Єднаймося!

Кожна людина у всесвіті має свою місію. А проживаючи не на рідній землі, а в еміґрації часто задумуюсь. Чому Бог нам дозволив народитись в одному місці, а потім розкидав нас у різні країни світу. Однозначно — для збагачення досвіду та перейняття чогось кращого.

Якщо не задумуватись, не аналізувати, не бажати кращого життя, то однозначно проживатимемо його з дня в день і будемо тими пересічними людьми, які щоденно виконуватимуть свої людські обв’язки. І це закономірно. Вони складають основу планети. Вони є цілком адекватними та правильними людьми.

Люди живуть, навчаються, створюють сім’ї, народжують дітей, працюють, відпочивають, подорожують. Таким є життя — для багатьох і воно є ними обраним. З дня на день, з тижня в тиждень, з місяця в місяць, з року рік.

Маючи за спиною три різні життєві досвіди — 17 років проживання в українському селі, 21 рік у великому місті Львові і вже 20 років у еміґрації в Канаді, я багато часу задумуюсь над тим як змінити українське село. Змінити так, аби його мешканці почувалися цілком цивілізованими, а не проживали час, знаючи тільки повсякденну важку працю і не відаючи за життя що таке повноцінний відпочинок.

Українці, які ніколи не мали змоги виїжджати за кордон, у своїй уяві малюють життя еміґрантів багатим, розкішним. Насправді, воно є різним і частіше непростим. Лише мовний бар’єр для багатьох імміґрантів лягає великим стресом, що призводить до фізичних хвороб, депресій, важкістю знайти роботу, влитись повноправно у життя. Але пояснити це комусь, хто цього не переходив, неможливо.

Не вдаючись у деталі і ближче підходячи до основної мети, хочу поділитися розумінням, як може суттєво змінитись життя на землі кожного, якщо вдатись до глобальних змін. Ми повинні збагнути, що ми, імміґранти, маємо проявляти свідомість. А це, опинившись за кордоном, бути не лише споживачами у цій країні, але і послідовними відновлювачами у Канаді усього надбаного попередніми поколіннями. Тобто, повноправно жити, радіти, виховувати дітей, і при цьому не забувати країни свого походження. Але не через війни, а через свідомі позитивні зміни у житті обох країн.

Пам’ятаймо: якщо будуємо — ми збагачуємось. Якщо вживаємо неґативні слова (війна, ворог, горе, ненависть), продовжуємо трагічне, а не дбаємо про процвітання. Ми часто чуємо вислів — «з чистого аркуша паперу». Саме так — запорука успіху лежить у чистоті.

Якщо ви є постійним читачем Meest Weekly, то в березні ц. р. ознайомилися з моєю публікацію «Толока! Толока! Толока!», якою я закликала власників малих бізнесів, створених в Канаді за участю українців, привести у привабливий стан — тобто усі як один відремонтувати приміщення малих підприємств. Оскільки сама ініціювала, сама і розпочала ремонтні роботи.

Офісні приміщення у нашому бізнесі вже відремонтовані, зараз відбувається підготовка до ремонту інших приміщень. І закликаю усіх українців у Канаді продовжити розпочату мною справу. Знаю, про що кажу, тому що особисто відвідувала приміщення українських бізнесів і бачила їхній стан.

Хочу також звернути увагу на стан українських церков. Вони вигодували і дали гідне життя не одній священничій родині. Ці церкви передані нам у спадок не зі зношеними килимами. Зараз технології пішли вперед і ми маємо змінювати підхід до ушляхетнення громадських будівель, враховуючи побажання людей, новітні дизайнерські задуми, покращені будівельні матеріали. Якщо церковні приміщення є застарілими, то треба казати, що це церковця, Божий храм, а докласти своїх і своїх дітей людських зусиль, зусиль Єпархії, щоб на цьому місці збудувати за участю сучасних будівельних бригад новий храм і передати у спадок українській громаді.

Закликаю нас, українців у Канаді, бути активними, а не пасивними людьми. Якщо країна побачить наші позитивні наміри, то заплатить нам за це в рази більше. Маємо розуміти те, що приїхали сюди не лише годувати свої сім’ї, знайшовши хорошу роботу і спокійно дожити до пенсії, але і, набувши досвіду закордонного позитивного життя, у відкритий спосіб збагатити ним Україну.

Знаю, що в очах багатьох виглядаю білою вороною, у якої за спиною багато років міського життя і моє бажання змінити українське село для декого виглядає незрозумілим. Багато із вас не розуміють моїх побажань і намірів і ще дужче не вірить в них. Скажу більше. В них вірю сама особисто і покладаю великі на це сподівання. І здійснила перші кроки, через які з’явилось ще більше віри у свій задум.

З чого хочу розпочати. На початок звертаюсь до однодумців, які вірять у те, що українське село в майбутньому — це приватні житлові будівлі, збудовані заново разом із новітньою інфраструктурою в українських селах на рівні закордонного життя. Відразу ж бачу ваше здивування від прочитаного. Знаю, що ви кажете: «А де на це все взяти гроші?». Це запитання може вирішитись лише через обмін проєктами між двома країнами.

Які саме зі боку України хочу запропонувати у Канаді, щоб вона була готова на впровадження проєктів в Україні. Одним із них є впровадження у Канаді за участю українських бригад утеплених зовнішніх паркувань навколо державних, публічних, комерційних будівель. Зважаючи на клімат цієї країни, це б надало Канаді значне покращення у зимовий період року.

Заохочую однодумців — інженерів, будівельників, фінансових працівників та усіх не байдужих українців — до кардинальних змін в Україні за участю Канади для онлайн спілкування. Спершу електронною поштою: [email protected].

Канада — могутня країна, котра у майбутньому може суттєво змінити українське село, якщо прикласти максимум зусиль на оновлення зі сторони українців у Канаді. Бажаю нам успіху!