Війна на виснаження

Російська Федерація (РФ) змінює характер війни. Якщо ще рік тому головною метою були енергетична інфраструктура й окремі військові об'єкти, тепер дедалі очевидніше простежується інша стратегія — систематичне виснаження української столиці постійними комбінованими ударами. Руслан Марцинків, міський голова Івано-Франківська, заявив, що після Києва наступною ціллю російського терору може стати Галичина. Він закликав реагувати на тривоги і прогнозує, що у вересні-жовтні ц. р. Крім того, мер Франківська припустив, що можуть активізуватися провокації з білоруського боку. «Тож маємо два завдання. Перше — підготувати інфраструктуру до зими, котельні добудувати. І друге — допомогти протиповітряній оборони (ППО) для того, щоб захистити місто», — наголосив мер. А поки російська армія майже щодня завдає масованих ударів по Києву та інших українських містах, у Європі дедалі гучніше звучить питання про межі можливостей союзників.

Не небажання, а неможливості

Заява міністра оборони Нідерландів про те, що країна практично вичерпала можливості подальшого постачання військової допомоги Україні, стала ще одним сигналом: війна вступає у фазу, коли вирішальним фактором стають уже не політичні декларації, а реальні виробничі потужності оборонної промисловості.

Слова представників уряду Нідерландів про вичерпані можливості постачання зброї Україні багато хто сприйняв як сигнал про згортання підтримки України. Насправді ж зміст заяви значно складніший. Амстердам залишається одним із найбільших донорів військової допомоги серед європейських країн. Саме Нідерланди брали участь у формуванні міжнародної коаліції винищувачів F-16, фінансували закупівлю боєприпасів, передавали системи ППО, бронетехніку, артилерію та ракети.

Однак у будь-якої армії запаси обмежені. Значну частину техніки вже передали Україні, а нове виробництво не встигає компенсувати витрати. Це проблема не лише Нідерландів. Подібні заяви останнім часом лунали й від інших європейських держав, які визнають: склади, накопичені після завершення «холодної війни», практично спорожніли.

Фактично такими є наслідки багаторічного скорочення оборонних бюджетів. Протягом десятиліть більшість країн НАТО виходили з припущення, що масштабна війна на континенті малоймовірна. У результаті виробничі лінії для виготовлення боєприпасів були скорочені, а стратегічні резерви — мінімізовані.

Повномасштабне вторгнення РФ докорінно змінило ситуацію, але розгорнути оборонну промисловість за кілька місяців неможливо. Будівництво нових підприємств, укладання контрактів, навчання персоналу та запуск серійного випуску займають роки. Саме тому дедалі частіше європейські політики кажуть не про небажання допомагати Україні, а про фізичні межі власних ресурсів.

На цьому тлі Володимир Зеленський наголосив, що ракети до американських систем Patriot є не лише у Сполучених Штатів, а й у низки інших держав. Це фактично стало дипломатичним зверненням до союзників зі закликом активніше ділитися запасами ракет для ППО.

Чому саме Patriot?

Формально комплекс Patriot є американською системою ППО. Проте протягом останніх десятиліть його закупили понад півтора десятка держав світу. Серед них — Німеччина, Нідерланди, Іспанія, Греція, Польща, Румунія, Швеція, Японія, Південна Корея, Ізраїль (частина систем уже виведена з експлуатації), Саудівська Аравія, Кувейт, Катар, Об'єднані Арабські Емірати тощо. Саме тому український президент звернувся не лише до Вашинґтона, а до всіх власників Patriot.

Йдеться насамперед про ракети-перехоплювачі. Вартість однієї сучасної ракети PAC-3 може становити кілька мільйонів доларів, а їхнє виробництво не встигає за темпами використання. РФ дедалі активніше застосовує балістичні ракети, проти яких Patriot залишається одним із найефективніших засобів захисту.

Попри тривожні заяви окремих європейських урядів, казати про припинення військової підтримки України було б передчасно. Навпаки, країни Європейського Союзу (ЄС) поступово переходять від передачі запасів зі складів до довготривалого нарощування виробництва озброєнь.

За останні два роки європейські оборонні компанії суттєво збільшили випуск артилерійських боєприпасів, ракет, бронетехніки та систем протиповітряної оборони. Концерни Rheinmetall, MBDA, KNDS, Saab, Nammo й інші інвестують мільярди євро у нові виробничі лінії. Та ці програми потребують часу. Якщо виготовлення артилерійських снарядів можна масштабувати протягом кількох місяців, то виробництво сучасних зенітних ракет і складних систем ППО займає значно довше часу.

Відтак найближчі місяці залишаються критичними. Україна потребує не лише нових комплексів Patriot, IRIS-T чи SAMP/T, а й стабільного постачання ракет до вже наявних систем. Михайло Самусь, український військовий експерт, не раз наголошував, що головною проблемою є не кількість пускових установок, а достатній запас боєприпасів для їхнього використання. Аналогічної думки тримається й Сергій Згурець, директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express: сучасна війна дедалі більше перетворюється на змагання оборонних промисловостей, а не лише армій.

Американський аналітик Майкл Кофман також зазначив, що здатність України утримувати ефективну ППО безпосередньо залежить від безперервності постачання дорогих ракет-перехоплювачів. Саме цей ресурс Кремль намагається виснажити масованими комбінованими атаками.

Атака на столицю

Заява Нідерландів, слова Володимира Зеленського про ракети Patriot, масовані удари по Києву та попередження Руслана Марцинківа складаються в єдину картину. Війна дедалі дужче перетворюється на боротьбу промислових, економічних і технологічних можливостей. Якщо 2022-го ключовим питанням було, чи готовий Захід допомагати Україні, то тепер головне питання звучить інакше: чи здатен він підтримувати такий рівень допомоги роками.

Москва чудово розуміє цю зміну. Саме тому намагається одночасно виснажувати українську ППО, тиснути на цивільне населення масованими ударами та спонукати західні суспільства сумніватися у доцільності подальших поставок зброї.

Останні тижні продемонстрували нову тактику Кремля. Масовані комбіновані атаки безпілотними літальними апаратами та балістичними ракетами дедалі частіше спрямовуються саме на Київ. Причин для цього кілька. По-перше, столиця залишається головним політичним центром країни. Удари по ній мають не лише військовий, а й психологічний ефект. Кремль прагне показати українцям і міжнародним партнерам, що навіть найзахищеніше місто країни перебуває під загрозою.

По-друге, РФ намагається виснажити українську систему ППО. Для перехоплення балістичних цілей використовують саме ракети Patriot, дефіцит яких дедалі гостріше відчувається не лише в Україні, а й серед союзників. По-третє, Москва прагне змусити Україну розосереджувати системи ППО між різними реґіонами. Чим більше напрямків потрібно прикривати, тим складніше забезпечити гарантований захист кожного великого міста.

Однак поки що ця стратегія не дала Кремлю бажаного результату. Попри складнощі, союзники України продовжують шукати нові механізми підтримки, збільшують виробництво озброєнь і координують передачу систем ППО. Заяви окремих країн про обмежені можливості свідчать не про втому від України, а про необхідність переходу до нової моделі організації безпеки, у якій військова промисловість стане таким самим важливим елементом оборони, як і армія на полі бою.

Україна ж входить у період, коли вирішальне значення матимуть не лише мужність військових і стійкість суспільства, а й здатність партнерів забезпечити безперервне постачання сучасних систем ППО та боєприпасів до них. Саме від цього залежатиме, чи зможе держава й надалі захищати свої міста від масованого повітряного терору, який РФ перетворила на один із головних інструментів цієї війни.