Здійснити мрію батьків

Коли 1 грудня 1991 року українці на всенародному референдумі з переважною більшістю голосів обрали незалежність, світ, затамувавши подих, спостерігав за розпадом СРСР. Історичні хроніки зазвичай зосереджуються на політичних інтригах у стінах київського парламенту чи леґендарному піднятті синьо-жовтого стяга. Проте рушієм цього доленосного для України рішення стали не посадовці, а звичайний народ, який у своєму прагненні мати самостійну державу об’єднав зусилля людей не лише всередині країни, але і за її межами.

Ця маловідома сторінка українського минулого нарешті оживає в новому документальному фільмі Distance to Independence, спільного виробництва української сценаристки та режисерки Анни Паленчук та українського журналіста та документаліста Акіма Галімова. Прем’єра відбудеться 18 листопада у кінотеатрі The Royal у Торонто як частина всеканадського туру. Стрічка розповідає, як 80 молодих канадців та американців українського походження перетнули океан, аби розгорнути підпільну проукраїнську агітацію в останні місяці існування кривавого наступника Російської імперії.

Ідея фільму зародилася на перетині вимушеної міґрації та щасливого випадку. Переїхавши до Канади 2022-го, Анна як людина мистецтва відчула глибоку потребу знайти творчий місток між своїм минулим і новим життям. Відправним пунктом майбутнього проєкту стала зустріч на одному зі заходів українсько-канадської громади, де вона познайомилася з канадцем українського походження Тарасом Гулою, який згадав, як 1991 року поширював проукраїнські листівки в Маріуполі.

Для п. Паленчук Маріуполь був особливим місцем. 2015-го вона працювала над документальною стрічкою «Маріуполіс», про життя міста у перші роки російської війни на сході України. Звістка про те, що 30 років тому молодь із діаспори вела тут ідеологічну боротьбу, миттєво їй відгукнулася. Тарас познайомив Анну з Борисом Вжесневським, головним організатором тієї таємної місії 1991 року.

У центрі сюжету «Відстані до Незалежності» — важливий проміжок часу між 24 серпня 1991-го, коли Верховна Рада проголосила незалежність, та референдумом 1 грудня. Якщо західні реґіони України непохитно стояли за самостійність, то Схід і Південь залишалися в глибокій ізоляції під тиском радянської пропаґанди та наслідками репресій минулого. «Найгірша ситуація з історичною пам'яттю була на Донбасі та Луганщині. Через наслідки Голодомору люди там абсолютно не знали своєї історії та не пам'ятали власного коріння. Розуміючи цю тактику Кремля, я знав, що єдність України може ослабнути, якщо не забезпечити ідеологічну безпеку цих територій», — згадує п. Борис.

Будучи вихідцем із давньої української родини, що сягає корінням запорізьких козаків і зростила не одне покоління бійців за волю України, п. Вжесневський ще змалку вивчав історію батьківщини своїх предків і не міг стояти осторонь, коли там укотре постала визвольна боротьба.

Розуміючи, що доля української самостійності вирішуватиметься цього разу на Сході, він залучив до поїздки патріотичну молодь української громади Канади та США. З цих людей сформувалися експедиційні групи, які вирушили до радянських «закритих зон»: донбаських, луганських і запорізьких степів, де вони розмовляли зі сотнями місцевих жителів, зміцнювали їхню національну свідомість і закликали до спільної мети: краху СРСР.

Крім живої агітації, діаспоряни організували закупівлю мобільних друкарських верстатів, які таємно перевезли через кордон, аби друкувати проукраїнські листівки у Києві. Фільм розкриває раніше незнані залаштунки цього процесу: у співпраці з видатним поетом Дмитром Павличком р. Вжесневському вдалося отримати нічний доступ до державних телестудій. Тижнями команда наполегливо монтувала та створювала патріотичні телевізійні ролики, які згодом транслювали на всю країну, долучаючись до справи українських медіа у протистоянні радянській пропаґанді. «Ця кампанія має стати прикладом активності для молодого покоління і натхненням у протистоянні Росії у сучасній інформаційній війні» — наголошує п. Анна.