ФРН + Японія

Під час Другої світової війни Берлін і Токіо були союзниками. Тепер, схоже, історія повторюється: тиск авторитарних держав спонукає розглядати взаємопов’язані нові виклики.

Поодинці не впоратися

Борис Пісторіус і Сіндзіро Коїдзумі, міністри оборони Федеративної Республіки Німеччина (ФРН) та Японії відповідно, повідомили на спільній пресконференції, що під час перемовин у військово-морській базі Йокосука біля Токіо домовилися посилити співпрацю між цими країнами у сфері оборони. Зокрема, активізувати вже найближчим часом спільні навчання та взаємодію між збройними силами.

Пісторіус пояснив, що безпека Індо-Тихоокеанського реґіону безпосередньо пов’язана з безпекою Європи. За його словами, Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР) становить дедалі дужчу загрозу через підтримку нею Російської Федерації (РФ) у війні проти України. Німецький міністр зауважив, що така співпраця дає Пхеньяну бойовий досвід і водночас підвищує ризики для Японії.

Його японський колега за посадою погодився й визнав: «Майже неможливо самостійно впоратися з міжнародними викликами. Значення тісної співпраці між країнами-однодумцями, такими як Японія та ФРН, зараз є більшим, ніж будь-коли. Така взаємодія зміцнює стримування у реґіоні».

Однак не лише КНДР турбує Японію. Коли опозиційний депутат японського парламенту запитав Санае Такаїті, прем’єр-міністерку, про те, які загрози змусять її залучити Сили самооборони країни, глава уряду відповіла, що її країна може вдатися до військових дій в разі нападу Китайської Народної Республіки (КНР) на Тайвань.

Тиск КНР

Китайська влада відреагувала погрозою, що Японія зіштовхнеться з «нищівною» військовою поразкою в разі втручання в можливий тайванський конфлікт. Крім того, обмежила авіарейс до Токіо й імпорту японських морепродуктів та провела у листопаді 2025-го восьмиденні військові навчання з бойовими стрільбами в Жовтому морі.

У грудні китайські військові літаки навели поблизу Окінави радари на японські винищувачі. Крім цього, Пекін мобілізував тисячі рибальських човнів для створення плавучого бар’єру у Східнокитайському морі довкола спірного архіпелагу Дяоюйдао (в Токіо його називають Сенкаку), щоб ускладнити доступ японської берегової охорони до них.

Зараз їх контролює Токіо. Однак Пекін на них теж претендує. У січні ц. р. кораблі берегової охорони Військово-морських сил (ВМС) КНР продовжили патрулювання навколо архіпелагу, яке торік тривало 357 днів. 2026-го воно відбувається практично безперервно.

Родіон Еббіґгаузен, оглядач Deutsche Welle, вважає: «Очевидно, що ФРН та Японія через географічну віддаленість та обмежені військові ресурси зможуть надати одна іншій лише обмежену підтримку. Тому військова співпраця зосереджується на навчаннях ВМС, Військово-повітряних сил і медичних служб».

Acquisition and Cross-Servicing Agreement (ASCA) дає змогу збройним силам у разі потреби надавати одна іншій підтримку у вигляді палива, забезпечення та матеріалів. Японія має угоди ASCA з вісьмома країнами, до яких, окрім ФРН і США, належать також Австралія, Канада, Франція, Англія, Італія й Індія».

Військово-промислова кооперація

Але Пісторіус запропонував своєму Коїдзумі й нову рамкову Угоду про взаємний доступ, яка спрощує перебування та розгортання військ обох країн на своїй території для навчань, вправ і спільних операцій і значного зменшення бюрократичних перепон.

Японія вже підписала такі угоди з Великою Британією й Австралією на тлі посилення реґіональної напруженості. Пісторіус пояснив, що домовленість між ФРН та Японією буде їхнім внеском у відповідні зусилля для забезпечення проходу через Ормузьку протоку.

Відтак Politico констатувала: «Ця ініціатива відображає ширший стратегічний зсув у Берліні та Токіо, де посилення тиску з боку авторитарних держав — від війни РФ в Україні до КНР та КНДР — спонукає обидва уряди розглядати безпекові виклики як взаємопов’язані та поглиблювати двосторонню оборонну співпрацю».

