Проводять розкопки гетьманської столиці

Війна Росії проти України не зупинила вивчення історії та культури м. Батурина Чернігівської обл. У 1995-2021 рр. археологи й історики Чернігівського університету в Україні та Канадського інституту українських студій (КІУС) Університету Альберти щоліта проводили розкопки того міста. Через великомасштабну російську аґресію польові дослідження Батурина скоротились у 2022-2023 рр. Однак позаминулого і минулого років їх там значно розширили археологи Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» коштом КІУС.

Студії старожитностей Батурина козацької доби адмініструє Центр українських історичних досліджень ім. Петра Яцика при відділі КІУС у Торонто (https://tinyurl.com/ypx3tdx2). 2001-го Зенон Когут, тодішній директор КІУС, , започаткував Батуринський проєкт. Він залишається його академічним радником. Виконавчим директором проєкту є Володимир Мезенцев (КІУС, Торонто). Керівником розкопок у Батурині — Юрій Ситий, працівник заповідника «Гетьманська столиця».

На щастя, дотепер Батурин не постраждав від російських бомбардувань, руйнувань і диверсій. Попри виклики воєнного часу, відвідини музеїв старожитностей та архітектурних пам’яток XVII-XIX ст. заповідника «Гетьманська столиця» з України і з-за кордону все зростає — до біля 50 тис. туристів за минулий рік.

1669-го Батурин обрали столицею козацької держави. Місто найкраще процвітало за блискучого 22-річного правління Івана Мазепи (1687-1709), який сприяв культурним впливам Заходу на його столицю.

1708-го Мазепа у союзі зі шведським королем Карлом ХІІ підняв повстання за звільнення Центральної України з-під влади Москви. Того ж року козаки та міщани звитяжно боронили повсталий Батурин від армії Петра І. Однак російське військо зрадою захопило батуринську фортецю, вигубило залогу й усіх цивільних мешканців, загалом до 14 тис., пограбувало й спалило місто. Так цар помстився нескореному гетьману і жорстоким терором придушив антимосковське повстання козацької України.

Минулого літа під проводом д-ра Ситого археологи розкопали залишки селища гетьманських козаків-рибалок на околиці Батурина. Вони виявили рештки спалених хат і поховання молодих чоловіків і жінок, які загинули від російських карателів 1708 року.

Судові експерти-біологи з Міністерства внутрішніх справ України провели аналізи останків сімох жертв розорення Мазепиної твердині, ексгумованих археологами. 2025-го, на основі антропологічних досліджень їхніх черепів і геном ДНК, виготовили портретні реконструкції полеглих хлопчика 12 років і двох дорослих чоловіків.

Гетьман Кирило Розумовський (1750-1764) спромігся відбудувати з руїн, заселити Батурин знову і повернути йому статус головного міста козацької держави. Навіть після її скасування Російською імперією 1764-го відставний гетьман продовжував розбудову міста власним коштом до своєї смерті 1803 року. Відтоді, протягом XIX-XX ст., колишня гетьманська столиця занепала й перетворилась на незначне містечко.

У незалежній Україні Батурин відродився як місто. Його заповідник «Гетьманська столиця» став провідним центром збереження, дослідження та популяризації історико-культурної спадщини козацької держави, її керівників, пізнавального туризму, народної просвіти та патріотичного виховання українців, особливо юнацтва.

У 1696-1700 рр. Мазепа збудував амбітний цегляний палац при своїй садибі, на батуринській околиці Гончарівка. Царське військо під час зруйнування гетьманської столиці 1708-го пограбувало цей заміський маєток й спалило Мазепин палац.

У 2003-2013 рр. українські та канадські археологи розкопали залишки його фундаментів, встановили план і розміри палацу, 20 х 14,5 м. За малюнком руїн резиденції Мазепи у Батурині 1744-го й археологічними даними, вона мала склепінчастий підвал, три наземні поверхи з балочними перекриттями, мансарду, ймовірно, вальмовий дах зі заломом і вертикальну об’ємно-просторову композицію. Чільний фасад увінчував трикутний бароковий фронтон із кутовими стовпчиками по боках.

Наріжжя головної елевації на кожному ярусі прикрашали коринтські напівколони, які підтримували антаблементи з профільованими карнизами. Вхід до чолового фасаду обрамовував портал із бароковим фігурним тимпаном. Усі вікна облямовували лиштви з трикутними й лучковими сандриками. Бічні стіни палацу були оздоблені тільки лиштвами й сандриками вікон та профільованими карнизами, без колон і фронтонів.

