Закарбовано в пам'яті

Щороку 27 січня світ відзначає День пам’яті жертв Голокосту. Під час цієї траґедії Україна зазнала величезних втрат — близько 1,5 млн євреїв були знищені на її території. Водночас українці проявляли масовий опір і рятували тисячі життів. Цю дату встановила Генеральна асамблея Організації Об’єднаних Націй 2005 року. Вона пов’язана зі звільненням 1945-го в’язнів концтабору Аушвіц військами 60-ї армії Першого українського фронту біля польського Освенцима. Саме звільнення Аушвіцу — одного з найстрашніших символів нацистських злочинів — стало знаком припинення Голокосту.

Водночас про цю страшну траґедію є чимало мітів. «Дуже довгий час історія Голокосту на території України була маловідома в широкому контексті, тому що Радянський Союз був антисемітською країною та системно на державному рівні переслідував євреїв, замовчував історію Голокосту, тому мало людей знають про трагедію й її масштаби. До прикладу, за різними даними, на території України існували більш ніж 400 ґетто», — зазначив Антон Дробович, керівник Центру прав людини та меморіалізації війни. Він додав, що багато мешканців міст, де в роки війни існували ґетто або діяли нацистські табори, досі не знають про це. Саме необізнаність є однією з найбільших проблем пам’яті. Її підсилює небезпечний міт, нав’язаний тоталітарною комуністичною пропаґандою, що траґгедія Голокосту нібито «чужа», не пов’язана з українцями.

«Це форма відчуження від власної історії. Голокост — не лише загальнолюдська траґедія, а й безпосередня частина історії України, адже єврейська спільнота століттями була невід’ємною складовою українського суспільства — сусідами, друзями, родинами», — зазначив історик.