Виступ Романа Ващука

Нещодавно в конференц-залі «Олд-Мілл» у Торонто, за програмою Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ) у Канаді відбулася захоплива доповідь Романа Ващука. Він — видатний довголітній канадський дипломат, який працював у посольствах у Москві, Києві та Берліні, був послом у Сербії з одночасною акредитацією в Македонії та Чорногорії та, як нам усім відомо, був послом в Україні і, перед поверненням до Канади обіймав посаду бізнес-омбудсмена України, а зараз працює головою Українсько-канадського дослідницько-документаційного центру й увійшов до складу першої в історії Наглядової ради Національного музею Голодомору-геноциду в Україні — у межах оновлення системи управління, що також передбачає створення міжнародної дорадчої експертної ради.

Цікавою виявилася тема його ілюстрованого виступу про членів власного родоводу: «Калинські гербу Топор: Дилеми єпископа-номіната і його роду на польсько-українському пограниччі». Доповідача, гостей і спонсорів привітала та подякувала їм Даґмара Турчин-Дувірак, голова НТШ-К. Маґістра Ващука представила та дискусію модерувала Мар’яна Бурaк, академічна директорка Школи української мови та культури Українського католицького університету та гостьова професорка української мови в Університеті Торонто.

Доповідач розпочав своє родинне дослідження ще давніше за наполяганням свого покійного батька, а після повномасштабного вторгнення Російської Федерації (РФ) до України 2022-го присвятив час подальшим дослідженням у польських архівах. Воно почалося з архівних пошуків Івана Сварника у 1990-х рр., який простежив родовід Калинських до XIV ст. Мґр Ващук визнав, що хоча й десятиліттями зберігав початкові дослідницькі матеріали, активна фаза їхнього зведення в цілісну презентацію відбулася відносно нещодавно — цьому посприяли доступність оцифрованих документів і час, проведений ним в історичному середовищі Кракова. Дослідження опиралося на кілька конкретних архівних збірок: архіви Холмської єпархії та Холмської консисторії, Центральний державний історичний архів у Львові, а також папські та патріарші архіви в Римі.

Високий гість розглянув цю родинну історію на прикладі того, як мікроісторія відображає макротенденції міґрації та зміни ідентичности на польсько-українському пограниччі (Холмщина, Підляшшя, Галичина) протягом т. зв. «довгого XIX ст.» (від поділів Речі Посполитої до Першої світової війни). Родинна хроніка дозволила заповнити «історіографічну тишу» та простежити, як велика геополітика імперій трансформувала приватне життя священницького роду на географічно-національно-духовному перетині.

Доповідач пояснив, що родина належить до гербу Топор (один із найдавніших польських гербів, перші згадки про якого датуються XIII-XIV ст.). Акцентуючи увагу на родовому гербі Топор, він пояснив, як дрібна шляхта слугувала джерелом кадрів для національних рухів, що набирали сили. А також зауважив, що значна частина греко-католицького духовенства Галичини походила саме з цього середовища та перенесла традиційний соціальний престиж у нову епоху.

У зв’язку з цим важливо розуміти феномен «дзеркальних родин»: на пограниччі майже для кожного українського прізвища на «-ський» існувала паралельна польська гілка, яка зберігала високу станову свідомість. У той час, як українська історіографія XIX ст. прийняла «народницько-селянський» підхід, відкидаючи шляхту, Калинські демонстрували інший вектор — збереження елітарного статусу через греко-католицьке священнство, що ставало своєрідно міні-шляхтою для українців.

Перший відомий предок — Ян із Каліни (1381) був каноніком краківським на Вавелі. Теодор Калинський (нар. 1754), батько майбутнього єпископа-номіната Івана, героя доповіді, спершу був військовим у королівському війську, брав участь у повстанні Костюшка (1794) як комісар, а згодом став уніатським священником і каноніком Холмським.

Син Ян-Миколай Калинський (1799-1866) служив священником у Хорощинці та Константинові і мав 13 дітей. 1863-го був номінований на єпископа Холмського, але російський уряд заблокував його висвячення. Російська влада вважала панотця «неблагонадійним». Причинами були його відмова відійти від латинських елементів в обряді (виступав за використання органів у церкві), вірність папі римському й участь його синів у Січневому повстанні. 1866 року його заарештували та заслали до російської В’ятки, де клірик помер через три тижні внаслідок суворого клімату, ставши в очах сучасників мучеником за віру. Його смерть викликала резонанс у французькій пресі, британській Палаті лордів та промові папи Пія IX.

