Нові оборонні союзи

Набула чинності оборонна угода між Японією та Філіппінами, яку клали у січні ц. р. на тлі зростання напруженості з Китайською Народною Республікою (КНР). Документ доповнює угоду про взаємний доступ, підписану торік, що має спростити проведення спільних навчань і розгортання військових підрозділів. Філіппіни мають суперечки з Пекіном щодо спірних районів у Південно-Китайському морі, тоді як Японія також висловлює занепокоєння через безпекові виклики з боку КНР. Міністерство національної оборони Японії передбачає, що ця угода значно вплине на двосторонню діяльність, зокрема, навчання, гуманітарну допомогу та реагування на надзвичайні ситуації.

Тим часом про колективну оборону домовилися Турецька Республіка (ТР), Саудівська Аравія та Пакистан. За підсумками зустрічі лідерів трьох країн у саудівській Мецці президент ТР Реджеп Таїп Ердоган, спадковий принц і прем'єр-міністр Саудівської Аравії Мухаммед бін Салман, а також прем'єр-міністр Пакистану Шахбаз Шаріф підписали тристоронню угоду про оборону між країнами. Вона спрямована на зміцнення колективного стримування будь-яких проявів аґресії, а також передбачає розвиток всебічної оборонної співпраці між Анкарою, Ер-Ріядом та Ісламабадом. Та найцікавішим результатом домовленості стала пропозиція Ірану долучитися до «Мекканського оборонного пакту». Тегеран узяв це питання на розгляд.

Подію прокоментував Олександр Бригинець, український політик, поет, прозаїк і журналіст. «Якщо це розкласти по поличках, то бачимо класичну графіку багатополярного світу, де старі безпекові правила вже не працюють», — пояснив він і назвав можливі наслідки таких дій.

1. Зручний вихід для США. Для Білого дому ця конструкція — ідеальний спосіб згорнути американсько-іранську війну й піти з реґіону з високо піднятою головою. Вашинґтон оголошує про створення «автономної системи реґіональної безпеки», де Ер-Ріяд, Анкара й Ісламабад беруть на себе роль головних наглядачів. Сполучені Штати виводять свої ресурси, не висуваючи Тегерану жодних жорстких вимог щодо демонтажу ракетних чи ядерних програм.

2. Перемога Ірану без капітуляції. Тегеран отримує дивовижну можливість перевести конфлікт із фази «США й Ізраїль знищують Іран» у фазу «Іран — легітимний учасник великого реґіонального союзу». Втягнення Ірану у спільну оборонну архітектуру зі сунітськими державами фактично легалізує його статус. Йому вже не доведеться ховатися від американських бомбардувань, адже стає недоторканним під парасолькою пакту.

3. Жах для Ізраїлю. В «Мекканського оборонного пакту» немає жодного бажання стримувати Іран. ТР займає відверто антиізраїльську позицію, а Пакистан і Саудівська Аравія зацікавлені лише у власній стабільності. Будь-який превентивний удар Ізраїлю по іранських ядерних об'єктах тепер трактуватимуть як напад на весь реґіональний пакт.

Що це означає для України: розпорошення уваги Заходу — формування нових самостійних блоків змушує Вашинґтон та Європу розриватися між кількома геополітичними вузлами, тож утримувати фокус на війні в Україні стає складніше; зростання впливу ТР — Анкара отримує статус одного з ключових гарантів близькосхідної безпеки та постачальників зброї; ця подія — остаточний вирок ілюзіям про «міжнародне право» чи «західну парасольку безпеки».