Навроцького підтримують не всі поляки

Кароль Навроцький, президент Республіки Польща (РП), вирішив відібрати у Володимира Зеленського орден Білого Орла, найвищу нагороду країни. «Він вимагає не лише заслуг, а й поваги до цінностей, які становлять фундамент нашої спільноти», — заявив польський лідер.

Нагадаємо, що цим орденом в різні часи були нагороджені: Катерина ІІ — російська імператриця, яка знищила польську державність; Беніто Муссоліні — італійський диктатор і засновник фашизму; Герман Герінґ — один із головних діячів нацистської Німеччини, чиї літаки бомбили Польщу; Ніколае Чаушеску — жорстокий комуністичний диктатор Румунії; Йосип Броз Тіто — югославський комуністичний диктатор; Гергард Шредер — колишній канцлер Німеччини та симпатик Путіна. Їх усіх цієї нагороди ніхто не позбавляв.

На рішення Навроцького відреагував Дональд Туск, прем'єр-міністр РП. За його словами, будь-яке публічне протистояння між Варшавою та Києвом у теперішніх геополітичних умовах є деструктивним і грає на руку країні-аґресорці. Глава польського уряду закликав обох президентів до розсудливості, а також закликав припинити роздмухування дипломатичного скандалу. «Лінія фронту проходить в іншому місці», — зауважив він.

Але президент України все ж відіслав орден Білого Орла поштою своєму польському колезі за посадою. Від ордена Білого Орла послідовно вирішили відмовитися й інші президенти України — Леонід Кучма, Віктор Ющенко та Петро Порошенко.

Андрій Сибіга, міністр закордонних справ України, відмовився від Командорського хреста зі зіркою ордену «За заслуги перед Польщею». За його словами, справа не в орденах, а в ставленні, й Україна завжди виступала за підхід взаємної поваги, навіть коли йшлося про складні та проблемні теми. «Ми ніколи не хотіли цього конфлікту. Натомість активно працювали над врегулюванням суперечностей, деполітизацією історичних питань, розблокуванням фахової, наукової роботи, пошуково-ексгумаційних робіт і перепоховань на запит польської сторони, відновленням діяльності Конґресу істориків. І багато чого досягли на цьому шляху, — зазначив міністр. — Нам шкода, що замість пошуку рішень, польська сторона вирішила ескалювати це загострення до неприпустимого та неадекватного рівня. Жоден президент іншої країни не диктуватиме нам нашу історію».

Василь Боднар, посол України в РП, вирішив повернути Кавалерський хрест ордену «За заслуги перед Польщею». Своєю чергою, Кирило Буданов, глава Офісу президента України, відмовився від Золотого офіцерського хреста ордену «За заслуги перед Польщею». Він назвав дії президента Навроцького щодо позбавлення нагороди президента Зеленського недружнім актом і подарунком для московського аґресора. «Україна не вказує жодному іншому народові, як вчити його історію. Тож і ми залишаємо за собою справедливе право на власну національну пам'ять і гідність», — додав генерал. А Володимир Гройсман, прем’єр-міністр України у 2016-2019 рр., відмовився від Лицарського хреста ордену заслуг.

Водночас Пйотр Фоглер, колишній депутат польського Сейму, повернув Каролю Навроцькому свій Золотий хрест заслуги як знак протесту проти «дурного рішення» забрати в українського президента Зеленського орден Білого Орла. «Те, що зробив і продовжує робити цей пан, якого називають президентом, — це жахіття, і для мене він не є президентом моєї країни, а лише помилкою, тож досі чекаю на перерахунку голосів Центральною виборчою комісією, бо досі не знаю остаточних результатів цих виборів», — заявив він.

У відповідь Міхал Камінський, віцемаршалок Сенату РП, повернув Україні дві державні нагороди, проте підкреслив право кожної країни на власну історичну політику, але заявив про необхідність реакції Польщі на такі рішення. А Ярослав Качинський, голова партії «Право і справедливість», вирішив повернути українській державі орден Ярослава Мудрого ІІ ступеню.

Натомість представники польського громадянського суспільства вирішили нагородити президента України власним «Орденом майбутнього». «Українці віддають життя за безпеку — свою, Польщі й Європи. Рішення польського глави держави демонструє, як діє російська пастка. Польські «праві» сили розпочали передвиборчу кампанію до парламентських виборів і безжально використовують Волинську траґедію в політичних цілях. Політики сперечаються про 1943 рік, тоді як 2026-го в Україні щодня гинуть люди», — йдеться в заяві.

