Видатна малярська діяльність

Олександр Трутовський, батько Костянтина, відіслав десятирічного сина вчитися малярства до Харкова. Нічого дивного в цьому не було, бо сам був вихованцем Київської школи, служив військовим у Новгородському полку і займався малярством. Бажав, щоб і його син став малярем, тож підтримував свого сина в цій справі. В тому сприяла і його мати, розумна і доброзичлива. 1837 року помер батько, тож Костянтин із приватної школи Земницького потрапив до Петербурґу, де з 1839-го по 1845 рік відвідував курси у військовому інженерному училищі. Після його закінчення вступив до Петербурзької академії мистецтв, де був високий рівень професійної підготовки учнів. 1849 року поїхав додому на похорон матері. Після 20-літнього перебування в столиці молодий художник залишився жити в Україні й оселився в маєтку свого батька. Україна назавжди полонила його серце, розкішна природа, доброзичливі селяни села Попівці-Семенівці, де народився 1826-го. 1850 року між братами сталися непорозуміння й Олександр із сестрою перебралися разом до маєтку їхньої матері — села Яковлівка Курської губернії. У двокімнатному будинку маляр поселився надовго. Там формувався його світогляд і творчі можливості.

Під впливом Миколи Гоголя та Тараса Шевченка в художника розвинувся український реалістичний реалізм і жанровий живопис. Художник спостерігав за життям простих людей, полюбив свій народ, взявся малювати його побут. Високий гуманізм і передові тенденції живописних полотен Трутовського відкривали початки його творчої діяльності. В 1850-х рр. маляр створив етюди-портрети старої жінки, дружини, сусідки й олійний портрет М. Голевіщева. 1855-го від простих композицій перейшов малювати складніші: «На базарі», «Лірник у селянській хаті», «Сцена біля шинку», «Сліпий, який навчає хлопчика грати на скрипці», «Сцена біля шинку», «Прочани коло церкви», «Чумаки», «Українці, які йдуть на базар» тощо.

В Яковлівці зробив кілька робочих альбомів із численними натурними зарисовками. Самостійно виробив власні естетичні погляди, свій творчий метод, опанувавши технічні засоби. Трутовський узявся перечитувати «Історію Малоросії», яку придбала його дружина Софія Олексіївна. Була для мистця вірною подругою, помічницею для чоловіка, згодна з його поглядами і схвалювала той не легкий шлях, який той обрав для себе. Ніжна і делікатна, мала важке життя у свого батька в сусідстві Трутовського, зате знайшла щастя і любов до чоловіка і своєї єдиної доньки. Постійно підбадьорювала Костянтина в його роботі. Розуміла, який складний шлях той вибрав для себе, як важко було йому погодитися з тим, що жив у глухому селі, позбавлений засобів до існування, матеріально залежний від батька дружини, який ненавидів зятя за те, що відмовився від праці військового інженера.

Лише малювання давало втіху самому художнику. Софія Олексіївна ходила разом із чоловіком на етюди, де записували українські пісні, яких Трутовський любив слухати і співати. Сумні роздуми художник залишав поза увагою. Радів своїм творчим піднесенням і весняним пробудженням природи. Успішно створені малярем картини «Ярмарок в Ічні», «Вулиця на селі» та «Вітряк у степу» стали добрими зразками реалістичного живопису.

До того часу Трутовський кілька місяців вивчав і копіював твори художника Василя Штернберґа, якому належать перші ілюстрації до «Кобзаря» 1840 року. Один із кращих офортів на шевченківську тематику зробив Лев Жемчужников — «Покинута» 1860-го. Їхніми слідами Трутовський виконав чотири ілюстрації до «Наймички» 1868 року, що того ж року були надруковані літографіями в Петербурзі. Перша ілюстрація на слова «Як тополя, похилилась молодиця молодая» — це скорботно-ліричний мотив, у якому зображена матір, яка сумно сидить на горбочку край села, пригорнувши до грудей дитину. Безмежний степ із могилами в далечині видно на другому плані ілюстрації. Глибоким драматизмом наповнені й останні три роботи художника до поеми «Наймичка», зокрема, під назвою «Прости мене, мій синочку!». Ці жанрові рисунки були виконані виразними штрихами й добре переданими світлотіньовими контрастами.

