджувати ХАМАС і водночас призупиняти торговельні пільги, якщо партнер порушує умови угоди. Можна боротися з антисемітизмом і водночас стверджувати, що звинувачення будь-якої критики Ізраїлю в антисемітизмі підриває серйозність самого поняття.

Найбільшою помилкою Єрусалиму було б вважати, що це лише чергова хвиля обурення, яка мине. У минулому такі розрахунки часто виправдовувалися. Захід протестував, Ізраїль вичікував, дипломатія поверталася до звичного ритму. Цього разу, однак, зміни стосуються не лише поточної війни, а й структури підтримки: молодих виборців, громадської думки, громадських організацій, частини європейських урядів і внутрішніх суперечок в американських партіях.