Погроми в Європі

Масове невдоволення через дорожнечу, житлову кризу та падіння купівельної спроможності вивело людей на вулиці кількох європейських країн. Масштабні акції відбулися у Франції, Італії та Португалії, а в окремих містах мирні демонстрації переросли у сутички з поліцією та погроми.

Підпали та грабунки

Дані, що протести організувала Російська Федерація (РФ), приховані. Натомість дослідники зафіксували ознаки скоординованих інформаційних кампаній, які використовують реальні соціальні проблеми для посилення поляризації, критики європейських урядів і дискредитації допомоги Україні.

Хвиля демонстрацій охопила одразу кілька держав Європейського Союзу (ЄС), однак причини невдоволення в кожній країні мали свої особливості. Спільним чинником стала втома людей від зростання вартості життя та відчуття, що політичні еліти не пропонують ефективних рішень.

У Франції на демонстрації вийшли більше 550 тис. людей. Вони супроводжувалися зіткненнями, підпалами й пограбуваннями магазинів. У Парижі й інших містах правоохоронці затримували учасників заворушень, а уряд наштовхнувся на нову хвилю критики.

В Італії значна частина невдоволення зосередилася на вартості життя, війнах і соціально-економічній політиці. У Мілані демонстрація, яка спершу мала мирний характер, переросла в сутички: радикально налаштовані учасники атакували поліцію, підпалювали барикади та пошкоджували майно. Джорджа Мелоні, прем’єр-міністерка країни, засудила насильство, водночас визнавши, що право на мирний протест є невіддільним від демократичного суспільства.

У Португалії тисячі людей вийшли на вулиці Лісабона через низькі зарплати, здорожчання житла та труднощі з орендою квартир. Для багатьох громадян, особливо молоді, доступне житло перетворюється на дедалі складніше завдання.

Протести були не єдиною скоординованою акцією з однаковими вимогами. Їх об’єднували економічна незахищеність і недовіра до влади, але конкретні претензії та масштаби насильства різнилися.

Пропаґанда Кремля

Для РФ масові протести в Європі — можливість просувати тезу про нібито неминучий занепад західних демократій. Російські державні медіа та пов’язані з ними інформаційні мережі використовували кадри сутичок, розбитих вітрин і протистояння з поліцією, щоб створювати враження, ніби європейські держави втрачають контроль над ситуацією.

Однак інформаційний вплив не обов’язково передбачає організацію демонстрацій або фінансування їхніх учасників. Іноді достатньо перехопити увагу авдиторії після початку протестів, вибірково поширювати відео, перебільшувати масштаби заворушень і пов’язувати внутрішні проблеми з політикою ЄС щодо України. Одним із напрямків російських інформаційних операцій стали спроби переконати європейців, що підтримка Києва нібито відбувається коштом їхнього добробуту.

У такій інтерпретації кошти на оборонну допомогу Україні протиставляють фінансуванню шкіл, лікарень, соціальних програм і житлових проєктів. Реальні економічні труднощі перетворюють на арґумент проти подальшої підтримки Києва, хоча проблеми з цінами, зарплатами чи доступністю житла не доводять, що саме допомога Україні є їхньою причиною.

Дослідження Alliance4Europe, присвячене жовтневим протестам у Франції, виявило ознаки такої кампанії. Автори проаналізували 547 471 допис із соціальних мереж і новинних сайтів дев’ятьма мовами. За їхніми висновками, мережа, яку дослідники з високим рівнем упевненості пов’язують із російською операцією Doppelganger, опублікувала 639 скоординованих повідомлень, які отримали приблизно 7,4 млн переглядів.

У дописах використовували реальне невдоволення французів і пов’язували його з допомогою Києву, подаючи підтримку України як загрозу добробуту самих європейців. Дослідники також описали мережу сайтів, що масово відтворювали матеріали російської пропаґандистської інфраструктури.

Для РФ подібні кризи можуть становити інформаційну можливість навіть без доведеної участі в організації акцій. Якщо невдоволення орендою, зарплатами або державними послугами пов’язати з членством у ЄС, санкціями проти Москви чи допомогою Києву, внутрішня соціальна проблема отримує геополітичне трактування.

Стратегія впливу

Російська стратегія інформаційного впливу може переслідувати кілька взаємопов’язаних цілей.

Перша — послабити суспільну підтримку України. Якщо європейцям постійно повторювати, що допомога Києву забирає ресурси в їхніх родин, це може посилювати суперечки про доцільність подальшої військової та фінансової підтримки України.

Друга — поглибити внутрішні конфлікти. Міґрація, нерівність, доступність житла, безпека на вулицях і довіра до політиків є чутливими темами. Маніпулятивне висвітлення може загострювати протистояння між різними групами населення.

Третя — підірвати довіру до демократичних інституцій. Кадри погромів і сутичок, вирвані з контексту, можуть використовувати для поширення думки, що демократичні уряди не здатні забезпечити порядок або розв’язати соціальні проблеми.

Четверта — створити враження міжнародної ізоляції України. Якщо в різних країнах одночасно просуваються повідомлення про те, що громадяни нібито втомилися від підтримки Києва, це може формувати викривлене уявлення про позицію європейського суспільства.

Дослідження інформаційного простору Франції виявило конкретні ознаки російської активності, спрямованої на посилення невдоволення та просування тез проти підтримки України. Інші європейські політики також звернули увагу на можливе використання соціальних мереж для розпалювання напруженості.

Тому найточніший висновок полягає не в тому, що Москва організувала всі протести, а в тому, що російські інформаційні мережі можуть використовувати їхні наслідки для досягнення власних політичних цілей.

Для Кремля це спосіб перетворити локальне невдоволення на арґумент проти європейської єдності. Для європейських урядів — нагадування, що протидія дезінформації має супроводжуватися реальними відповідями на соціальні проблеми. А для України — свідчення того, що боротьба за міжнародну підтримку відбувається не лише на дипломатичному рівні, а й у просторі суспільних настроїв та інформації.

Головна небезпека полягає в тому, що реальні проблеми європейців можуть стати інструментом чужої політики. І протидіяти цьому можна не запереченням суспільного невдоволення, а перевіркою фактів, прозорістю рішень і здатністю демократичних держав розв’язувати проблеми, через які люди виходять на вулиці.

Млява реакція

Протести у Франції, Італії та Португалії засвідчили, наскільки чутливими для європейських суспільств залишаються питання вартості життя, житла, зарплат і довіри до влади. Ці проблеми мають реальне внутрішнє підґрунтя, а вимоги учасників демонстрацій не можна пояснювати лише зовнішнім втручанням.

Європейська комісія зараз зазнає тиску з вимогою вжити заходів проти передбачуваних кампаній щодо поширення дезінформації з боку таких країн, як РФ, але досі утримується від цього, посилаючись на відсутність доказів. «Відбулася іноземна маніпуляція інформацією, — заявив Еммануель Макрон, президент Франції. —Багато людей намагаються використати ситуацію у своїх інтересах. Є люди, які проводять кампанію за рахунок Франції».

Жан-Ноель Барро, міністр закордонних справ Франції, зробив обмеженішу заяву: «Кілька днів тому протести школярів у Франції були використані як інструмент ворожих наративів із боку РФ, Китаю, Ірану та руху MAGA. Ми бачимо їх, ми засуджуємо їх і відповідаємо».

Водночас Ґвідо Крозето, міністр оборони Італії, заявив на конференції, що заворушення в Мілані стали «результатом того, що я називаю «гібридною війною», яку хтось веде в наших країнах, вдаючись до нетрадиційних інструментів, таких як TikTok, соціальні мережі, YouTube».