Година, з якої почалося століття

Діаспора • лис 22, 2026 • 14 переглядів

Того дня близько 200 українців зібралися в англіканській церкві святого Івана Хрестителя в Торонто. Для богослужіння їм виділили всього годину. Власного храму ще не мали, але вже мали спільне прагнення молитися рідною мовою та зберегти свою духовну й культурну спадщину далеко від України. Через сто років катедральна парафія Св. Володимира, що постала з цієї громади, відзначає свій ювілей.

Час для молитви

Історія першої української православної відправи в Торонто збереглася у спогадах о. Петра Білона. Довідавшись, що місцеві українці не мають священничої опіки, він звернувся до адвоката Теодора Гуменюка з пропозицією організувати парафію.

Останній узявся знайти приміщення для богослужінь і згуртувати людей. Невдовзі надійшла добра звістка: англіканська церква святого Івана Хрестителя погодилася надати місце для відправ, а українці підтримали створення громади. «Перша моя Служба Божа в цій церкві відбулась 14 листопада 1926 року», — згадував о. Петро. Прийшло приблизно 200 людей.

Година в наданому приміщенні промовисто розповідає про початки парафії. Щоб зібратися на молитву, потрібно було домовитися про місце, запросити священника, повідомити людей. За першою відправою стояла праця тих, хто усвідомлював: громада починається зі спільної відповідальності.

Петро Білон походив зі старовинного козацького роду. З дитинства вихований у побожній родині, мріяв стати священником, однак життєвий шлях спершу привів його до військової служби. Під час Української революції 1917-го брав активну участь у створенні українського флоту, а згодом служив у штабі української авіації. Після евакуації до Кам’янця-Подільського вступив на богословський факультет Державного українського університету. 1921 року, перебуваючи в польському таборі для інтернованих українських військових, прийняв священничий сан. Там заснував Братство Святої Покрови та видавав богослужбові книги українською мовою. 1924-го еміґрував до Канади, де продовжив своє духовне служіння.

Церква, яку творила громада

Торонтська парафія постала як частина ширшого руху українців у Канаді за власне церковне життя. Для переселенців храм був місцем, де можна було зберегти зв’язок із рідною мовою, традиціями та одне з іншим.

18-19 липня 1918 року в Саскатуні організували Українське православне братство, що взялося за створення Української греко-православної церкви в Канаді — такою була тоді її історична назва. Ініціатива виходила від самих мирян. Проте новій церковній спільноті бракувало священників і власного єпископа.

Підтримку надав митрополит Германос, ієрарх Антіохійської православної церкви. 1919-го він погодився взяти новостворену Церкву під свою духовну опіку до появи її власного єпископа. Для української громади ця допомога стала важливою на початку її становлення.

1924-го до Сполучених Штатів прибув архиєпископ Іоан Теодорович. Того ж року українці Канади запросили його очолити свою Церкву. Під проводом владики вона розвивалася, зберігаючи адміністративну самостійність і вагому участь мирян у церковному управлінні.

Саме в цей період у Торонто гуртувалася громада майбутньої парафії Св. Володимира.

Від прихистку до власного храму

Після першої Літургії перед парафіянами залишалося велике завдання — створити постійний дім для громади. Між молитвою в наданому приміщенні та спорудженням власної церкви пролягли роки організаційної праці, пожертв і спільних зусиль. 1933-го парафію відвідав архиєпископ Теодорович. У церкві його привітав генерал Володимир Сікевич. Для молодої громади цей візит став важливою подією на шляху її становлення.

Володимир Сікевич — український військовий діяч і дипломат, відомий як «Український лев». 1918 року брав участь у визволенні Слобожанщини та Донеччини від більшовиків. Репрезентував Українську Народну Республіку (УНР) в Угорщині. Еміґрував до Канади, де організував Товариство вояків Армії УНР і став активним діячем української громади. Представляв українське військо на зустрічі з королевою Англії Єлизаветою та королем Ґеорґом.