За версією автора, Мазепа побудував свій осідок у столиці козацької держави на кшталт порівняно невеликих мурованих вежоподібних барокових палаців, особняків, чи вілл можновладців сусідньої Польщі або інших країн Центральної Європи XVII ст. Архітектура і пластичний декор Мазепиної резиденції належали до стилістики центральноєвропейського бароко. Однак, за археологічними матеріалами, його західне зовнішнє оформлення доповнили низками керамічних полив’яних різнобарвних квіткоподібних розеток вздовж фризів антаблементів. Ці аплікації не були характерними для інших світських споруд України та барокового зодчества Європи. Використання розеток у Батурині запозичили з опорядження церков, дзвіниць і трапезних монастирів Києва XVII-XVIII ст. Д-р Ситий також гадає, що фасадні розетки, пічні кахлі й інші ошатні глазуровані керамічні прикраси гончарівської вілли виготовили київські кахлярі.

У ході розкопок її решток знайшли чимало цеглин від мурування півколон, уламків їхніх керамічних баз, різьблених вапнякових коринтських капітелей, керамічних карнизів, підвіконь та інших рельєфних орнаментальних фасадних деталей. На їхніх лицьових сторонах часто збереглись залишки червоно-рудої вохри. Цю дешеву природну фарбу виготовляли з оксиду заліза у суміші з глиною, перепаленою до червоного кольору. На багатьох керамічних деталях палацу рештки червоної вохри перекриті шаром вапна.

Ці археологічні знахідки свідчать, що після зведення палацу Гончарівки перед 1700 роком його цегляні півколони разом із керамічними базами й кам’яними капітелями чільної елевації й інші виступаючі фасадні прикраси пофарбували у червоно-рудий колір. Вони виразно виділялись на площинах стін, які, вочевидь, від початку були потиньковані й побілені. До спалення палацу 1708-го його червоні ордерні елементи й інші рельєфні деталі фасадів забілили крейдою. Можливо, це зробили під час ремонту будинку приблизно через п’ять років після спорудження, десь у перші роки XVIII ст.

2026 року на основі тих археологічних даних, малюнку Мазепиної резиденції 1744-го, паралелей європейського зодчества, художник Сергій Дмитрієнко (Чернігів) підготували гіпотетичну кольорову реконструкцію її чолової, торцевої, та поздовжньої елевацій до 1700 року. Технікою комп’ютерної графіки там відтворили первинний червоно-рудий колір ордерних елементів і всіх означених вище виступаючих декоративних деталей на побілених площинах фасадів.

Комбінація червоного та білого кольорів не була поширена у зовнішньому оформленні будівель Гетьманщини за Мазепи. Суттєво, що там не зустрічається фарбування червоним стовбурів, баз і капітелей колон чи пілястрів, крім гончарівської вілли. На початку XVIII ст. у козацькій державі стало прийнятим цілковито білити назовні усі цегляні споруди. Тож можна гадати, що у перші роки XVIII ст. червоні рельєфні фасадні деталі палацу Гончарівки вкрили шаром вапна й зробили його стіни повністю побіленими за тодішньою архітектурно-будівельною практикою центральної України. У такому вигляді головна Мазепина резиденція дійшла до розгрому Батурина 1708-го. За її гіпотетичною реконструкцією перед тим роком побілений екстер’єр оживляли тільки ряди полив’яних барвистих розеток та плити з Мазепиним гербом на фризах антаблементів.

Автор міркує, що гетьман-замовник, зодчий, чи декоратори його головного осідку в Батурині перенесли туди червоно-білу фасадну колористику в комплексі з архітектурою і зовнішнім вбранням барокових палаців і вілл Польщі чи інших країн Європи XVII ст. Так, реставратори виявили залишки фарбування червоною вохрою й побілки екстер’єрів та інтер’єрів католицьких костелів і православних церков цього століття на Галичині, тоді у складі Польського королівства. Аналогічне сполучення барв відтворено на передніх елеваціях житлових кам’яниць XVI-XVIII ст. № 27, 38 і 43 на північному боці Площі Ринок у Львові.

У середині XVII ст. середньовічний костел св. Івана Хрестителя конвенту сестер-презенток у м. Кракові в Польщі модифікували у бароковому стилі. 2015 року там реставрували барокову колористику стін. Вертикальні дизайни, барокові ордерні елементи та інші пластичні орнаментальні деталі, виділені червоною вохрою, з побілкою решти чолових фасадів цієї базиліки і реконструкції палацу Гончарівки є близькі.

У Варшаві аналогічну червоно-світлу палітру елевацій первісно мали барокові костел св. Йосипа 1664-го кляштору сестер-візитанток і магнатські палаци Сандомирських-Брюля 1696-го і Браницьких 1740-го. Останній спорудили за стилем рококо під впливом французьких палаців.