У 1880-х Трутовський створив серію малюнків сепією-улюбленою технікою Шевченка, з життя самого Тараса Шевченка. Перші два присвячені дитинству — «Шевченко-хлопчик з сестрою Яриною» та «Шевченко-козачок поміщика Енгельгардта». Інші малюнки Костянтина представляють Кобзаря на засланні та його зустріч із сестрою Яриною після повернення. Та застигла від несподіванки, бо не впізнала брата, який повернувся зі заслання. Але промайнула хвилина, і неабияка радість спалахнула в очах молодиці.

1886-го з’явилися ще кілька ілюстрацій Трутовського — до поем «Гайдамаки» та «Сліпий», які показали творчу зрілість майстра книжкових ілюстрацій до повістей Марко Вовчок і Гоголя, байок Крилова, романів Гончарова й інших. Був час, коли у Трутовського виявилося бажання знову побувати в Україні. Відвідав свою рідну Слобожанщину, потім планував поїхати на Полтавщину, до Гадяча та Зіньківа, але Кримська війна завадила планам. Згодом, таки туди добрався.

Та поїздка підштовхнула маляра створити картину «Український бандурист у хаті». Після завершення роботи твір за 1 тис. карбованців придбав Василь Кокорєв, московський підприємець і меценат. Ці гроші допомогли Трутовському побувати в кількох музеях Німеччини та насолоджуватися багатою палітрою деяких майстрів західноєвропейського мистецтва. 1860 року художник намалював картину «Хоровод у Курській губернії», в якій зобразив групу селян, котрі зібрались під вечір біля корчми. За рік часу автор отримав за неї звання академіка. Попередньо підготував чималу кількість етюдів, ескізів, начерків, які збереглися у Державному музеї українського образотворчого мистецтва в Києві. В картині вдало розгорнута дія в просторі зі значною кількістю персонажів на майданчику біля шинку. З великою кількістю присутніх осіб художник намалював картини під «Базар у провінції» та «Весільний викуп». В останній відтворений один із традиційних українських обрядів. Полотно, намальоване олійною технікою, стало зразком високої майстерності мистця в будуванні багатолюдної композиції.

1860-ті рр. стали новим етапом в українському русі. Був це бурхливий час і великих сподівань. Кріпацтво було скасоване, що розбудило весь народ від довгого сну і змусило його шукати якогось виходу з прикрої ситуації та наповнювати епоху новими ідеями до боротьби за свою свободу. Мистецькі роботи Трутовського постійно збагачувалися новими полотнами. З’явилися твори «На церкву», «Сліпий бандурист», «У діда в саду», «Дідусь і онуки», «Побачення», «Колядки на Україні», «Переселенці в Курській губернії», «На богомілля», «Сцена біля хреста», «Старий залицяльник» і кілька десятків інших полотен і зарисовок, етюдів до нових картин. Переважна кількість картин Трутовського 1870-1880-х рр. позначена красою української людини в пейзажі. Лірична стихія, мальовничість пейзажів, багатство кольорів та правдивість сцен із життя людей викрито у таких роботах, як «Біля колодязя», «Біля тину», «Біля плоту», «Нічне побачення», «Дівчина з сапою», «Селянська дівчина», «Дівчина з снопами», «Дівчина з відрами», «Відмовлення жениху», «Перерване побачення», «Одягають вінок», «Святкова бесіда» й інших. Вони відзначаються соціальною гостротою, реалізмом і увагою мистця до внутрішнього життя людини й її переживань і думок.

Одруження Трутовського вдруге з Ольгою Лисициною було подекуди кращим від першого. Від цього шлюбу маляр мав трьох синів — Олександра, Володимира і Сергія, а від першого залишилася донька Віра. Смерть застала чоловіка 17 березня 1893-го в с. Яковлівці. Наприкінці року, у жовтні, в залах Московського товариства любителів мистецтва, відбулася виставка багато численних творів художника, на якій були представлені картини, акварелі, рисунки й інші праці, з яких багато належали приватним власникам.