Діти, діти...

Кожне покоління до теперішнього зростало у світі, де маленьких дітей було більше, ніж людей похилого віку. Так уже влаштований світ, і це було правдою для всієї планети протягом усієї писемної історії. А потім, нишком, без жодного оголошення, це перестало бути реальністю.

2018 року дві лінії перетнулися, і майже ніхто не відчув, як це сталося. Space Daily написала, що це радше роздуми над числами, ніж поради щодо того, як необхідно реагувати тій чи іншій країні або родині. Ці дані описують глобальні закономірності, а закономірності такого масштабу мало що кажуть окремій людині про її власне життя.

Твердження легко сформулювати, але складно усвідомити цілком. Організація Об’єднаних Націй (ООН) зазначила, що 2018-го, вперше в історії. людей віком 65 років і старших у світі стало більше, ніж дітей віком до п’яти літ.

Не вперше за століття, вперше взагалі. 65 років і старші зараз є віковою групою, що найшвидше зростає у світі, збільшившись із 5,5 % населення планети 1974-го до 10,3 % 2024 року. Це становить близько 800 млн, більше, ніж усе населення Латинської Америки та Карибського басейну.

Це не стало поодинокою подією. Це були дві тривалі, повільні зміни, які нарешті зійшлися. З одного боку, люди стали довше жити: в усьому світі очікувана тривалість життя зросла з 64 літ 1990-го до 73,3 2024 року. З іншого боку, люди стали народжувати набагато менше дітей. Середня кількість народжень на одну жінку у світі знизилася з 3,31 1990-го до 2,25 2024 року. А в 1960-х цей показник був близьким до чотирьох.

Причина не підлягає сумніву. ООН формулює це так: «Практично кожна країна зараз спостерігає зростання частки людей похилого віку, тому що люди живуть довше і народжують менше дітей». Варто звернути увагу на слово «практично»: старіння майже огульне, але не однакове, і темпи різко відрізняються від місця до місця.

Процес не стоїть на місці. Лі Цзюньхуа, заступник генерального секретаря ООН з економічних і соціальних питань, заявив у публікації 2024-го, що демографічний ландшафт значно змінився в останні роки.

Він додав деталь, яку варто мати на увазі: «У деяких країнах народжуваність зараз навіть нижча, ніж передбачалося раніше, а деякі реґіони з високою народжуваністю переживають швидше зниження, ніж очікувалося».

ООН очікує, що частка людей віком 65 років і старших знову приблизно подвоїться — до 20,7 % до 2074 року. До кінця 2070-х кількість людей віком 65 літ і старших, як очікується, сягне 2,2 млрд, перевищивши кількість дітей віком до 18 років. ООН називає ширший зсув у бік старіння населення значною мірою незворотним. Це сильне формулювання, але показники, що стоять за ним, не дають підстав для сумнівів.

Деякі реґіони вже живуть у цьому майбутньому. Японія має найвищу частку серед усіх країн — 29 %, крім Монако 36 %.

Повсякденне життя непомітно організовується навколо вікового балансу суспільства: хто сплачує внески до пенсійних систем, хто працює в лікарнях, вирішить місто будувати школу чи будинок для людей похилого віку. Змініть цей баланс — і всі ці питання зміняться одночасно.

Найпоширеніша тривога — економічна, й одну її версію висловлює Торстен Слок із Deutsche Bank, який сформулював її як запитання: «Чи здатна світова економіка забезпечити достатнє зростання продуктивності, щоб компенсувати ці демографічні тенденції». Простіше кажучи: чи зможе економіка стати достатньо ефективною, щоб компенсувати меншу кількість працівників на одного пенсіонера?

Це одне з формулювань, а не остаточний вердикт. Інші фахівці не впевнені, що гальмівний ефект є реальним. Дослідження економістів Дарона Аджемоглу та Паскуаля Рестрепо виявило, що у цих даних немає неґативного зв’язку між старінням населення й економічним зростанням, а якщо вже на те пішло — є навіть дещо позитивний. Вони припускають, що країни швидше впроваджують машини й автоматизацію, коли не вистачає працівників. Цей ефект є суперечливим, а не очевидним.

Закономірність, що зберігалася протягом усієї писемної історії людства, закінчилася за нашого життя, і більшість із нас так і не помітила року, коли це сталося. Числа можуть чітко про це свідчити. Вони не можуть сказати, наскільки відчутно необхідно турбуватися і чи є цей світ біднішим, або просто іншим.