Давні традиції

Великдень цього року ми знову змушені святкувати в умовах війни. А навіть ті, хто раніше байдуже ставилися до великодніх забав, відчувають потребу в товаристві. На Великдень осередком народних зібрань завжди був майдан біля церкви. Саме там старі й малеча збиралася для гаївок.

Найпопулярніша назва гаївка — у Галичині. Однак, відомі й інші варіанти: ягілка, гагілка, магілка та лаголойка. У Крехові, що на Львівщині, гаївки називали галями, або ж казали «гратися в галі». Часто у селах й досі кличуть «грати в жука» — від назви популярної гаївки «Ходить жучок».

Етнографи розрізняють дитячі, парубочі, дівочі, змішані та спільні великодні забави. Найменшим, звісно, подобалося «цоканє» — стукання писанками. Вигравав той, хто розбивав яйце суперника. Особливо спритні навіть вдавалися до хитрощів і заливали свою крашанку воском, щоб та була міцнішою. Підлітки також змагалися у бамканні в церковні дзвони.

Щодо парубків, то однією з найпоширеніших ігор була «Дзвіниця», «Оборіг», або «Вежа». Вона вимагає гарної фізичної підготовки, адже юнаки стають на плечі один іншому і немов би будують вежу, а потім обходять церкву. Це доволі небезпечна гра. Приміром, більш ніж 100 років тому в с. Мшанець Старосамбірського повіту її заборонили через смерть одного з учасників.

Часто чоловіки, які повернулися з армії, показували юнакам військові вправи. Так, у Хом’яківці (Тисменицький район Івано-Франківської області) парубки збиралися в групу з 16 людей і вчилися марширувати. Провідник вів їх на гурт дівчат. Ті розбігалися з вереском і жартами, немовби їх розігнало справжнє військо.

Більшість гаївок виконували дівчата. Хоча старші жінки також не залишалися осторонь. Вони навчали дітей гаївок і відігравали роль моральних цензорів, наглядаючи, щоб молодь поводилася пристойно. Якщо парубок образив дівчину, його негайно виганяли з майдану.

До речі, під час великодніх забав можна було розгледіти свою майбутню половинку, а ще перевірити, як вона співає чи танцює. Чим не кастинг талантів? Не дарма усі, особливо дівчата на виданні, намагалися придбати на свято новий одяг. Були й такі, хто позичали у подруг минулорічне вбрання. Хлопці насамперед дбали про гарні парубоцькі капелюхи.

У текстах пісень весняного пробудження природи часто згадують кохання, сватання, перипетії подружнього життя. Найпоширеніша гаївка — «Вербовая дощечка». А ще на Великдень у селах облаштовували гойдалки. За це відповідав старший парубок — голова молодіжної громади. До популярних забав також належали «Жук», «Хвіст», «Перепілонька, «Коструб», «Кумедія» й «Огірочки».

У с. Чортовець на Городенківщині досі збереглася унікальна гаївка «Сербин». Під час її виконання в коло стає кількасот чоловіків — від найстарших до найменших. Гаївку розпочинає найповажніший господар із топірцем у руках. Зараз часто доводиться чути від старших людей, що коли в радянські часи гаївки забороняли, то на них сходилося багато більше людей. В окремих селах великодні забави відтворюють лише як шкільні виховні заходи. Натомість Чортовець зумів не тільки зберегти цю гаївку, а й зробити її туристичним брендом і візитівкою свого села.

У гаївках часто відображається історичне минуле. Так, у одній співається про те, як «панщинонька тікала, в темнім лісі ночувала», в іншій згадуються Січові стрільці.

Які ж великодні забави без обливаного понеділка? «У Великодний, волочівний або світлий понеділок, коло церкви на цвинтари є великий єрмарок на писанки. Гонір є тому, що дістав найбільше писанок. И мушіне одни одним дают писанки. По деяких селах обливаютци водов, або волочют одни одних у воду и за це гніва нима» — писав, свого часу, Петро Шекерик-Доників, війт села Жаб’є (Верховини).

Як стверджував Іван Франко, у його рідному с. Нагуєвичі на Дрогобиччині у понеділок відзначали храмове свято, тому тут влаштовували «обливаний вівторок». Інколи парубки, спіймавши дівчину, навіть кидали її в річку. А от заміжніх жінок обливати не годилося. Дівчина ж, що більше опиралася, то мокрішою йшла додому. «Коли би котру дівчину оминули і не обляли у Великодній понеділок, то був би для неї великий встид. То було би ознакою, що ніхто з парубків нею не цікавиться, ніхто про неї не думає. Чим більше парубків її обляло, тим більша честь для такої дівчини», — наголошувала Софія Волчук із с. Олієво-Королівка на Городенківщині.

В окремих селах Великодній вівторок називають «Жаливним». Цього дня дівчата мають можливість «віддячити» хлопцям за обливання та пожалити їх кропивою. Тоді вони неодмінно ростимуть дужі й здорові.

На другий день свят парубки збирали серед дівчат писанки. Вважалося, що котра дівчина приготує найбільше гарних писанок, та заробить і любов хлопців, і повагу серед подруг. А от відданиця, яка «відмовила би парубкові писанки, не могла мати найменших виглядів на те, що буде того літа танцювати. Бо ніякий хлопець не запросить її до танцю».

У Хом’яківці на третій день свят молодь обирала жартівника та перевдягала його на єврея. Він грав у «купівлю в дівчат телят і свиней», але в дуже екстравагантний спосіб. Юнак несподівано ловив дівчину і цілував її. Якщо сміливець гарно справлявся з обов’язками, то його обирали на наступний Великдень. І так — поки не ожениться. На цю роль брали лише парубків, бо ж чиїй дружині сподобалися б такі жарти?!