Ілюстратор «Кобзаря»

Олександр Григорович Данченко народився 9 червня 1926 року на хуторі Новоолексіївка, тепер Миколаївської області. Перед війною йому пощастило брати уроки у художній студії під керівництвом художника Миколи Погрібняка у Дніпропетровську. У 1944-1947 рр. навчався у Дніпропетровськом художньому училищі у майстерні Михайла Паніна. В 1948-1954 рр. вчився у Василя Касіяна, Олександра Пащенка й Антона Середи в Київському художньому інституті.

З середини 1950-х став займатися книжковою графікою. З’явилася серія робіт «Щорсівці», ряд офортів, ілюстрації до «Кобзаря» Т. Шевченка, «Декамерона» Д. Бокаччо, «Енеїди» І. Котляревського та «Козацькому роду нема переводу» О. Ільченка. У цьому романі переплітаються історичні й химерні події, твір переданий пластичною мовою, що поєднує реалізм і лінійний рисунок із гравюрою на дереві. У виданні є близько 115 графічних рисунків малих і більших форм — «Козак і смерть», «Михайлик із матір’ю», «Любчику мій солоденький», «Терпи, козаче, горе, будеш пити мед», «Заробив на сіль для оселедця», «До свого роду хоч через воду», «Не той козак, що поборов, а той, що викрутився» й інші. На його сторінки мистець поклав деталі козацького побуту, тонкощі костюмів і умеблювання. Книга отримала назву «енциклопедія українського життя XVIII ст.». Рисунки зроблені легкістю, прозорістю, добрим розумінням перспективи й епічності.

Великий цикл графічних робіт до книги «Декамерон» побачив денне світло 1969-го у видавництві «Дніпро». Переклад виконав видатний перекладач Микола Лукаш. Мова твору архаїзована з надзвичайною вишуканістю. Малюнки Данченка відзначаються чіткою композицією, якій передувала велика кількість начерків. Своє мистецтво графік присвячував українському народові. Він добре знав його історичні події, великі та траґічні, щасливі й погані. Маляр створив монументальні рисунки «Визвольна війна українського народу проти польської шляхти в 1648-1654 рр.», «Богдан Хмельницький над тілами козаків, що загинули під Зборовим», «Гетьмани України», «Гомоніла Україна», «Засновники Києва» та події з двох останніх воєн.

З великою посвятою свого часу і таланту Данченко працював над ілюстраціями до збірки оповідань Олександра Довженка «Незабутнє» (1941-1943). Письменник зобразив війну не тільки через конкретні події, але й філософськи осмислюючи її як боротьбу всього людства проти фашистської навали. Цей цикл робіт Данченка цілком відповідає стилю письменника, що збігається з властивим художнику трактуванням епохальних тем. Чиста степова річка життя відіграє особливу роль у прозі Довженка. На березі тієї річки, червоної від крові, відбувалася така нищівна боротьба між українськими бійцями і нацистами, що під час битви горіли земля, хати, дерева і птахи та звірі, а збереглась живою людина, яка, здобувши перемогу, залишилася в народній пам’яті. Графічна творчість Олександра Данченка позначена великою кількістю людей в його ілюстраціях, багатофігурністю композицій, що так притаманні майстрові, навіть в ілюстраціях до «Кобзаря» Т. Шевченка, присвяченому 170-річчю від дня народження великого поета, що вийшов у київському видавництві «Дніпро» 1984 року. На сторінки видання потрапили графічні праці художника «Причинна», «Катерина», «Перебендя», «Іван Підкова», «Гайдамаки», «Наймичка», «Три літа», «Татарівна», «Єретик», загалом більш ніж 40 односторінкових робіт.

Серед них є чотири портрети поета в різні періоди його життя. Один із перших, зображений півпоясним, юнаком, згодом дорослою людиною, потім на засланні — самотній і принижений, а четвертий виглядає гнівним борцем. Дуже показовою темою в Кобзарі є жіноча доля. В романтичному плані зображена траґічна історія кохання і смерті дівчини та її милого в баладі «Причинна». Збезчещену, принижену, але й прекрасну і чисту Катерину бачимо, як переступає поріг із новонародженим дитятком.

