Сумніви щодо європейських перспектив

Верховна Рада України (ВРУ) ухвалила закон про освітні права національних меншин, що має допомогти розблокувати перемовини з Європейським Союзом, який погодився відкрити ще два кластери.

Марні сподівання

Україна продовжує виконувати вимоги ЄС, щоб просуватися до членства в ньому, однак процес євроінтеграції супроводжується політичними суперечностями та затримками. Навіть коли Київ робить необхідні кроки, остаточні рішення залежать не лише від української влади, а й від позиції держав-членів ЄС.

На цьому тлі Еді Рама, прем’єр-міністр Албанії, публічно поставив під сумнів реалістичність обіцянок, які європейські політики дають Україні. Він заявив, що за стандартною процедурою розширення Євросоюзу Україну не приймуть, навіть якщо вона виконає всі необхідні критерії. «Погляньте на Україну. Те, що їй обіцяють, — брехня. За звичайним шляхом вступу, з усіма критеріями, її ніколи не приймуть. Усі це знають», — заявив глава албанського уряду.

Водночас його позицію не варто трактувати як виступ проти членства України в ЄС. Навпаки, Рама закликав шукати інший механізм, який дозволив би Україні досягти цієї мети. Він наголосив на необхідності більш гнучкого підходу до розширення ЄС. На його думку, європейські держави мають діяти рішучіше й оцінювати прогрес кандидатів за конкретними результатами. При цьому застеріг від надання Україні необґрунтованих поступок із геополітичних міркувань. Така позиція має додатковий контекст: Албанія також прагне приєднатися до Євросоюзу. Країна подала заявку на членство ще 2009 року, а статус кандидата отримала 2014-го.

Причини зволікання

Україна подала заявку на вступ до ЄС 28 лютого 2022-го — через кілька днів після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації (РФ). У червні того ж року всі держави-члени Євросоюзу погодили надання Україні статусу кандидата. У грудні 2023-го лідери ЄС домовилися відкрити перемовини про вступ, а в червні 2024 року вони розпочалися офіційно.

Однак статус кандидата та початок перемовин не означають автоматичного членства. Країна має поступово привести своє законодавство, державні інституції й економічні правила у відповідність до стандартів ЄС.

Перемовини організовані за шістьма тематичними кластерами, які охоплюють різні сфери державного управління й економіки. Серед ключових напрямків — верховенство права, судова система, основні права людини, функціонування державних інституцій, економічні критерії, внутрішній ринок, сільське господарство, екологічна політика та зовнішні відносини.

У червні ц. р. Україна відкрила перемовини за першим кластером — «Основи процесу вступу». Він охоплює, зокрема, функціонування демократичних інституцій, реформу державного управління, судову систему й основні права людини. У липні відкрили перемовини за шостим кластером — «Зовнішні відносини», що стосується узгодження торговельної, міжнародної, безпекової й оборонної політики з правилами ЄС.

Права нацменшин

Одним із важливих питань у відносинах України з ЄС залишалися права національних меншин, зокрема, угорської громади. Будапешт тривалий час виступав проти просування перемовин України про вступ, посилаючись на проблеми зі забезпеченням прав угорської меншини. Це створювало політичну перешкоду для ухвалення рішень, що потребують підтримки держав-членів Євросоюзу.

Відтак 12 жовтня ВРУ ухвалила в першому читанні та в цілому законопроєкт № 16119 «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення освітніх прав корінних народів України й осіб, які належать до національних меншин (спільнот) України».

Документ передбачає розширення можливостей використання в освітньому процесі мов національних меншин, які є офіційними мовами Європейського Союзу, а також мов корінних народів України. Закон також стосується статусу відповідних закладів освіти, збереження національної історії, культури й традицій в освітніх програмах, можливості продовження навчання відповідною мовою в разі реорганізації або ліквідації навчального закладу й умов проведення зовнішнього незалежного оцінювання.