Окрему увагу сторони зосередили на подальшому розгортанні військово-промислової кооперації, що триває вже довше 50 років. Однак наразі обмежується здебільшого спільною розробкою гвинтокрилів родини H145 німецькою компанією Airbus і японською Kawasaki Heavy Industries.

Пісторіус зазначив, що потенціал співпраці сторін значно ширший — від морської розвідки до створення сучасних систем озброєння. 2024 року країни активізували військові контакти: німецькі військово-морські та повітряні сили відвідували Японію, а японські кораблі заходили до порту Гамбурга.

Крім того, японські винищувачі F-15 брали участь у спільних заходах із Люфтваффе. Того ж року сторони підписали масштабну логістичну угоду. Еббіґгаузен дійшов висновку, що «головна увага візиту міністра оборони ФРН до Японії була приділена питанням озброєння». «Безпека й оборона є не лише політичним, а й приватно-економічним і суспільним завданням, — заявив Пісторіус перед Японською торговельною палатою. — Без безпеки немає процвітання економіки, без економіки немає безпеки».

Зміна епох

Однак до 2014 року експортувати летальну зброю Made in Japan було заборонено. Щойно 2010-го ФРН визнала Японію «партнером, рівним НАТО», що дозволило здійснювати масштабний експорт озброєння та налагодити тісну співпрацю в оборонній галузі.

З 2021-го німецько-японська угода про безпеку регулює обмін секретною інформацією, зокрема, щодо озброєння. А 22 березня 2026 року міністра супроводжували під час візиту до Японії одразу шестеро генеральних директорів німецьких оборонних компаній. Оглядач Deutsche Welle резюмував: «Німеччина та Японія хочуть разом шукати нові шляхи».

Попередні й справді явно застаріли. Адже після 1945 року в обох країнах військовим відводилася лише другорядна роль. Зокрема Японія прийняла 1947 року пацифістську конституцію та назвала свою армію «Силами самооборони». Натомість Бундесвер створили лише 1955-го.

Гарантії безпеки надавали обом країнам Сполучені Штати. Однак у ХХІ ст. умови змінилися — сумніви в надійності ґаранта виникли відтоді, як президентом США став Дональд Трамп. А після того, як РФ розпочала аґресивну війну проти України, а КНР посилила зазіхання на домінування в Азійсько-Тихоокеанському реґіоні, Японії довелось масивно озброюватися.

Японія також поступово відходить від своєї пацифістської конституції. Керівниця її уряду  прагне внести зміни до ст. 9, згідно з якою Японія «назавжди» відмовляється від війни.

Крім того, вона має намір збільшити видатки на оборону щонайменше до 2 % від валового внутрішнього продукту Японії. 24 жовтня 2025 року Такаїті окреслила в програмній промові в парламенті з нагоди вступу на посаду плани уряду з посилення обороноздатності країни.

Серед них — створення Національного розвідувального управління, перегляд політики обмежень експорту військової продукції та формування космічних сил у складі військово-повітряних сил. Японський уряд має також намір розширити перелік військової продукції, дозволеної до експорту, та переглянути чинні жорсткі обмеження на постачання військової продукції за кордон.

Зокрема, за певних умов дозволити її поставки країнам — учасницям збройних конфліктів. Передбачається, що принципова заборона на передачу такої продукції воюючим країнам збережеться, проте буде можливість винятків у разі наявності особливих обставин і рішення прийматимуться урядом у кожному конкретному випадку.

До слова

У квітні японські сухопутні війська вперше з часів Другої світової війни візьмуть участь у військових навчаннях на Філіппінах. За словами Луї Дема-ала, речника філіппінської армії, близько 300 військовослужбовців Наземних сил самооборони Японії візьмуть участь у щорічних спільних навчаннях армії Салакніб із філіппіськими й американськими військовими. До навчань також приєднається Австралія. Японія зазвичай брала участь у спільних військових навчаннях США та Філіппін раніше як спостерігачі. Однак тепер це буде перший випадок у післявоєнній історії, коли Японія повноцінно візьме участь у спільних навчаннях, що передбачають тренування наземних бойових дій. Цього разу пряма участь Японії у військових навчаннях відбувається після того, як торік набула чинності угода про взаємний доступ між двома країнами.