Таку ж поліхромію фасадів виявили у літній резиденції польського короля Яна ІІІ Собеського 1696 року на варшавському передмісті Віллянові, яку створили італійські зодчі, скульптори й малярі у дусі римського бароко. Але первинне червоно-вохристе фарбування там відновили тільки частково, зокрема, на порталах бічних входів тої вілли.

До 1700-го у м. Ридзині Великопольського воєводства італійські архітектори збудували барокову чотириповерхову резиденцію польського короля Станіслава Лещинського, союзника Карла XII та Мазепи. Ці маестро забарвили її елевації червоним і світлим на кшталт тогочасного зовнішнього оформлення палацу Віллянова. Однак під час реновацій двох названих осідків польських королів їхню оригінальну колірну композицію повністю не відтворили.

Розглядувана червоно-ясна колористика палаців, замків і костелів поширилась до Польщі разом із віяннями зодчества Західної Європи. Її перенесли туди численні запрошені італійські, французькі, німецькі та швейцарські архітектори та декоратори.

За дослідженнями автора, червоно-світла комбінація була найрозповсюдженішою у фарбуванні екстер’єрів різних споруд Сілезії, Чехії та південної й центрально-східної Німеччини XVI-XVIII ст. Приміром, із рубежу ХVII-XVIII ст. у м. Вроцлав існує великий мурований триповерховий бароковий будинок, де з початку розміщались кляштор і шпиталь Ордену лицарів хреста з червоною зіркою. Після приєднання Сілезії до Польщі, від 1947 року цю архітектурну пам’ятку займає Національний інститут ім. Оссолінських. Реконструкція того року відновила первісне покриття червоною вохрою її рельєфних орнаментальних деталей на побілених площинах фасадів.

У Чехії знаходимо багато барокових мурованих палаців, замків, костелів, каплиць, кляшторів і ратуш, де відтворене оригінальне фарбування різними відтінками червоного пілястр, колон, антаблементів, лиштв і сандриків вікон, порталів і фронтонів на білих чи ясно-жовтих стінах. Таку зовнішню обробку мають споруджений французьким зодчим Тройський палац 1691-го під Прагою, костел Вознесіння Діви Марії 1750-го в м. Прештіце та каплиця Знайдення Хреста Господнього 1728-го у м. Теплиці.

У південній і центрально-східній Німеччині виявили та реставрували згадану колористику на численних палацах, особняках, замках, костелах, дзвіницях, монастирських будівлях, ратушах, університетах, міських брамах і міщанських кам’яницях за стилями Відродження, маньєризму, бароко та рококо. Прикладами пам’яток зодчества, де світлі площини елевацій членують виступаючі декоративні деталі, акцентовані червоним різних тонів, є корпус 1712 року університету м. Гайдельберґ, бароковий палац у м. Альтсгаузен 1729-го, управа лицарів Тевтонського ордену 1739-го на острові Майнау Боденського озера, у Баден-Вюртемберзі, та цистерціанське абатство Марієнштерн у с. Паншвіц-Кукау в Саксонії.

Готичну базиліку цього жіночого конвенту модифікували у бароковому дусі на початку XVIII ст. Вертикальний дизайн, рельєфний декор і червоно-біле фарбування головного фасаду костелу та ризалітів будинку кляштору Марієнштерн подібні до реконструкції чільної елевації Мазепиного палацу.

Значну кількість ранньомодерних палаців, замків і костелів Німеччини й Чехії з таким поліхромним оформленням створили італійські, французькі й австрійські архітектори. Хоч натепер у зодчестві Австрії, Франції, Італії, Нідерландів та її колоній, Данії й Швеції зустрічаємо значно менше зразків червоно-світлої зовнішньої колористики, автор припускає, що там за Нового часу їх було більше і подає такі приклади.

Порівнює його реконструкцію чолового фасаду вілли Гончарівки з невеликим мурованим триповерховим шляхетським особняком Робінігоф 1648 року у м. Зальцбург в Австрії. Реновація 2007-го відновила його оригінальне фарбування з рожево-вохристими виділеними пластичними деталями на блідо-жовтих площинах фронтальної елевації. Того ж року реставрували схоже барокове колірне рішення екстер’єру XVIII ст. середньовічного палаццо Бомбіччі у м. Флоренції, в Італії.

У 1650-1660-х рр. молодий Мазепа виконував дипломатичні місії польського короля, подорожував і підвищував освіту в університетах Польщі, Німеччини, Голандії, Франції й Італії. Тож, майбутній правитель України міг на власні очі побачити палаци, особняки, вілли й замки Заходу XVII ст. і надихатись їхньою архітектурою та орнаментацією з примітним зовнішнім червоно-світлим фарбуванням.

