Велетень духу і волі

25 травня 1926 року в Парижі (Франція) вбили Симона Петлюру, головного отамана й основоположника третьої доби Української революції. У вогні та буревії він започаткував нову епоху історії української нації та заклав основи нової України. Петлюрі сама доля судила очолити визвольну боротьбу українського народу. Це сталося цілком природно і випливало з його геніальности, діяльности перед і після Української революції 1917-го. Симон Петлюра відіграв значну роль в час відродження і ставлення української нації.

Він народився 22 травня 1879 року в Полтаві в сім’ї бідного міщанина. Батько Василь був візником. Початкову освіту Симон здобув у полтавській духовній школі-училищі, потім навчався у полтавській духовній семінарії, де провадив культурно-національну і політичну роботу серед товаришів, за що й його вигнали звідти. Та опісля склав екстерном іспити за повний курс семінарії. Юнак очолив український гурток у Полтавській семінарії, потім став членом Революційної української партії, яка у своїй програмі встановила прагнення самостійної України шляхом політично-національної та культурницької роботи. Вчитися у російській вищій школі не мав змоги, тож поїхав за кордон, до Галичини. Там вступив до Львівського університету, та скінчити науку йому не пощастило. З поверненням до України тимчасово вчителював на Кубані. Пізніше працював у Москві та Петрограді у всеукраїнськім товаристві. Співпрацював із різними часописами в Україні та Галичині, ставши видатним журналістом і публіцистом. Був делегатом на першому Всеукраїнському з’їзді, що відбувся 22 травня 1917-го в Києві, де був обраний головою Генерального військового комітету, а згодом став першим українським міністром військових справ в уряді Центральної Ради. Петлюра сформував Слобідський кіш, найбоєздатнішу частину в обороні перед навалою московських більшовиків наприкінці 1917 року і на початку 1918-го.

Після проголошення гетьманським урядом Павла Скоропадського федерації України з Росією, Петлюра очолив антигетьманське повстання. 14 грудня 1918 року, переможні війська Петлюри стрункими лавами увійшли до Києва. Першою військовою частиною, що відгукнулася на заклик Петлюри в повстання, були Січові стрільці під командуванням полковника Євгена Коновальця. Кількома місяцями пізніше головний отаман Петлюра став головою Української держави. В 1919-1920 рр. вся державна і військова влада концентрувалася в його руках. Це були грізні часи, коли перемоги і поразки чергувалися і коли борцям за волю України треба було діяти у невимовно тяжких обставинах. Україна боролася проти червоної Москви, біло-царської Росії, проти поляків, не маючи підтримки байдужого тоді до нашої боротьби Заходу. До Києва Петлюра зі своїм військом входив чотири рази. Восени 1919-го Армія Української Народної Республіки (УНР) та Українська галицька армія переможно пішли на Київ і здобули його, на жаль, лише на дуже короткий час. Встояти проти страшного ворога було не сила, тож у листопаді 1920 року головний отаман разом із рештками українського війська мусів покинути українську державну територію.

Він не належав до жодної партії, групи чи класу, а належав усьому соборному українському народові. Петлюра був народним героєм, він вийшов із народних мас, знав їхню психологію і розумів потреби, був носієм ідей української національної та соціальної справедливости. Петлюра був оборонцем найпрогресивніших традицій української нації, її духу і моралі, її віри та Церкви. «У війні за волю і в повстаннях міцно виявляв наш народ свою непохитну волю жити незалежним державним життям. Нехай боротьба буде довгою й упертою, нехай забере нові і нові жертви, але незалежна Україна — хоче чи не хоче того Европа — таки буде. Українські мечі перекуються на рала тільки тоді, коли гасло «Українська Незалежна Держава» перетвориться в дійсність і забезпечить отому ралові можливість зужиткувати рідну плодючу землю з її незчисленними багатствами не для потреб третього або другого з половиною чи якогось іншого Інтернаціоналізму, а для устаткування і зміцнення власного державного добра і збагачення рідного народу, — писав він. — Великий чин наших лицарів вчить вірності й ідеалам і вмінню підпорядкуватись. Тільки вірність і слухняність творить передумови успіху національної боротьби. Вірність є основою не лише родинного життя. Вірність ідеям є підставою внутрішньої сили ширших громадських об’єднань, до національного включно. Скупчимося один біля одного з готовістю взаємної допомоги і перестороги. і ми витримаємо всі «міри і проби», незалежно від того, чи вони походять від якогось Інтернаціоналізму-чи від його клясичного антиподу».

1920-го Симон Петлюра виїхав до Варшави. А коли 1924 року більшовики домагалися, щоб поляки його видали, Петлюра з Польщі у жовтні виїхав до Парижу, щоб там, як «у столиці світу продовжувати розпочату і недокінчену роботу», розказати світові правду про Україну та відкрити правдиве обличчя своїх супротивників. Там мешкав в убогій кімнаті, і, не досипаючи ночей, невтомно працював для України. Співпрацював із часописом «Тризуб», що виходив у Парижі українською мовою. Всі зароблені гроші витрачав на пропаґанду та кореспонденцію. Менше дбав про себе, а більше про Батьківщину.

25 травня 1926-го пополудні Симон Петлюра вийшов із ресторану «Шартьє» в Парижі на вул. Расіна і попрямував до бульвару Мішель. Ідучи попри книгарню «Жібер» призупинився, оглядаючи книги у вітрині. І в цей момент біля нього зупинився незнайомець, який вигукнув: «Захищайся негіднику!». Вихопив з кишені пістолет, націлився на Петлюру і тричі вистрілив. Очевидець свідчив, що вбивця стріляв ще чотири чи п’ять, примовляючи після кожного пострілу: «Це тобі за погроми!». На сьомому пострілі кулі скінчилися. Поліціант, який прибіг туди, вирвав зброю з рук нападника і повів його до поліційного відділку. Симона Петлюру повезли до лікарні, де той скоро помер.

Убивцею виявився більшовицький аґент Самуїл Шварцбарт, який народився 1886 року в Росії, але виростав в Україні. Потім служив в Іноземному леґіоні у Франції. Після поранення на фронті повернувся до України. Мешкав у Криму, де наслухався про «жидівські погроми», почув дещо про Петлюру і поступово переконав себе, що той є автором і організатором погромів. Пізніше одержав французьке громадянство і 1920-го відкрив у Парижі крамницю годинників і біжутерії. Збирав матеріали про життя євреїв у Росії, їхнє становище та погроми. Постійно носив у кишені портрет Симона Петлюри, за яким чигав, як тінь, аж поки не вбив.

Після смерти Симона Васильовича уся Україна була вкрита національною жалобою. У Києві в Соборі св. Софії відбулася панахида по головному отаманові. Її ініціювала Спілка української молоді, члени якої роздавали присутнім вірш про Петлюру, написаний молодим студентом Борисом Матушевським.

Симон Петлюра був прихильником відбудови УНР. Він ввійшов до української історії як видатний борець за визволення України. Його велика ідея визволення України є актуальною й сьогодні. Вона була і буде такою в майбутньому, бо серед українського народу жила і буде жити Петлюрівщина, а також дійсність визвольної боротьби і пієтет до особи Петлюри.