В Україні готують легалізацію ПВК

Міністерство внутрішніх справ (МВС) України отримало завдання напрацювати найоптимальніший формат.

«Експорт безпеки»

За підсумками наради, присвяченої післявоєнним можливостям для військових, Володимир Зеленський заявив: «Український воїн справді сильний, справді досвідчений. Наш експорт безпеки — після цієї війни й для ветеранів — має бути реальною бізнес-можливістю. Це правильно, це справедливо, щоб наша держава могла й надалі бути глобальним суб’єктом, щоб українські воїни могли заробляти на тому безпрецедентному досвіді, який дала наша оборона».

«МВС, розвідка, необхідні урядовці, команда Офісу президента готують законодавчу основу для того, що називається у світі «військовими компаніями». Я доручив розробити для України найбільш оптимальний формат і цього року забезпечити ухвалення закону, — запевнив він. — Провідні світові держави залучають своїх громадян для роботи в так званих приватних військових компаніях і в деяких інших організаційних формах. Важливо дати нашу державну відповідь на цю нішу, на цю можливість, на цей попит у сфері експорту безпеки».

Того ж дня Ігор Клименко, міністр внутрішніх справ України, повідомив, що отримав від президента завдання напрацювати законодавчу основу для врегулювання діяльності у сфері надання спеціальних охоронних і безпекових послуг. «Йдеться про формування прозорої та контрольованої моделі, яка дозволить Україні посісти своє місце на глобальному ринку безпеки і при цьому повністю відповідатиме Конституції», — пояснив він.

Прецедент

Однак першим публічно ініціював створення правової бази для українських приватних військових компаній (ПВК) народний депутат Сергій Гривко. Ще 26 квітня 2024 року він зареєстрував у Верховній Раді України (ВРУ) законопроєкт №11214 «Про міжнародні оборонні компанії» (МОК).

У пояснювальній записці його автор зазначив, що після демобілізації військові можуть мати необліковану зброю й складнощі з працевлаштуванням. Щоб запобігти цьому, депутат запропонував дозволити МОК надавати оборонні послуги за кордоном — з реєстрацією та сплатою податків в Україні.

Згідно зі законопроєктом, МОК могли б займатися навчанням і тактичною підготовкою, розвідкою, конвоюванням, забезпеченням безпеки фізичних та юридичних осіб, охороною майна, виконанням інших завдань у сфері безпеки. Водночас законопроєкт передбачав можливість участі МОК й у «здійсненні оборонних заходів» в Україні.

Автор проєкту наголошував на потребі держави у групах швидкого реагування з числа досвідчених учасників бойових дій. Для регулювання їхньої діяльності запропонував пропонував створити Держслужбу України у справах міжнародних оборонних компаній, підзвітну Головному управлінню розвідки Міністерства оборони України (МОУ).

У висновку МОУ до проєкту зазначили, що він не узгоджується з Конституцією України, законами «Про оборону України» та «Про розвідку», міжнародним гуманітарним правом і протоколами до Женевських конвенцій. Юристи зауважували, що проєкт не містить достатніх запобіжників від зловживань і не дає чіткої відповіді на те, хто й як контролюватиме використання зброї, участь у конфліктах і виконання контрактів за кордоном. А частина експертів побоюється, що легалізація МОК може створити ризики появи «приватних армій», які потенційно могли б використовувати олігархи або політичні групи впливу.

За даними картки законопроєкту на сайті ВРУ, документ досі перебуває на стадії опрацювання в парламентських комітетах. Водночас у лютому ц. р. його формально додали до порядку денного сесії парламенту.

«Тонка межа»

Та навряд чи цей документ розглядатимуть найближчим часом. Адвокатка Ілона Милостива зауважила, що в цьому проєкті «найцікавішим є виключний перелік випадків, коли МОК мають право застосовувати заходи фізичного впливу, зброю: для захисту себе або іншої особи від нападу, що становить загрозу життю, здоров’ю або майну; для запобігання незаконній спробі насильницьким шляхом заволодіти зброєю, боєприпасами, та спеціальними засобами; у разі необхідності затримання правопорушника, який здійснив незаконне проникнення на об’єкт під охороною, вчиняє інші протиправні дії та чинить опір затриманню».

