Франція відкрила «скриньку Пандори»?

Обмеження здатності Російської Федерації (РФ) вести війну проти України наразі непереконливе.

Олігархи уникли покарання

Рада Європейського Союзу (ЄС) ще на 36 місяців продовжила запроваджені нею 17 березня 2014-го «Обмежувальні заходи щодо дій, які підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України». У медіа їх також називають санкціями проти осіб, відповідальних за загрозу територіальній цілісності та незалежності України.

Вони стосуються більш ніж 3 тис. фізичних та юридичних осіб і містять обмеження на поїздки для фізичних осіб, заморожування активів та заборону на надання коштів чи інших економічних ресурсів особам та юридичним особам, які входять до переліку. Основу санкційного списку складають організатори, спонсори й ідеологи війни проти України: військово-політичне керівництво РФ, олігархи, пропаґандисти, колаборанти та причетні до депортації дітей. У заяві Ради ЄС пояснили, що мета санкцій — «обмеження здатності Росії вести війну шляхом значного послаблення її економічної бази, скорочення доходів від енергоресурсів, позбавлення доступу до критично важливих технологій і ринків, а також завдання ударів по її військово-промисловому комплексу». «ЄС, як і раніше, рішуче налаштований посилювати тиск на Росію та продовжувати послаблювати воєнну економіку РФ, щоб вона припинила свою жорстоку війну-аґресію проти України та розпочала змістовні перемовини щодо миру», — запевнили в заяві.

На практиці ж продовжили дію санкцій не проти всіх тих, кого вважають спонсорами війни. Найбільш резонансним політики й медіа вважають зняття обмежень із російських олігархів Алішера Усманова та Михайла Фрідмана — «гаманців Путіна», чиї мільярдні капітали слугують надійним фінансовим підживленням для Кремля та його воєнного бюджету. Тому їхнє вилучення зі санкційного списку, за оцінкою аналітиків Reuters, підриває важливий елемент підтримки зусиль України у війні. Однак для продовження обмежень найзаможнішим підсанкційним особам необхідна була цілковита одностайність усіх 27 країн-членів ЄС. А з цим виникли проблеми.

Капітулювали перед мільярдерами

Вилучення Усманова зі санкційного списку першим розпочав ще навесні ц. р. лобіювати Роберт Фіцо, прем’єр-міністр Словаччини. А у вересні під час обговорення санкційного режиму в Брюсселі до Словаччини приєдналася ще й Франція.

Троє дипломатів країн-членів Унії розповіли Reuters, що їхні французькі колеги скаржилися на шантаж із боку азербайджанської влади, яка, за їхніми словами, фактично взяла в політичні заручники підприємця Мартіна Раяна. Французькі дипломати розповіли, що його заарештували в Азербайджані за звинуваченням у «шпигунстві» та погрожували засудити до десяти років ув’язнення, якщо Париж не забезпечить зняття санкцій із Усманова. Наступного ж дня після рішення ЄС Ільхам Алієв, президент Азербайджану, помилував Раяна.

Натомість колишній львів’янин Михайло Фрідман уник продовження дії обмежень щодо нього, подавши до Люксембурґу арбітражну вимогу приблизно на 16 млрд USD, звинувативши цю державу в незаконному заморожуванні рахунків його інвестиційних холдингів. Водночас він домігся скасування частини санкцій у Суді ЄС, який 2024-го визнав докази Ради ЄС щодо його причетності до дій, які загрожували територіальній цілісності України, недостатніми.

Одразу ж після вилучення Усманова представники Люксембурґу заявили: якщо Франція пішла назустріч заради порятунку її громадянина, то й Фрідману можна пробачити його провини, щоб нівелювати загрозу для економіки їхньої держави.

Латвія, яка до останнього виступала проти вилучення Усманова та Фрідмана зі санкційного списку, зрештою, погодилася на компроміс: санкції проти цих двох олігархів не продовжили, натомість обмеження щодо інших фігурантів списку ЄС зберіг ще на три роки.

