Майбутнє солов'їної у Франції

У чотирьох департаментах освіти Франції стартував унікальний пілотний проєкт, що дозволяє учням вивчати українську мову як іноземну (LV) у межах державної шкільної програми. Проте подальше існування цієї ініціативи напряму залежить від активності української громади. Про це повідомила Любов Любчик, голова Світової координаційної виховно-освітньої ради (СКВОР) при Світовому конґресі українців.

Проєкт реалізували завдяки зусиллям Посольства України. Вивчення української як другої (LV2) або третьої (LV3) іноземної мови наразі доступне у департаментах Париж, Кретей, Версаль і Ніцца. Діячка наголосила, що французька освітня система працює за принципом статистики. Громада має лише три роки, щоб довести наявність стабільного попиту. Якщо батьки не обиратимуть українську для своїх дітей, дисципліну можуть вилучити з навчального плану через відсутність учнів.

Голова СКВОР виокремила кілька ключових причин, чому батькам варто підтримати ініціативу: офіційний статус — вивчення мови на академічному рівні у французькій системі дає право бути собою та відчувати гордість за свою культуру; кар’єрні перспективи — знання української мови відчиняє двері для майбутніх дипломатів, бізнесменів та культурних діячів, які будуватимуть зв’язки між Україною й Європейським Союзом;

збереження ідентичності — мова допомагає дитині зберегти зв’язок із корінням та не «розчинитися» у чужому середовищі.

«Якщо не оберемо українську мову як іноземну (другу чи третю для вашої дитини у Франції), то власноруч підпишемо вирок цій тимчасовій ініціативі. Ми покажемо, що українська мова у Франції українцям не потрібна. Ми не маємо права на таку байдужість! Кожен ваш голос — це цеглинка у фундамент нашої культурної дипломатії на захист української мови у Франції», — наголосила п. Любчик.

Вона закликала громаду діяти вже зараз: подати заявку на вибір української мови на 2026/2027 навчальний рік, організовувати батьківські збори та пояснювати друзям і колегам важливість цієї можливості, а також не боятися труднощів, адже батьки та діти, які долучаться зараз, стануть першопрохідцями на «культурному фронті» у Франції.

До слова, українську мову як іноземну почнуть вивчати в усіх школах Болгарії.

Пряма мова

Єлизавета Бєльська, мистецтвознавиця:

— В Україні ми вже програли мовну війну. «Де мої олівці», — запитує в кав’ярні трирічний хлопчик, якого мама щойно забрала з дитсадка. «Карандашикі, синочка, в твойом рюкзачкє. Хочєш рісовать? Давай я лучше включу «Машу и мєдвєдя». Й українськомовне, завдяки вихователям, дитя тут же переходить на російську — мову своєї матері, якій на вигляд 23-24 літа. А я сиджу в кав’ярні на околиці Києва під репліки Маші, що долинають з планшету: «Спі, моя радость, усні, а то по лбу получиш» і думаю, що ця війна триватиме вічно. Бо, здавалося, можна дати спокій радянським пенсіонерам чи мешканцям східних реґіонів, які певні, що мають якусь інакшу щелепу, не пристосовану до української. А наступне покоління розмовлятиме рідною мовою своєї такої вистражданої країни. Війну, яка називалася антитерористичною операцією, багато хто не помітив. Але ця, повномасштабна, не оминула жодну родину. Кожен із нас має кого оплакувати. А ще мені хочеться оплакувати мову. Бо хоч особисто надихнула на українізацію кілька десятків тисяч українців, відчуваю, що мовну війну ми програли. Тому що цей хлопчик з кучерями кольору пшениці, який міг би стати художником, за 15 років скаже: «Нє указивайтє мнє, на каком язикє гаваріть. Ета язик маєй матері». Це вибір його мами, дорослої жінки. Вона народилася вже в незалежній Україні, вчилася в українській школі, народила сина у час великої війни й виховує його мовою ворога і на ідеалах ворога.