Після смерти Івана-Миколая розпочався період ліквідації унії на Холмщині, що завершився 1875 року. З цього приводу історія Холмської єпархії «осиротіла» в національних наративах. Відбувся своєрідний «обмін»: більш ніж 110 священників-москвофілів переїхали з Галичини на Холмщину, щоб допомагати впроваджувати православ’я (серед них і Маркелл Попель — ліквідатор унії), тоді як приблизно 20 лояльних католиків-уніатів втекли до Галичини. Доповідач розповів про пратулинських мучеників — простих селян, які чинили опір примусовому переведенню у православ’я і були розстріляні (1996-го до 400-річчя Берестейської Унії були оголошені Блаженними).

Мґр Ващук продовжив, що сина єпископа-номіната Івана Лева російська влада вважала агітатором та учасником повстання, через що йому відмовили у висвяченні. 1872-го він переїхав до Галичини, де став греко-католицьким священником. Цей переїзд був прикладом вимушеного переселення лояльних до Риму уніатів та транскордонного обміну елітами. Священник служив у Білих Ославах, Вільшаниці та Чорнолізцях, деканом Тисменицьким. Сам обрав ідентичність «твердого русина». Відомий тим, що став на захист Андрея Шептицького, коли того підозрювали в польських симпатіях, і вів із ним активне листування щодо облаштування церков. Нащадки Лева обрали українську ідентичність і брали участь у визвольних змаганнях.

Однак траєкторія ідентичности родини, зрештою, виявилася двоякою: діти Калинських, які залишилися на Холмщині, стали поляками; а ті, хто переїхали до Галичини, — стали свідомими українцями. Головний висновок доповіді: ідентичність — це справа вибору, а не лише генетики, тож залежить від життєвих обставин, мобільности та політичного контексту. Доповідач порівняв це з вибором «національної команди» і доречно процитував філософію історика Ярослава Грицака: «українцями не народжуються, українцями стають».

Під кінець мґр Ващук відкрив для авдиторії ще одну родинну цікавинку: існує історія про золотий годинник Івана-Миколая Калинського, який дід Романа Ващука Корнель намагався передати патріарху Йосифу Сліпому, а також підписані фотографії Івана Миколая та його сина Лева для музею в Римі. Патріарх Йосиф із удячністю попросив надати більше біографічних відомостей про родину Калинських. Утім, мґр Ващук зазначив, що немає жодних свідчень того, що його дідусь коли-небудь надав цю додаткову інформацію, а доля годинника — загадкова, з уваги на неупорядкований стан церковних архівів у Римі; саме це й спонукало доповідачеві самостійно підготувати це дослідження та презентацію.

Обговорення, що відбулося після виступу Романа Ващука, було присвячене мінливому характеру ідентичности та різним аспектам історичних досліджень. Ось кілька моментів, що виплили з цієї дискусії:

Мотивація духовенства. На запитання, чому особи з сильною польською ідентичністю ставали уніатськими (греко-католицькими) священниками наприкінці XVIII ст., мґр Ващук пояснив, що сучасні національні рухи ще не сформувалися тоді цілком. У той час вибір часто визначався соціальним статусом та бажанням служити місцевому населенню, а не свідомим рішенням прийняти конкретну етнічну ідентичність.

Мовна адаптація. Доповідач детально описав мовну еволюцію свого предка Лева Калинського. Відомо, що протягом життя той чотири рази «перековував» свою мовну ідентичність, аби пристосуватися до змін режимів і місць проживання. Спершу використовував польську мову в навчанні та на початкових етапах своєї діяльности, згодом перейшов на російську для офіційних справ в імперських установах після придушення Січневого повстання 1863 року. Після переїзду до Галичини взявся застосовувати етимологічне письмо (язичіє), поширене серед місцевого духовенства, а наприкінці життя, у листуванні з митрополитом Шептицьким, остаточно перейшов на сучасну фонетичну українську мову.

Повний запис цієї захопливої презентації шукайте за посиланням. А щоб дізнатися про всі події НТШ у Канаді, відвідайте веб-сайт https://ntsh.ca/