Песимістичні висновки

Однак виторгуване латвійцями не втішило тих, хто дійшов таких висновків із приводу рішення Ради ЄС песимістичних висновків. Зокрема, економічний оглядач Василь Розтрьопа констатував, що «персональний санкційний зашморг на шиї російських еліт несподівано почав слабшати через кулуарні ігри європейських політиків».

Він також наголосив, що капітуляція перед Фрідманом та Усмановим деморалізує європейське суспільство й українських дипломатів, які роками збирали докази. Олігархи тепер бачать, що європейське правосуддя можна банально «перечекати» або закидати позовами.

Ще жорсткіше у своїх оцінках висловився Юрій Фельштинський, американський історик і політичний аналітик. Він назвав кулуарні домовленості Брюсселя проявом «відкритого й цинічного хабарництва на державному рівні». На його думку, послаблення лещат для «гаманців» російського режиму свідчить про руйнування всієї архітектури обмежень Заходу.

Водночас політична оглядачка Катерина Соляр вважає, що «вимога одностайного рішення перетворює європейську політику на майданчик для торгівлі та шантажу». А політолог-міжнародник Роман Кот риторично запитав: «Що заважає Росії повторювати комбінацію з обміном затриманих на зняття санкцій із інших членів оточення Путіна чи його «гаманців»?

Свою чергою, політична оглядачка Тетяна Висоцька остерігається: «Якщо ця схема спрацює, вона створить небезпечний прецедент: персональні санкції, запроваджені за аґресію проти України, перетворяться на «валюту» в суперечках і дискусіях, які безпосередньо України взагалі не стосуються, а «торгівля заручниками» може стати інструментом пом’якшення санкційного тиску».

«Це означало б, що це не лише винагорода для РФ, а й винагорода за ув’язнення європейців», — відтак заявив журналісту видання Politico один із високопоставлених європейських дипломатів.

Далі буде?

Побоювання політичних оглядачів підтверджує й опитування, яке провела Bloomberg серед російських мільярдерів і людей із їхнього найближчого оточення. Вони, «вивчають досвід уникнення санкцій Усмановим і Фрідманом». За словами Сергія Гландіна, партнера московської юридичної фірми BGP Litigation, який спеціалізується на санкційному праві, ця справа може слугувати своєрідною інструкцією до дії. «Інвестиційний арбітраж може стати ефективним способом тиску на уряди з метою спонукання їх до перемовин або навіть вилучення зі списків, причому що більша сума позову, то швидше може відбуватися процес», — зазначив він.

Британський фінансист Білл Браудер спрогнозував, що кожен російський олігарх, який потрапив під санкції, тепер почне співпрацювати з диктатурами по всьому світу, аби отримати важелі впливу для скасування обмежень. Іншими словами — замовляти захоплення заручників для їхнього обміну на свободу від санкцій. «Франція щойно відкрила здоровезну скриньку Пандори», — наголосив фінансист.

На цей виклик миттєво зреагував офіційний Київ, спробувавши перехопити ініціативу. Як розповіла Politico, Україна запропонувала Євросоюзу симетричний контрудар, здатний відновити репутацію Брюсселя. Владислав Власюк, радник президента України з питань санкційної політики, заявив, що замість вилучених зі списку ЄС має внести туди нього двох інших російських мільярдерів-важковаговиків, які досі не зазнали обмежень, — Володимира Лісіна та Володимира Потаніна.

Масштаби їхнього бізнесу безпосередньо працюють на воєнну економіку РФ, проте європейські столиці роками заплющували на це очі через власну промислову залежність. Зокрема група NLMK, що належить Лісіну, управляє заводами в Бельгії, Франції, Італії та Данії, через що уряд у Брюсселі системно блокував обмеження проти нього. Відсутність санкцій проти Потаніна також пов’язують із залежністю європейських виробників від російського нікелю та паладію. Поки представники Лісіна традиційно виправдовуються у пресі заявами про «винятково цивільне призначення продукції» та «недобросовісну конкуренцію», українська сторона наголошує: тепер у Брюсселя з’явилися всі важелі, щоб зрушити це питання з місця і закрити олігархічні лазівки.