Путіну готують заміну?

Розмови про наступника володаря Кремля роками залишалися однією з найбільш закритих тем російської політики. Та тепер російських елітах дедалі активніше думають про сценарій «після Путіна». Серед чиновників, яких пов’язують із можливим майбутнім транзитом влади, — мер Москви Сергій Собянін, прем’єр Михайло Мішустін та міністр оборони Андрій Білоусов. За даними українського журналіста Романа Цимбалюка, навколо цих політиків формують окремі образи, які можуть стати основою для їхнього подальшого політичного просування.

Три сценарії для Кремля

Президент Російської Федерації (РФ) не раз демонстрував, що не має наміру допускати появи поруч із собою самостійного політичного центру сили. Однак останнім часом дедалі більше уваги привертає те, як представники російської верхівки формують власний публічний образ.

Роман Цимбалюк розповів, що Собянін, Мішустін і Білоусов вибудовують власні політичні бренди та готуються до можливого життя після Путіна. Йдеться, за його словами, про просування їх як окремих управлінців, а не просто членів путінської вертикалі. Водночас ці твердження ґрунтуються на матеріалах, про які повідомив оглядач, тому їх не можна сприймати як підтверджене рішення Кремля щодо наступника. Але вже самі прізвища показові.

Якщо повідомлення про політичне позиціонування трьох чиновників відповідають дійсності, вони представляють три різні моделі майбутнього російського керівництва. Собянін — управлінська модель: акцент на Москві, інфраструктурі, економіці й образі ефективного адміністратора. Мішустін — технократична модель: Ставка на уряд, економіку, державний апарат та управлінську стабільність. Білоусов — військово-державницька модель: акцент на обороні, промисловості, бюджеті та продовженні мобілізації ресурсів держави на війну.

Водночас це лише аналітична схема, а не офіційно оголошені політичні програми цих чиновників. Крім того, жоден із цих трьох не є представником російської опозиції. Навпаки, всі вони займають ключові посади в диктатурі. Тому йдеться не про боротьбу між прихильниками та опонентами президента РФ. Якщо всередині еліти й формується боротьба за майбутнє, то це, найімовірніше, боротьба за місце всередині самої системи.

А це принципово важливо. Публічне дистанціювання від окремих путінських рішень не обов'язково означає готовність змінити саму модель влади. Потенційний наступник може бути не супротивником Путіна, а людиною, яка має забезпечити спадкоємність системи після його відходу.

«Ринок наступників»

Цікаво, що в російському інформаційному просторі вже існують навіть неофіційні списки потенційних наступників Путіна. Приміром, Telegram-канал «Преемник» у вересні ц. р. опублікував власний перелік можливих кандидатів. У ньому фігурували Мішустін, Сергій Кірієнко, Дмитро Медведєв, Дмитро Патрушев, Олексій Дюмін, Собянін і Білоусов. Водночас це не офіційний рейтинґ Кремля, а оцінка каналу, тому його не можна використовувати як доказ реальних планів російського керівництва.

Проте сам факт появи таких списків виказує інше: тема майбутнього Путіна стала окремим напрямом російського політичного аналізу. Попри розмови про наступників, немає відкритих ознак того, що Кремль офіційно готує найближчу зміну президента. Навпаки, у вересні 2026-го Путін продовжував активно контролювати внутрішню політику. Свіжі парламентські вибори в РФ стали демонстрацією підтримки його політики, а «Єдина Росія» зберегла домінування в політичній системі. Reuters зазначила, що політична конкуренція в РФ залишається жорстко обмеженою.

Тобто казати про неминучий або вже запущений відхід Путіна було б передчасно. Але інше питання вже стало реальністю: російська еліта змушена думати про те, що буде після нього.