1935-го парафія придбала земельну ділянку на 400 Bathurst Street, а також сусідню будівлю, якою користувалася до завершення спорудження храму. Особливе місце в пам’яті громади посідає 7 листопада 1948 року — дата, яку парафіяльні матеріали пов’язують із освяченням о. Петром Самцем наріжного каменя. Від першої Літургії минуло майже 22 роки.

У листопаді 1948-го церква святого Володимира відкрилася для вірних. А 1951 року вона отримала статус катедри, ставши осідком правлячого архиєрея Торонто і Східної Канади. Так громада, яка починала з однієї години для богослужіння, здобула власний храм і постійне місце на духовній мапі міста.

Україна, яку передавали дітям

Від початків парафіяльного життя турбота про віру була нерозривно пов’язана зі збереженням української культури. Для батьків, які будували нове життя в Канаді, важливо було, щоб їхні діти знали мову, історію та звичаї свого народу.

У різні роки при парафії діяли рідні та недільні школи, дитячі садки та курси українознавства. Тут діти вчилися читати й писати українською, пізнавали духовні традиції та відкривали історію країни, яку чимало з них знали передусім із родинних розповідей.

Особливе місце посідала музика. Катедральний хор плекав українську духовну співочу традицію, а молодіжні співочі й танцювальні колективи знайомили з українською культурою ширшу канадську авдиторію. На сцені, у хоровому співі та народному танці Україна ставала близькою й зрозумілою людям різного походження.

За цією роботою стояли вчителі, дириґенти, керівники гуртків, батьки та волонтери. Їхня наполегливість допомагала виховувати покоління українців Канади, для яких успадкована культура ставала частиною власного життя.

35 літ під одним дахом із музеєм

Важливою сторінкою культурної історії парафії стало заснування Онтарійського відділу Українського музею Канади. 1944-го він постав при відділі Союзу українок Канади ім. княгині Ольги, що діяв при церкві святого Володимира.

Початок був скромним: фрагмент вишитого рукава та 14 доларів і 50 центів, зібраних на святкуванні дня народження. Із цих перших внесків виросла справа збереження української спадщини для наступних поколінь.

У 1944-1979 рр. парафія була домівкою музею. Там знаходили місце речі, які українці привозили зі собою, берегли в родинах і передавали до спільної колекції: вишиті тканини, писанки, різьблення, кераміка та предмети сакрального мистецтва. Кожна така річ зберігала пам’ять про людей, їхнє походження та дорогу до Канади.

1979-го музей переїхав до просторіших приміщень Інституту святого Володимира в Торонто, де продовжив свою діяльність. Так справа, започаткована в парафіяльному середовищі, отримала нові можливості для розвитку. Ця історія засвідчує, наскільки далеко сягала праця громади: створюючи власний духовний дім, вона водночас допомагала зберігати українську культурну пам’ять у Канаді.

Століття, що триває

Тепер історія цієї громади продовжується у двох містах. Катедра Св. Володимира в Торонто та каплиця Всіх Святих Землі Української в Оквіллі становлять одну парафію. Каплиця, збудована 2011 року на території Осередку культури святого Володимира, розширила можливості парафіяльного життя для українців Оквіллу та сусідніх міст.

За сто років змінювалися покоління парафіян і обставини, за яких вони приїздили до Канади. Незмінною залишалася потреба мати місце, де звучить українська молитва, де можна зустріти своїх і передати дітям те, що зберегли батьки. Продовження цієї історії залежить від щоденної участі людей: духовенства й парафіян, доброчинців і волонтерів, родин, які приводять до храму наступне покоління.

У листопадові дні ц. р. парафія відзначає своє сторіччя, вшановуючи людей, які її заснували, збудували храм і підтримували громаду впродовж десятиліть. Цей ювілей має значення для всієї українсько-канадської спільноти. Він нагадує, як багато починалося з особистої ініціативи: священника, який приїхав до міста; адвоката, який знайшов приміщення; людей, які зібралися на першу спільну молитву.

Поширити через

Читайте також

Схожі новини