Якщо США відійдуть убік...

Безпеку північних держав Європи гарантуватимуть атомні підводні човни.

«Залізобетонний хребет»

Лаурі Нурмі, фінський експерт із питань безпеки, розповів, що уряд Сполученого Королівства запропонував поширити «ядерну парасольку» на дев’ять країн-партнерів, які входять до Об’єднаних експедиційних сил (JEF), — Данію, Естонію, Ісландію, Латвію, Литву, Нідерланди, Норвегію, Фінляндію та Швецію.

Перед тим він спілкувався з Ґвіном Дженкінсом, командувачем британського Королівського флоту. На запитання «Чи є ядерний потенціал Великої Британії залізобетонним стримувальним хребтом для сил коаліції JEF?» той відповів: «Абсолютно, оскільки всі країни JEF є частиною НАТО. Наш ядерний засіб стримування призначений для НАТО так само, як і для нашого власного суверенного захисту. А Фінляндія вже перебуває під ядерною парасолькою. Це гарантують наші підводні човни, які саме зараз патрулюють Атлантику».

«Будуємо ці сили на базі військово-морських сил країн JEF. Їхній розмір масштабуватиметься відповідно до конкретного завдання. Ми всі впроваджуємо нові технології й автономні підрозділи», — додав адмірал.

«Інтерпретували надто широко»

Нурмі припустив, що вони зможуть діяти миттєво, без потреби чекати довгих політичних погоджень із НАТО та США. Засоби масової інформації цитували це в публікаціях зі заголовками про «британську ядерну парасольку для дев’ятьох країн поза механізмами НАТО».

А частина медіа повідомила, що «Велика Британія розміщує свою ядерну зброю на території дев’ятьох країн Європи», проігнорувавши уточнення Дженкінса, що захист партнерів по JEF гарантуватимуть підводні човни, які патрулюють (а не пришвартовані до причалів). Про наземне базування ракет у цих країнах не йшлося.

Пізніше газета Iltalehti внесла в публікацію інтерв’ю з адміралом оновлення: «До редакції звернулися з посольства Великої Британії з бажанням підкреслити, що в ядерній політиці Лондона немає жодних змін». Британське дипломатичне відомство наполягало, що слова Дженкінса інтерпретували надто широко, уточнивши: «Командувач флоту не стверджував, що Сполучене Королівство надає окрему ядерну гарантію безпеки через JEF. І не заявляв, що британські стратегічні ядерні сили закріплені за силами JEF. Навпаки, він чітко і безпосередньо базував свою відповідь на тому факті, що країни-учасниці JEF є членами НАТО і що ядерне стримування Сполученого Королівства спрямоване суто на захист НАТО».

У відповідь Антти Хяккянен, міністр оборони Фінляндії, заявив пресі, що «в межах JEF питання ядерного стримування взагалі не обговорювали». Він запевнив, що єдиний ядерний щит для Фінляндії — це загальна система НАТО під проводом США, а в межах JEF країни зараз розбудовують винятково традиційні (конвенційні) військові можливості, щоб сухопутні війська, флот та авіація могли миттєво реагувати на кризи на Півночі Європи. Водночас глава фінського оборонного відомства анонсував, що учасники JEF можуть укласти угоду про створення спільних бойових підрозділів уже в листопаді ц. р.

Реальний військовий підтекст

Проте Нурмі логічно розшифрував реальний військовий підтекст слів адмірала. Британські дипломати терміново заспокоювали партнерів по НАТО, аби уникнути навіть натяку на політичний розкіл усередині Альянсу. Утім, вони надто перестраховувалися, бо самі по собі озброєні ядерними ракетами британські підводні човни ще не гарантували б безпеки Фінляндії. Для цього Лондон мав би окремо взяти на себе зобов’язання захищати її власним ядерним потенціалом.

Автономна британська «ядерна парасолька» над дев’ятьма партнерами по JEF могла б мати й практичну перевагу. Рішення в НАТО ухвалюють консенсусом усіх 32 країн, а в гострій кризі на таке погодження може просто не знайтися часу. У вузькому форматі JEF Лондон і його партнери могли б домовлятися значно швидше. Завдяки цій автономності уряд Його величності зможе діяти миттєво, керуючись лише внутрішніми домовленостями з партнерами по JEF — без очікування результатів голосування в Брюсселі.

