Чи поділять планету на трьох?

Ідея розтину світу «ґрандами» повернулася до порядку денного.

Ялтинська ностальгія

У лютому 1945 року керівники США, СРСР та Великої Британії визначили на Ялтинській конференції повоєнний устрій світу, який збанкрутував разом із СРСР. А прагнення Путіна повернути Російську Федерацію (РФ) до «клубу вершителів долі планети» вперше пролунало в його промові на Мюнхенській безпековій конференції (Німеччина) 10 лютого 2007-го. Він тоді заявив, що однополярний світ, із домінуванням США, є неприйнятним.

А 23 січня 2020 року запропонував скликати саміт держав-переможниць у Другій світовій війні — по суті, аналог Ялтинської конференції, щоб «переглянути архітектуру глобальної безпеки». Російські дипломати відкрито називали цю ініціативу спробою відновити світовий лад за зразком 1945-го.

Натомість лідери інших держав проігнорували її. Тоді 9 січня 2022 року Сергій Рябков, заступник міністра закордонних справ РФ висловив претензії кремлівського диктатора прямолінійно, заявивши, що «НАТО треба збирати манатки й вирушати на рубежі 1997 року», в якому Альянс запросив перші три країни Центральної Європи розпочати перемовини про вступ до нього.

Зазіхання на схід Європи теперішній володар Кремля відновив після того, як прихильність до нього перестав приховувати Дональд Трамп. Сподівання поділити планету з ним і Сі Цзіньпінем, президентом Китайської Народної Республіки (КНР), з’явилися у Путіна 31 серпня ц. р.

Сі повідомив тоді на засіданні Шанхайської організації співпраці (ШОС), що на саміт Організації азійсько-тихоокеанської економічної співпраці (АТЕС) у китайському місті Шеньчжень 18 листопада приїде президент Сполучених Штатів і там можна буде провести зустріч лідерів КНР, США та РФ. The Wall Street Journal написала, що Путін запропонував Трампу телефоном домовитися втрьох про припинення війни в Україні. Журналісти зазначили, що диктатор прагне такого примирення, вигідного Москві.

Гіпотетична можливість

Своєю чергою, Дмитро Пєсков, речник Кремля, запевнив WSJ, що «всі три сторони визнають гіпотетичну можливість такої зустрічі». За його словами, 9 жовтня Трамп і Путін вже обговорили можливий формат перемовин, на які вони не планують запрошувати президента України.

Газета також процитувала американського чиновника, який повідомив, що глава Білого дому «ще не дав остаточної згоди, але відкритий до пропозиції». Того ж дня Трамп на запитання журналіста про те, чи готовий брати участь у тристоронній зустрічі, відповів: «Якщо Сі захоче провести таку зустріч, я готовий».

Тоді ж він заявив, що «настав час, щоб від імені України перемовини вів хтось інший», бо, на думку господаря Овального кабінету, Зеленський «не хоче миру». Водночас Марко Рубіо, державний секретар США, розповів: «Розмови про таку зустріч вели. Не знаю, чи її вже остаточно узгодили, але президент висловився чітко. Він хотів би, щоб війна між Україною та Росією закінчилася». Натомість Мао Нін, речниця міністерства закордонних справ КНР, на запитання журналіста про можливість проведення тристоронньої зустрічі відповіла: «Щодо цього питання у мене поки що немає інформації, яку могла б надати».

А президент України заявив: «Не знаю, що там за тристороння зустріч має бути між Америкою, Китаєм і Росією — це їм вирішувати. Але звісно, якщо питання щодо України — щодо нашого майбутнього, то це буде прийнятно, тільки коли за столом перемовин будемо ми».

Гітанас Науседа, президент Литви, з цього приводу зауважив: «Формат за участю КНР, США та РФ викликає підозри, що може повторитися сценарій Другої світової війни та поділ на зони впливу. Це викликає велике занепокоєння в усьому реґіоні. Пекін не може бути цілком неупередженим посередником у перемовинах, доки залишається поплічником Москви у війні проти України».

Експерти сумніваються

Тим часом, Юрій Ушаков, помічник кремлівського диктатора, заявив: «Китайські друзі, господарі саміту АТЕС, займуться, або, точніше, вже займаються її підготовкою. І за сприятливого збігу обставин вони, наші китайські друзі, звісно, включать цю зустріч до програми заходів у Шеньчжені». А згодом запевнив: «Зараз уже можу точно сказати, що й у Москві, й у Пекіні, й у Вашинґтоні у принципі готові до проведення зустрічі».