Потому Андрій Сибіга, міністр закордонних справ України, повідомив, що Київ очікує рішення Брюсселя щодо відкриття другого і третього кластерів. Ця заява свідчить про те, що українська влада прагне швидко перетворити ухвалення законодавчих змін на конкретний результат у перемовному процесі.

Виконання вимог

Та основна проблема полягає в тому, що євроінтеграція — це не лише перелік реформ, які має провести країна-кандидат. Це також політичний процес, у якому беруть участь усі держави-члени ЄС. Україна повинна виконувати критерії, але для просування перемовин і завершення процедури необхідні рішення європейських інституцій і згода країн-членів на відповідних етапах. Це означає, що навіть за наявності прогресу реформи можуть не призвести до швидкого відкриття перемовного кластера, якщо одна з держав блокує необхідне рішення.

Саме цей механізм особливо помітний у взаєминах України з Угорщиною. Суперечки щодо мовних та освітніх прав перетворилися на один із чинників, які впливають на загальний темп євроінтеграції.

Крім того, вступ до ЄС передбачає масштабні зміни в багатьох сферах. Від України очікують не лише ухвалення законів, а й реального виконання правил, незалежності судової системи, ефективної боротьби з корупцією та належного функціонування демократичних інституцій. Для країни, яка веде повномасштабну війну, це додатковий виклик. Водночас війна не скасовує вимог до членства й не звільняє Україну від необхідності проводити реформи.

Тому слова Рами про те, що Україну «обманюють», відображають його оцінку політичної реалістичності процесу, але не є доказом того, що ЄС ухвалив рішення ніколи не приймати Україну.

Нова модель розширення

Питання про те, як приймати нових членів, актуальне не лише для України. Євросоюз має визначити, як розширюватися, не послаблюючи власні інституції та механізми ухвалення рішень. Тож Європейська комісія репрезентувала підходи до підготовки ЄС до майбутнього розширення. У документі йдеться про необхідність адаптації інституцій, політик і бюджету об’єднання до потенційного збільшення кількості держав-членів.

Комісія також запропонувала посилити механізми реагування на відступ від демократичних стандартів, зокрема, розглянути можливість обмеження фінансування або права голосу в певних випадках.

Окремо обговорюють поступову інтеграцію країн-кандидатів до окремих сфер діяльності ЄС ще до набуття повноправного членства. Марта Кос, єврокомісарка з питань розширення, наголосила, що поступова інтеграція не повинна замінювати повноправне членство. Її завдання — прискорити зближення країн-кандидатів із Євросоюзом, не відмовляючись від принципу оцінювання за досягнутими результатами.

Це важливий нюанс у контексті заяви Рами. Дискусія про нові механізми вступу справді відбувається, але вона не означає, що Україну вже вирішили позбавити перспективи повноправного членства. Навпаки, ЄС намагається визначити, як поєднати геополітичну необхідність розширення з вимогами до реформ і стабільності самого об’єднання.

Вступ за досягненнями

Пропозиція Рами порушує питання, яке особливо актуальне для України: чи можливо прискорити вступ, зважаючи на повномасштабну війну та стратегічне значення української держави для безпеки Європи?

Політичні арґументи на користь швидшого членства очевидні. Адже Україна протистоїть російській аґресії, а її майбутнє тісно пов’язане з безпекою європейського континенту. Водночас відмова від критеріїв або надто широкі винятки могли б викликати заперечення серед чинних членів ЄС. Саме тому європейські інституції наголошують на принципі вступу за досягненнями.

Проміжним варіантом може стати поступове залучення України до окремих політик і програм ЄС до завершення повної процедури вступу. Це дозволило б посилити практичну інтеграцію, не підміняючи нею повноправне членство.

Проте будь-яка модель потребуватиме політичної підтримки держав-членів. Саме тут і виникає головна невизначеність: навіть якщо Україна виконуватиме необхідні умови, темп просування залежатиме від готовності Євросоюзу ухвалювати відповідні рішення.