Концерт «Вівальді»

За повідомленням Reuters, Російська Федерація (РФ) закладає на війну проти України 2027 року близько 203 млрд USD. Це майже вдвічі більше, ніж Україна, яка планує витратити 110 млрд USD. Водночас українське оборонне відомство оцінило необхідні потреби фронту в 175 млрд USD.

Форсування річки Жеребець

Проте зараз російські війська покидають Луганську область. Збройні сили України (ЗСУ) обійшли їх із боку річки та відрізали шляхи відходу. Фінал нового етапу операції «Вівальді» шокував кожного, хто стежив за фронтом. Окупанти кидають позиції, техніку й у паніці втікають. Те, що трималося роками, розсипалося майже в одну мить. Цей прорив став грандіозним фіналом нового етапу контрнаступу ЗСУ, масштаби якого приголомшили світових військових аналітиків.

Замість виснажливих фронтальних атак на укріплені «лінії Суровікіна», українське командування застосувало стратегію непрямих дій. Під щільним прикриттям засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) та у складних метеорологічних умовах, мобільні штурмові бригади ЗСУ здійснили форсування та стрімкий марш-кидок вздовж русла річки Сіверський Донець.

Денис Казанський, відомий український журналіст, звернув увагу на свіжу мапу російського Z-проєкту Rybar, ситуація на якій виглядає вельми промовисто. Виступ, яким росіяни ще кілька місяців тому глибоко вгризалися в українську оборону на північ від Лиману, на цій мапі зник. Але найцікавіше навіть не це: на російських мапах і в повідомленнях Z-воєнкорів раптом стали з'являтися позначки українських дій уже східніше від річки Жеребець — тобто там, куди українська присутність попередньо взагалі не поширювалася.

Весь попередній етап контрнаступу виписувався в одній логіці: ЗСУ зрізають російський виступ і відкидають супротивника до природного рубежу річки. Але якщо українські сили справді почали переходити на інший берег, логіка ситуації змінюється кардинально. Це вже не просто повернення втрачених позицій на Донеччині, а спроба не дати росіянам спокійно закріпитися на новому рубежі.

Американський Інститут вивчення війни (ISW) повідомив, що чимало російських воєнкорів визнали: українські сили фактично ліквідували більшу частину виступу на північ від Лиману та відкинули російські підрозділи до Жеребця. А один із Z-блогерів навіть заявив, що ЗСУ річку форсували. Український Центр стратегічних комунікацій також звернув увагу на ці повідомлення російських блогерів, але офіційного підтвердження просування за річку не надав.

Паралельно з'явилися й інші сигнали: російські джерела повідомляли про бої біля Іванівки на західному березі та Тернів, а також про сутички в районі балки Журавка. Звісно, цього недостатньо, щоб говорити про великий стабільний плацдарм на іншому березі річки Жеребець. Але сам факт, що саме російські джерела повідомляють про українську присутність за річкою, уже надзвичайно показова історія.

Це не просто вода

Жеребець довгий час був природним орієнтиром лінії фронту на цій ділянці. Коли українські війська взялися зрізати російський виступ, логічним сценарієм для ворога було відступити до річки та спробувати використати її як новий оборонний рубіж: вода сама по собі не зупиняє армію, але каналізує рух, переправи можна контролювати дронами, артилерією та мінуванням, а підвезення боєприпасів і ротації особового складу стають значно складнішими.

Але є й інший сценарій: не зупинятися перед річкою, якщо супротивник відходить дезорганізовано, не дати йому закріпитися та перенести тиск уже на інший берег. Саме тому повідомлення окупантів про можливе форсування Жеребця настільки цінні для розуміння задуму українського командування.

Частина території на схід від Жеребця — територія Луганської області, яку російська влада протягом усієї війни не раз оголошувала захопленою цілком. Міністерство оборони РФ п'ять разів звітувало про взяття під контроль усієї так званої Луганської народної республіки. І тепер ті самі російські джерела фактично повідомляють про присутність українських сил на території області, яку самі ж багато разів «захоплювали».

Певна річ, присутність окремих груп, форсування річки та створення повноцінного плацдарму — три абсолютно різні речі. Для реального плацдарму недостатньо перекинути кілька штурмових груп, потрібно утримувати переправи, підтягувати боєприпаси, евакуювати поранених, підводити резерви, прикривати район засобами протиповітряної оборони та РЕБ і не дозволяти контратаками скинути себе назад. Лише після цього можна говорити про стійку зміну лінії фронту.

Головоломка для загарбників

І саме тут криється найцікавіше. Якщо українські підрозділи справді перейшли Жеребець і зможуть утриматися на іншому березі, для росіян виникає серйозна проблема планування. Відступ до річки мав би логічно завершити невдалу історію російського виступу: відійшли, скоротили фронт, зайняли природний рубіж, стабілізували ситуацію. Але український плацдарм на східному березі руйнує цю логіку вщент.

Тоді Москві доведеться або негайно витрачати резерви на ліквідацію плацдарму, або створювати нову оборонну лінію ще глибше. А це означає, що сили, які могли б піти в новий наступ на той-таки Лиман чи на перекидання на іншу ділянку Донбасу, доведеться залишати саме тут.

Є ще один важливий фактор — Ямпіль, де ситуація залишається складною, а росіяни продовжують тиснути. Одним із можливих продовжень українських дій може бути не лише відтискання ворога за Жеребець, а й спроба розбити іншу частину російської конфігурації сил, аби полегшити становище українських підрозділів біля Ямполя.

Варто на секунду відійти від безпосередньо Жеребця й поглянути на загальну картину Донбасу. Головна історія тут насправді не стільки Луганщина, скільки Слов'янськ і Краматорськ Донецької області. Задум росіян, про який розповідав Андрій Білецький, командир Третього корпусу, й який паралельно аналізував ISW, передбачав широке охоплення українського поясу міст-фортець: з півночі — розвиток наступу через Лиман у напрямку Святогірська й далі на захід, з півдня та південного заходу — тиск через Добропільський і Костянтинівський напрямки. У перспективі ці два рухи мали створити загрозу охоплення величезного оборонного району — Слов'янська, Краматорська, Дружківки та Костянтинівки.

Саме північну частину цього задуму якраз і зірвав український контрнаступ: ліквідація російського виступу на північ від Лиману зруйнувала плани широкого охоплення поясу фортець. Тепер російському командуванню доводиться переглядати кампанію на цьому напрямку.

Але локальний успіх ще не означає, що загроза для Лиману зникла назавжди — РФ усе ще має можливість підтягувати резерви. Аналітики бачать два базові сценарії реакції: або перекинути частину вцілілих сил на інші напрямки, або, навпаки, знову посилити район Лиману та спробувати відновити «північну клешню» — знову накопичувати піхоту, повертатися до тактики інфільтрації малими групами та поступово розширювати «сіру зону».

Гоп-ля

На війні проти України загинули п’ятеро росіян із прізвищами Путін. Одним із останніх серед ліквідованих став Савелій Путін, 18-літній уродженець Пермського краю. Він воював у складі мотострілецьких військ РФ. Датою його смерті зазначається лютий ц. р. 2026-го був також ліквідований Олександр Путін. Але достеменна дата його смерті остаточно невідома — березень 2025 року, або 2026-го. До цього у липні минулого року на той світ перебрався Сергій Путін, 31-літній уродженець містечка Маркс Саратовської області. Незадовго до цього сконав ще один Сергій Путін, якому було 46 років. Але першим із цієї когорти, у грудні 2022-го загинув Віталій Путін, 33-ліьній житель сибірського с. Саянський.