Що це означає для України

Для України важливо не стільки прізвище потенційного наступника, скільки те, чи зміниться сама політика Кремля після Путіна. Собянін, Мішустін і Білоусов — представники тієї самої державної системи, що веде війну проти України. Тому сама по собі поява нової людини на чолі РФ не означає автоматичної зміни її зовнішньої політики. Навіть якщо один із цих чиновників колись отримає президентське крісло, ключове питання для України буде іншим: чи зміняться російські цілі у війні, взаємини зі Заходом, підхід до окупованих територій і готовність Кремля до перемовин. Відповідей на ці питання зараз немає.

Тому теперішню ситуацію правильніше описувати не як «Путіну вже знайшли заміну», а як початок боротьби різних представників російської еліти за позиції у можливій постпутінській системі. Й якщо Собянін, Мішустін і Білоусов справді почали створювати власні політичні бренди, це може означати лише одне: у Кремлі вже прораховують варіанти життя після Путіна, навіть якщо сам диктатор ще демонструє, що наміряється залишатися при владі.

Хто є хто

Сергій Собянін — мер Москви з 2010 року. Багато років формував образ чиновника-господарника, який займається транспортом, будівництвом, благоустроєм і розвитком столиці. Саме цей образ зараз можуть використовувати як основу для ширшого політичного позиціонування. Йдеться про просту конструкцію: не радикальний політик і не публічний ідеолог, а управлінець, здатний «керувати країною». Собянін має і серйозний федеральний досвід. Свого часу він очолював адміністрацію президента РФ, а зараз залишається однією з найбільш впливових фігур російської владної системи. Показово, що під час цьогорічних парламентських виборів Собянін залишається серед відомих представників провладної «Єдиної Росії». Associated Press також залучилп його до переліку ключових фігур, представлених на виборах.

Михайло Мішустін має іншу стартову позицію. Він очолює російський уряд із 2020 року і залишається одним із головних керівників державної адміністративної системи. До великої політики працював у податковій сфері. Саме тому його образ — це передусім технократ, економіст та управлінець. Для потенційного транзиту влади це може бути важливо: Мішустін не асоціюється з окремою силовою групою настільки очевидно, як деякі інші представники російської верхівки. Водночас його головна перевага — теперішня посада. У разі дочасного припинення повноважень президента РФ саме глава уряду відповідно до російської Конституції тимчасово виконує обов'язки глави держави. Але це не означає, що Мішустін автоматично стане наступним президентом. Проте його посада робить його важливою фігурою будь-якого сценарію транзиту.

Третій персонаж — Андрій Білоусов. Його поява в списку потенційних наступників може виглядати найбільш несподівано, адже Білоусов не є класичним російським силовиком. Він економіст і тривалий час працював у фінансово-економічному блоці уряду. Проте 2024-го Путін призначив його міністром оборони. Це перетворило Білоусова на одну з ключових фігур російської військової системи. Його завданням стало, зокрема, підвищення ефективності витрачання величезних коштів, які РФ спрямовує на війну й оборонно-промисловий комплекс. Тому потенційний політичний образ Білоусова може будуватися навколо іншої формули: «державник, який знає, як працює військова машина і гроші держави».

До слова

Тим часом The Washington Post назвала сімох російських політиків, які потенційно можуть очолити РФ після Путіна. Газета наголосила, що це не офіційно визначені наступники, а фігури, які можуть опинитися серед претендентів у разі зміни влади. До списку увійшли: Михайло Мішустін; Олексій Дюмін, секретар Держради РФ, колишній охоронець Путіна та губернатор Тульської області. Дмитро Патрушев, віцепрем’єр РФ, син колишнього голови Федеральної служби безпеки та теперішнього секретаря Ради безпеки Миколи Патрушева; Борис Ковальчук, голова Рахункової палати РФ, син близького до Путіна бізнесмена Юрія Ковальчука; Денис Мантуров, перший віцепрем’єр РФ, який тривалий час відповідав за промисловість і військово-промисловий комплекс; Сергій Собянін; Сергій Кирієнко, перший заступник глави адміністрації Путіна, відповідальний за внутрішню політику. Цікаво, що Андрія Білоусова, про якого також часто згадують у контексті майбутньої російської верхівки, у цьому конкретному списку WP не назвала.