За словами авторів ініціативи, польський президент і його команда підживлюють російську пропаґанду. «Тому як громадяни Республіки Польща ми вручаємо власний орден. Це ініціатива знизу. Таким чином показуємо, що багатьох поляків не вдасться налаштувати проти українців. Ми допомагали й допомагатимемо. Нам не потрібна згода політиків, аби гідно поводитися щодо інших людей», — запевнили активісти.

Відтак президент Навроцький зізнався, що насправді спричинило його демарш. Він заявив, що вступ України до Європейського Союзу (ЄС) шкодить сільському господарству РП. «У нас занадто гарна земля, занадто чудова Польща та занадто здібні та талановиті польські фермери, щоб віддати польське сільське господарство ідеології чи комусь іншому», — наголосив польський лідер. Та раніше Meest Weakley вже писав про протести фермерів, які підтримують неонацистську партію «Конфедерація», спонсоровану Москвою.

А згідно з дослідженням компанії SW Research для газети Rzeczpospolita, 51,9 % поляків заявили про погіршення свого ставлення після появи інформації назву підрозділу Збройних сил України (ЗСУ) «Героїв УПА». Водночас 31,9 % опитаних зазначили, що ця ситуація не вплинула на їхню думку, а 4,5 % повідомили навіть про покращення ставлення. Ще 11,7 % учасників опитування не змогли визначитися з відповіддю. Серед чоловіків частка тих, хто заявив про погіршення ставлення, склала 59 %, тоді як серед жінок — 46 %. Найчастіше неґативну реакцію висловлювала молодь віком до 24 років — 56 % опитаних у цій віковій групі. Також про погіршення ставлення частіше повідомляли респонденти з професійно-технічною освітою й особи з прибутком до 3 тис. PLN на місяць.

Польські аналітики також порівняли соціальні настрої з 2023-го по 2026 рік і з'ясували, скільки поляків готові боронити державу. Результати виявилися невтішними: відбулося систематичне «охолодження» патріотизму.

Згідно з даними аналітичного центру IBRiS, лише 15 % поляків готові пожертвувати життям заради своєї країни. 2023-го таких було 27%. Суспільство розділилося навпіл: пряму участь у бойових діях відкидають 47 % респондентів. Водночас 44 % опитаних все ще заявляють про готовність захищати державу зі зброєю.

Особливо тривожна ситуація серед молоді. Громадяни віком від 18 до 29 років хочуть воювати найменше. То хто ж їх боронитиме, якщо не ЗСУ?

Коментарі експертів

Сергій Фурса, інвестиційний банкір:

— Ваш орден — ваше право. Україна пам’ятає добро поляків 2022 року. Як зустрічали українських біженців. Як допомагали в найгіршу добу. Україна добро не забуває. Й Україна вірна принципам «пробачаємо і просимо пробачення» щодо моментів, які виникали в історії до 1991-го. Все інше — внутрішня проблема поляків. Можуть вигадувати ордени і забирати їх. Якщо поляки хочуть влаштовувати шовіністичні погроми, це означає, що менше українців лишиться у РП. Але саме українські заробітчани підживлювали зростання польського валового внутрішнього продукту та стримували польську інфляцію. Не подобається? Це ваш вибір. Ми ж будемо раді, якщо українці повернуться додому. Або зрозуміємо, якщо переїдуть до Німеччини.

Тарас Радь, автор цифрового контенту:

— Ставлення поляків до українців із кожним наступним роком повномасштабної російсько-української війни стабільно погіршується. Особисто для мене у цьому немає нічого дивного і лише для тих, хто не стежить за останні десять років за політичним процесом у РП, це може видатись несподіванкою. І ця неґативна тенденція лише наростатиме, її піку сягне 2027-го, коли цей показник перетне позначку 50 %. Ми побачимо, як українофобна партія «Дегенерація корони Польської» стане частиною панівної більшості, а її українофобна риторика стане частиною офіційного дискурсу Варшави. Чим ближчою ставатиме дата членства України в ЄС і чим довше Україна наодинці стримувати російську військову аґресію від кордонів РП, тим більше поляків неґативно ставитиметься до українців. Це не парадоксально, а закономірно з погляду держави, що сповідує національний егоїзм. І може так трапитись, що Христос Європи поступово перетвориться в Юду Європи.