За гетьманування Мазепа мав добірну бібліотеку з численними німецькими, польськими, італійськими та латинськими книгами, французькими й голандськими газетами. Залу його палацу прикрашали гарні портрети європейських і турецьких монархів. Він міг вибрати й надати дизайнеру своєї резиденції на Гончарівці взірці з публікацій із ілюстраціями й описами підхожих барокових палаців і вілл Заходу з багатих придворних бібліотеки та збірки рисунків та гравюр у Батурині. За висновком автора, гетьман-замовник чи його будівничі й декоратори перенесли туди червоно-білу колористику разом із архітектурою і вбранням споруд Польщі або інших країн Центральної Європи XVII ст., де тоді таке фарбування екстер’єрів було найпоширенішим.

Проведене дослідження показує європейську культурну ідентичність просвіченого Мазепи та запровадження ним модних способів оформлення барокових будинків до столиці козацької держави. Це доповнює наші знання про її високу культуру, збагачену стимулюючими західними впливами й інноваціями за сприянням гетьмана.

Вивчення українськими й канадськими археологами залишків зруйнованої головної резиденції Мазепи та наші комп’ютерно-графічні реконструкції її архітектури і декору допоможуть у мирний час в Батурині відбудувати на науковому рівні цінну пам’ятку творінь великого гетьмана.

Тему цієї статті було детальніше висвітлено в ілюстрованому науково-популярному буклеті З. Когута, В. Мезенцева, Ю. Ситого «Колірний декор палацу Івана Мазепи у Батурині й європейські паралелі» (Торонто, 2025). Цей 14-й випуск і раніші брошури батуринської серії можна придбати у канцелярії крайової управи Ліґи українців Канади (ЛУК) у Торонто, $10 за примірник (тел.: 416-516-8223, email: [email protected]) та у Видавництві КІУС в Едмонтоні (тел.: 780-492-2973, email: [email protected]). На вебсайті того видавництва буклети можна замовити онлайн (https://www.ciuspress.com/product-category/archaeology/?v=3e8d115eb4b3). Їхню публікацію фінансували фундація «Будучність» (голова дирекції — Богдан Лещишин) і Дослідний інститут «Україніка» (президент — Орест Стеців, виконавчий директор ЛУК) у Торонто.

24 квітня ц. р. д-р Мезенцев виголосив публічну доповідь з прозірками на тему цієї статті в Торонто, що оприлюднена в ютубі (https://www.youtube.com/watch?v=aGnn2cjMA2Q).

З 2001-го КІУС та Дослідний інститут «Україніка» спонсорують Батуринський проєкт. Фонд кафедр українознавства у Нью-Йорку (www.ukrainianstudiesfund.org) виділяє щорічні субсидії на цю ціль. У 2025-2026 рр. дослідження Батурина і підготовку публікацій підтримали дотаціями дослідний інститут «Україніка», крайова управа ЛУК (голова — Борис Михайлець), ЛУК-Торонто (голова — Микола Литвин), кредитова спілка «Будучність» (голова дирекції — Андрій Тарапацький), Українська кредитова спілка (генеральний директор — Тарас Підзамецький), фундація «Прометей» ім. Стефанії Швед та Степана Онищука (голова — Христина Бідяк) і Benefaction Foundation у Торонто. Найщедрішими жертводавцями на досліди Батурина є Оленка Негрич, Юрій Іванчишин (Торонто), Майкл-Стівен Гумницький (Мерфрісборо, штат Теннессі) та Марія Грицеляк (Парк-Рідж, штат Іллінойс).

Археологи готуються продовжити розкопки у Батурині в серпні ц. р. Вони звертаються до українських організацій, фундацій, компаній і доброчинців із проханням надалі складати пожертви на історико-археологічне вивчення Мазепиної столиці та публікацію його результатів. Канадських громадян ласкаво просимо надіслати чеки із внесками на адресу: Ucrainica Research Institute, 9 Plastics Ave., Toronto, ON, Canada M8Z 4B6. Просимо виписати ваші чеки на Ucrainica Research Institute (memo: Baturyn Project).

Мешканцям США пропонуємо надіслати пожертви до канцелярії Фонду кафедр українознавства на адресу: Ukrainian Studies Fund, P. O. Box 24621, Philadelphia, PA 19111, USA. Будь ласка, випишіть ваші чеки на Ukrainian Studies Fund (memo: Baturyn Project). Ці українські установи надішлють канадським та американським громадянам відповідні офіційні посвідки для сплати податків.

Усім установам і приватним жертводавцям буде висловлено подяку в публікаціях та публічних лекціях, пов’язаних із проєктом. Ваша подальша допомога збереже й продовжить Батуринський проєкт у тяжку годину навали загарбників на українські землі.

Додаткову інформацію про цей проєкт можна отримати від д-ра Мезенцева у Торонто (тел.: 416-766-1408, email: [email protected]).