Утім, не лише заяви помічника Путіна викликають сумніви: експерти також скептично оцінюють перспективи зустрічі. South China Morning Post написала, що «китайська сторона не демонструвала особливої активності в просуванні цієї ідеї, а змістовне обговорення порядку денного та підготовка зустрічі ще не набули конкретних обрисів».

Хемант Адлакха, індійський експерт із питань Китаю, прогнозує, що без чітко погодженого порядку денного ймовірність зустрічі в Шеньчжені доволі низька. А Цуй Хунцзянь, китайський експерт із міжнародних відносин, припустив, що загострення суперечностей між США та КНР або між США та РФ може зірвати ці тристоронні перемовини. Володимир Фесенко, український політолог, теж допускає, що тристороння зустріч може не відбутися.

Єва Зайверт, аналітикиня німецького дослідницького центру MERICS, звернула увагу на те, що Пекін досі публічно не підтвердив готовності Сі Цзіньпіна взяти участь у згаданій тристоронній зустрічі. На її думку, китайський лідер має вагомі причини ставитися до цієї ідеї обережно, адже його участь може легітимізувати прагнення Москви та Вашинґтона закріпити за собою сфери впливу, а йому навряд чи потрібна домовленість, яка обмежувала б йому свободу дій.

Експертка також нагадала, що Пекін традиційно відмовлявся, приміром, від тристоронніх перемовин про ядерне роззброєння. Тож прогнозує, що Сі може й не захотіти, щоб його поставили в один ряд із двома іншими лідерами на умовах, які не відповідають інтересам КНР.

Пекін не дуже зацікавлений

Темур Умаров, науковий співробітник Берлінського центру Карнеґі з вивчення Росії й Євразії, пояснив, що Кремль наполягає на тристоронньому форматі, бо хоче продемонструвати, що РФ перебуває на одному рівні не лише зі США, а й із КНР. Однак, за оцінкою науковця, об’єктивно Москва не є старшим партнером у цих взаєминах.

Експерт також вважає, що Пекін не виявляє особливого інтересу брати на себе відповідальність за майбутнє України. За його словами, навіть якщо тристороння зустріч відбудеться, Китай, найімовірніше, намагатиметься уникнути конкретних зобов’язань, домогтися гранично розпливчастих і суто декларативних формулювань та залишити собі свободу маневру.

Вадим Денисенко, ще один український політолог, із цим погодився: «Китаю не потрібне погіршення стосунків із Європою через демонстративну участь у вирішенні долі України без України».

Міхал Боґуш і Вітольд Родкевич, аналітики польського Центру східних досліджень, теж вважають, що КНР не зацікавлена у швидкому завершенні війни, бо та відволікає ресурси США й їхніх союзників, тоді як залежність Москви від Пекіна зростає. Тож китайський лідер може й не поділяти прагнення Путіна якнайшвидше домовитися про новий світовий порядок. Сі Цзіньпіну немає сенсу ділити планету з тим, кого він послідовно перетворює на свого васала.

«Ялта-2» не проглядається

Своєю чергою, Майкл Кіммейдж, експерт із питань американсько-російських відносин, вважає, що Кремлю бракує для втілення проєкту «Ялта-2» тієї військової переваги та статусу переможця, які забезпечили Радянському Союзу панівне становище у Східній Європі. Тому Путін намагається перетворити невиграну війну на дипломатичні поступки з боку США, однак Вашинґтон не має ані повноважень на їхнє надання, ані можливостей гарантувати їхнє виконання.

Фахівець звернув увагу на те, що заяви Трампа поставили під сумнів надійність американських безпекових зобов’язань перед союзниками по НАТО. На цьому тлі європейські країни посилюють власну обороноздатність і прагнуть зменшити залежність від Вашинґтона. Тож сьогодні європейські країни й Україна, на думку експерта, мають достатньо ресурсів і можливостей для самостійного впливу на розвиток подій і не хочуть перетворюватися на пасивні фігури у протистоянні великих держав. «США не можуть скасувати зміни, які самі ж спровокували. Трамп може завдати Україні шкоди і певною мірою може дипломатично ізолювати її. Але не може вирішувати її майбутнє», — резюмував п. Кіммейдж.

Відтак Брендан Сімс, британський історик міжнародних відносин, провів паралелі: «В Ялті Черчилль і Рузвельт могли, принаймні, посилатися на певні пом’якшувальні обставини. Вони вели тривалу війну проти нацистської Німеччини, а сталінська Росія була їхнім військовим союзником. Території, від яких вони відмовилися, вже значною мірою перебували під радянським контролем. А зараз нічого з цього не стосується РФ, КНР та України».