У поемі «Титарівна» нарисований бідний селянський хлопець, залюблений у заможну вередливу красуню, що вказує на соціальну в народі нерівність. У наступних графічних роботах мистця є символічні образи матерів із бідними дітьми, удовиць, неіснуючі жіночі щастя, що були замучені та змушені йти на панщину важко працювати, а також гіркота дівочої вроди. В малюнку «Неофіти» художник створив символічний образ жіночої постаті цілком простий у композиції плинними лініями її одягу, що просто вниз звисає від голови жінки аж до самих її ніг.

Олександр Данченко посів помітне місце в українській графіці. Секрет його успіху — в постійних пошуках чогось нового в графічній творчості, передусім в індивідуальності ліній, якими постійно користувався і вдосконалював різноманітними штрихами пера і пензля. Знав, як добре їх сплітати грубішими лініями з тонкими, як об’єднувати в одне ціле, як, продовжуючи роботу, уточнюючи окремі елементи у форму і накладати їх на площину аркушів. Знав безліч способів як поєднувати окремі людські фігури, де постаті зливаються у бездоганні композиційні рішення.

В роботах, пов’язаних із книжкою, художникові траплялося поєднувати стиль у мистецтві й творчий задум будь-якого письменника. В «Енеїді» бачимо нескінчений ряд фігур, чорних від туші на темно-помаранчевому тлі. Їх видно на сторінках книги чітко, використані мистцем для збагачення поетичного твору письменника, над яким працював близько 30 років. Ілюстрації до неї художник створив у техніці лінориту на кольоровому теракотовому папері. Бурлескна поема Котляревського для Данченка не була смішною, як у А. Базилевича, а радше епічною та драматичною.

Свої роботи, переважно серії та книжкові ілюстрації, Данченко створював в офорті. Своєрідним продовженням графічної серії під назвою «Народні герої України» стала серія значків під тією ж назвою, викарбувана 1970-го в майстернях Товариства охорони пам’яток історії і культури. В результаті постали приблизно 2 см в діаметрі, схожі до монет, позбавлені яких-небудь декорацій, в яких мистець концентрувався над створенням портретних героїв. Зроблені у тонкому пластичному рельєфі Іван Сірко, Іван Богун, Семен Палій, Северин Наливайко, Максим Кривонос, Устим Кармелюк, Максим Залізняк, Олекса Довбуш, Петро Сагайдачний, Іван Мазепа, Павло Полуботок, Павло Дорошенко, Байда Вишневецький, залишились начерками, над якими художник продовжував працювати і в наступні роки. Деякі були конфісковані й знищені. Тільки поодинокі дивом збереглись у ескізах, виконані олівцем і лишень портрет Петра Дорошенка художник встиг закінчити.

Інші графічні роботи Данченко робив надзвичайно вільно, розкуто, що стали найвищим досягненням майстра в 1960-1980 рр.

В окремій графічній ілюстрації «Подвиг трьохсот під Берестечком» зображена ясність сили козаків, яких мистець намагався передати героями події, що трапилася у другій половині червня 1651-го. Саме тоді там відбулася битва між селянсько-козацьким військом Б. Хмельницького і польським військом на чолі короля Яна Казимира. Подібну битву в історії України художник нарисував під назвою «Розгром під Пилявою», коли за три роки до битви під Берестечком, відбулася битва між селянсько-козацькими військам того ж Хмельницького і польсько-шляхетською армією.

У техніці офорту й акватинти, 1966 року мистець створив серію робіт «Новобудови семирічки», до якої, між іншими, ввійшла робота «Кременчуцька ГЕС. Екскурсія на бетонний завод». Данченко мав на меті створити величезну серію робіт «Історія України-Русі», для якої планував виконати більше ста офортів. Як мистець, історик і науковець, який мав вільний доступ до історичних матеріалів, взявся працювати над тією тематикою. Зробив начерки «Олег з Ігорем», «Володимир Мономах», «Київські спудеї», «Сірко і запорожці», «Сагайдачний під Хотином», «Виговський під Конотопом», «Мазепа будівничий» та кілька інших. Завершити свій задум не пощастило. 13 лютого 1993-го після тривалої тяжкої хвороби серце художника перестало битися.