«Тут виникає доволі тонка межа та неузгодженість такого права з нормами чинного Кримінального кодексу України та національного законодавства країни, де МОК здійснює свою діяльність, оскільки наслідки такого застосування в Україні будуть трактуватись не на користь МОК, — зазначила вона. — Водночас реєстрація законопроєкту є важливим і необхідним кроком до врегулювання на національному рівні питання неконтрольованого обігу зброї, надання колишнім і діючим військовослужбовцям можливостей працевлаштування та самореалізації, створення нових військових еліт і зростання надходжень до бюджету».

Два ключових питання

Військовий експерт Владислав Селезньов прокоментував анонсоване Зеленським так: «Президент намагається вирішити два ключових питання: задовольнити запит суспільства щодо нашого безпечного мирного майбутнього, а також щось треба буде робити з тими хлопцями, які мають величезний досвід участі в бойових  діях, і це вони вміють робити найкраще в світі. Чи знайдуть вони легко своє місце в цивільному житті, де треба не вбивати, а необхідно щось створювати? Тому цілком імовірно, що ця ініціатива президента спрямована на те, щоб забезпечити гідне майбутнє для тих людей, які вважають право захисту справою всього свого життя».

«Але я наразі не отримав чіткої відповіді, чи це буде винятково державна історія, тобто все відбуватиметься в рамках державних інституцій, чи все ж цим можуть займатися приватні особи чи організації. Звісно, що ризики завжди є, бо хтось прагне мати серйозний вплив, зокрема, на суспільно-політичну ситуацію в Україні з використанням ПВК, — зауважив він. — Але зараз всі ресурси нашої держави спрямовані на те, щоб ми забезпечили наших військових в обороні, які відстоюють незалежність України. Вивільняти додатково сили та засоби заради створення ПВК — а йдеться ж про інвестиції, розвиток — точно не на часі. Після війни, коли буде велика кількість колишніх військових, які прагнуть продовжити свою професійну кар’єру в донорстві безпеки, це буде актуально. Бо тоді вирішуватиметься два питання: працевлаштування колишніх військових, які представлятимуть Україну на такому важливому ринку послуг, і поповнення українського бюджету. Сьогодні в українських чоловіків є робота, де вони можуть застосувати свої навички, знання і вміння, щоб захистити свою країну».

Започатковує дискусію

Своєю чергою, юрист Володимир Пилипенко зазначив таке: «Заява президента про підготовку законодавчого підґрунтя для утворення в Україні ПВК започатковує дуже важливу дискусію у правовому полі: як держава може використати унікальний бойовий досвід українських воїнів і водночас не допустити появи паралельних центрів застосування сили».

«Тут важливо одразу провести принципову межу: ПВК не повинна бути приватною армією. Конституційна рамка тут є абсолютно чіткою. Ст. 17 Конституції України встановлює, що захист суверенітету і територіальної цілісності є найважливішою функцією держави, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом. Отже, будь-які «військові компанії» можуть існувати лише тоді, коли вони прямо, детально і жорстко врегульовані законом, — наголосив він. — Закон має виходити з однієї базової ідеї: ПВК можуть допомагати державі у сфері безпеки, але не можуть замінювати державу у застосуванні сили. Має бути прямо заборонено те, що перетворює ПВК на приватну армію: самостійне планування та проведення бойових операцій, утримання ділянок фронту, застосування важкого озброєння без прямого державного контролю, затримання, допити, утримання військовополонених, виконання політичних або силових завдань в інтересах приватних осіб чи бізнес-груп».

Правник також застеріг: «Якщо закон відчинить двері для приватних бойових структур, політичних «силових ресурсів» або комерціалізації участі у бойових діях — це буде загроза для державності. Українська формула має бути простою: експорт безпеки — так; приватизація війни — ні. ПВК можуть бути інструментом державної політики лише тоді, коли вони діють у межах права, під контролем держави і без руйнування монополії держави на легітимне застосування сили».