УПЦ МП повертається?

У Львові сталося те, що ще кілька років тому здавалося неможливим. Новий корпус реабілітаційного центру Unbroken, де лікуватимуть українські військові, освятив митрополит Львівської єпархії Української православної церви (УПЦ) Московського патріархату (МП) Філарет (Сергій Кучеров). На урочистий захід прийшли міські посадовці, депутати, представники медичної спільноти, а також навіть Мартін Горн, мер німецького Фрайбурґа. Присутність Філарета на заході неабияк обурив львів’ян і фактично спровокував шквал критики у бік міської влади. Андрій Садовий, мер Львова, назвав це «проколом». «Неправда, я його не запрошував. Не я погоджував перелік гостей, бо в нас кожен має свою відповідальність і своє бачення. Але він нічого не освячував, хоча це все одно дуже погана історія», — виправдовувався він. Подію оцінили також відомі в місті особи.

Олег Радик, відомий львівський журналіст:

— Саме цей комплекс 2013 року уряд Азарова через Львівську обласну державну адміністрацію передав УПЦ МП, попри численні протести львівської громади. Після початку повномасштабної війни будівлі повернули місту, а Садовий урочисто заявив, що історія Московського патріархату у Львові завершена, не вдаривши для цього і пальцем об палець. Минуло три роки. І саме Андрій Садовий запросив митрополита УПЦ МП освячувати центр, у якому проходитимуть реабілітацію українські воїни, поранені російською аґресією.

Це вже не питання богословських дискусій чи міжконфесійних взаємин. Це питання пам’яті, символів і відповідальності влади за власні рішення. У Львові є десятки військових капеланів, священників Православної церкви України (ПЦУ) й Української греко-католицької церкви (УГКЦ), які з перших днів війни служать поруч зі захисниками України. Але для однієї з найважливіших церемоній міста обрали саме представника УПЦ МП. Львів’яни мають право почути відповідь: чому саме такий вибір зробив вічний мер Львова?

Юрій Бойко, священник УГКЦ:

— У Львові відкрили новий корпус реабілітаційного центру Unbroken на вул. Пекарській. Створення цього центру є великою і потрібною справою. Там лікуватимуть і повертатимуть до життя наших захисників і мирних людей, важко поранених російською війною. Безумовно, варто бути вдячним лікарям, благодійникам, будівельникам, та кожній людині, яка долучилася до створення цього простору. Але те, що я побачив під час відкриття, викликало в мене не просто здивування. Для мене це жахлива моральна суперечність! На освячення центру запросили представника тієї церковної структури, яку самі ж представники міської влади ще три роки тому називали Московським патріархатом і урочисто заявляли, що його історія у Львові завершена. А тепер, 2026-го, представника цієї ж церковної традиції запрошують освячувати центр, у якому лікуватимуть людей, покалічених російською зброєю. Як це назвати? Безпам’ятством? Цинізмом? Подвійними стандартами? Чи звичайною протокольною безвідповідальністю? Не можна вчора урочисто заявляти, що МП у Львові більше немає, а сьогодні повертати його представників через парадний вхід — уже як почесних гостей із кропилом у руках. Освячення — це не театральна декорація. Священник — не статист для гарного кадру. Благословення має духовне значення. Той, хто освячує певне місце, не просто промовляє молитву чи слово! Він представляє Церкву, її позицію, її історію й її моральну відповідальність. І тут не йдеться про міжконфесійну конкуренцію. Я не ставлю питання, чому не запросили греко-католицького священника. У Львові є УГКЦ, ПЦУ, інші українські християнські спільноти. Серед їхнього духовенства є сотні капеланів, які разом із військовими перебувають на фронті, ховають загиблих, підтримують поранених і щодня дивляться в очі людському болю.

Невже серед них не знайшлося того, хто міг би благословити місце реабілітації українських воїнів?

Мене особливо вражає те, що йдеться саме про центр для людей, яких намагається зламати Росія. Російські ракети й дрони калічать їхні тіла. Російська пропаґанда намагається зламати їхній дух. А Російська православна церква благословляє цю війну, називає її священною і виправдовує вбивства українців. А МП на освяченні центру Unbroken у Львові був представлений майже як його фундатор чи добродій. Запрошення представника церковної системи, яка досі не дала українському суспільству однозначної та переконливої відповіді щодо свого розриву з Москвою, є не дрібницею. Це питання моральної послідовності.

Хтось повинен публічно пояснити львів’янам: хто ухвалив рішення про таке запрошення? У якому статусі владика Філарет Кучеров, діючий митрополит Львівський УПЦ МП був присутній на цьому заході, який, за словами журналістки Анни Герич «представили будівлю, як такий щедрий подарунок місту від «Митрополита Львівського і Галицького Філарета», без якого не було б цього корпусу і реабілітації в ньому»? Чи усвідомлювали організатори історію цього приміщення? Чи пам’ятали власні заяви 2023 року? І головне: чи подумали вони про почуття українських воїнів, які проходитимуть тут лікування?

Коли влада робить гучні заяви, а через кілька років поводиться так, ніби нічого не сталося, вона руйнує довіру суспільства. Не можна перетворювати Церкву на протокольну прикрасу. Не можна використовувати молитву як тло для камер. І не можна казати про очищення Львова від московського впливу, а потім власноруч повертати цей вплив під виглядом толерантності.

Толерантність не означає втрату пам’яті. Християнська любов не означає моральної сліпоти. А примирення (коли б хтось мені закидав брак християнської любові) не може відбутися без правди, покаяння і чіткого відмежування від зла. Якщо це була помилка, її потрібно чесно визнати публічно! Якщо це було свідоме рішення — влада зобов’язана пояснити, чому Москва, яку 2023-го урочисто вивели за двері, 2026 року повернулася через парадний вхід. Unbroken означає «незламні». Тож будьмо незламними не лише фізично. Будьмо незламними у своїй пам’яті, у правді та в моральній послідовності. Бо народ, який забуває, хто благословляв його поневолення, ризикує знову впустити поневолювача до власного дому.