Пропозицією дев’ятьом країнам-партнерам уряд Великої Британії надіслав превентивний сигнал Кремлю, що будь-яка потенційна аґресія проти неядерних держав-членів JEF зустріне рішучу відсіч.

Лондон активно розбудовує й очолює альтернативні та гнучкіші оборонні формати. Посилення його військових зобов’язань наочно демонструє прагнення Великої Британії залишатися ключовим європейським гарантом безпеки.

Істерика в Кремлі

Одразу ж після публікації інтерв’ю з Дженкінсом із Москви надіслали Альянсу non-paper (неофіційний документ), в якому погрожували, що «Росія буде готова застосувати весь арсенал сил і засобів, що є в її розпорядженні, в т. ч. ядерну зброю, для захисту своєї території, якщо країни НАТО зроблять будь-яку спробу, спрямовану на ізоляцію Калінінградської області від решти країни». А кремлівський диктатор доповнив: «Якщо мова дійде до прямого нападу на Росію, на порядку денному неминуче і негайно з’явиться питання щодо застосування всіх озброєнь». Ці слова прокоментував Марк Рютте, генеральний секретар НАТО: «Путін знає, що ніколи не зможе перемогти НАТО. Я не сприймаю це серйозно».

Тож навряд чи уряд Великої Британії відкличе пропозицію поширити «ядерну парасольку» на партнерів по JEF. Тим паче, що її реалізація не передбачає перевезення ядерних ракет до Гельсінкі, Таллінна чи Амстердама — вони вже завантажені на британські атомні підводні човни, які зараз патрулюють Атлантику, але чиє ядерне стримування, за логікою слів Дженкінса, поширюється і на північних союзників.

Партнери

Британський крок є частиною ширшого європейського процесу. Франція також шукає спосіб поширити ефект власного ядерного стримування на європейських партнерів. Показовий приклад — підписана 10 липня 2025-го Кіром Стармером, тодішнім прем’єром Великої Британії, і Емманюелем Макроном, президентом Франції, Нортвудська декларація про стратегічну координацію незалежних сил ядерного стримування їхніх держав. А 2 березня ц. р. Макрон оголосив про розширення французької ядерної доктрини на європейських партнерів. Зокрема, процес передбачає тимчасове розгортання ядерних винищувачів Rafale на летовищах союзників.

Відтак французький лідер і Фрідріх Мерц, канцлер Федеративної Республіки Німеччина (ФРН), оголосили про створення Спільної групи з ядерного командування. А влітку й восени 2026-го німецькі літаки брали спільно з французькими участь у тренувальних ядерних маневрах.

Наприкінці серпня британська газета The Telegraph повідомила, що ФРН розглядає нові способи участі у зміцненні ядерного зміцнення Європи на тлі дискусій про майбутню роль США в безпеці континенту. Йдеться про кілька варіантів підтримки — фінансові внески в британські ядерні сили, залучення промислової бази ФРН до майбутніх британських програм, пов’язаних із підводними човнами, ракетами або збагаченням урану та розгортання німецьких систем протиповітряної оборони Patriot на британських ядерних об’єктах.

The Telegraph пояснила, що хоча Лондон самостійно ухвалює рішення щодо застосування ядерної зброї, британська ядерна система значною мірою залежить від співпраці зі США, передусім у ракетній складовій. Приміром, ракети Trident виробляють у США й обслуговують на базі підводних човнів Кінгс-Бей у штаті Джорджія. Нова британська ядерна програма Astraea узгоджена з американською програмою W93/Mk7.

Німеччина хоче долучитися

Саме ця залежність від Вашинґтона й викликає занепокоєння в Берліні. Одним зі способів її зменшення там вважають фінансову участь ФРН у британській ядерній програмі. Німецькі посадовці вважають, що вони потенційно могли б допомогти Сполученому Королівству у створенні наступного покоління підводних човнів, ракет або збагаченні урану для майбутніх ядерних боєголовок. Адже німецький виробник уже має досвід будівництва підводних човнів для секретної ізраїльської системи ядерного стримування.

Лондон і Берлін також розвивають у межах двосторонньої оборонної співпраці нову родину далекобійних малопомітних і гіперзвукових ракет у межах Кенсінґтонського договору — першої двосторонньої оборонної угоди між країнами після Другої світової війни. У Берліні вважають, що посилення британського та французького ядерних потенціалів і поширення їхнього стримувального ефекту на союзників може знизити бажання інших європейських держав створювати власні атомні арсенали.