Ukrainian Literature: A Journal of Translations

Ukrainian Literature: A Journal of Translations (http://ukrainianliterature.org) був заснований 2001 року з чіткою, перспективною культурною місією: відкрити світ української літератури для ширшої світової авдиторії шляхом надання високоякісних англомовних перекладів. Історично переклади української літератури англійською мовою були поодинокими, нерівномірними та зазнавали сильного впливу геополітичних реалій, таких як «холодна війна» та зусилля українських біженців у Північній Америці, а згодом відданої діаспори з політичними, економічними, соціальними й сімейними зв'язками з Батьківщиною, спрямовані на збереження національної ідентичності. Після розпаду Радянського Союзу державні інституції перекладу зникли без заміни, а роль північноамериканської діаспори змістилася від активного збереження культури до пасивного сприйняття, що призвело до тривалого періоду занедбаності. Щоб вплинути на цю тенденцію, за підтримки Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ) США було створено спеціалізований перекладацький часопис, що надав структурований форум для української літератури англійською. Працюючи без нав’язливого теоретичного підходу, Ukrainian Literature: A Journal of Translations зосереджується на балансі між якісним письменством і достеменним його відтворенням, демонструючи широкий спектр жанрів і стилів. Він приділяє особливу увагу сучасній українській прозі та поезії, яка відображає складні мовні регістри — від вуличного сленгу та гірських діалектів до професійної інтелектуальної лексики. Часопис став постійним трирічним форумом для обміну багатим надбанням і розмаїттям українського письменства через національні кордони, керуючись принципом, що література має бути активно перекладена, перш ніж її культурна цінність зможе бути визнана на міжнародному рівні.

Переламний момент в історії видання настав у вересні 2013-го, коли його початковий спонсор, НТШ у Нью-Йорку, завершив свою фінансову підтримку. Ця втрата фінансування поставила під загрозу публікацію четвертого тому (2014). У відповідь редактор Максим Тарнавський і перекладацька спільнота продемонстрували надзвичайну стійкість. Том випустили лише в електронному форматі без фінансового спонсорства, а перекладачі погодилися надати свої роботи безоплатно. Ця мобілізація дозволила зберегти безперервний цикл публікацій і закріпила статус часопису як провідного неприбуткового ресурсу української літератури в перекладі.

Після кризи редакція заручилася щедрим і сталим довготривалим спонсорством від НТШ у Канаді (Торонто), разом із фінансуванням від Канадського інституту українських студій. Починаючи з п’ятого тому (2018), це нове партнерство відновило стандартну діяльність, дозволивши часопису відновити виплату гонорарів перекладачам та авторам і повернутися до подвійної моделі друку — на вимогу та цифрової публікації. Видання продовжували виходити регулярно 2018-го, 2021-го, а в серпні 2026 року вийшов сьомий том.

Структура сьомого тому впорядкована хронологічно та стилістично, збалансовуючи безпосередні, емоційні реалії сьогодення з історичною глибиною української літературної традиції. Розділ за розділом впорядковані, щоб висвітлити спільні теми, жанри та мовні складнощі.

Вступний розділ «Сучасна проза» знайомить читачів із сучасною українською прозою, що безпосередньо осмислює фізичні та психологічні наслідки війни. Оповідання Бориса Артемова «Жіночий день» змальовує відвертий жах та емоційне опустошення, з якими щодня стикаються цивільні особи під час ударів російських дронів і ракет. Оповідання Віри Курико «Летиція Кур'ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька» виступає тематичним доповненням, переміщуючи увагу на внутрішню психологічну травму ветерана, який повертається додому з бойових дій. Крім спільного контексту сучасної війни, обидва автори звертаються до багатомовної природи української культури, що ставить перед англомовними перекладачами непросте завдання: зберегти цю багатошарову мовну ідентичність в умовах одномовності англійського перекладу.

Спеціальний розділ «Жіноча поезія в прозі» присвячений вельми специфічному жанру: поезії в прозі та мініатюрам, написаним видатними українськими письменницями. Їхнє об'єднання підкреслює, як ці письменниці грали з мовними варіантами для створення витончених відтінків вираження, вловлюючи тонкі ритми та барви мови. Ці авторки використовують виразно чуттєві, імпресіоністичні мотиви. Ми бачимо ці спільні мотиви в мініатюрах Ірини Вільде про романтичну тугу, сповнених чуттєвості оповіданнях Катрі Гриневичевої про біженців війни, пологи та духовність, у зворушливій релігійній леґенді Наталени Королевої про скорботну матір, яка перетворюється в чайку, роздумах Софії Парфанович про терпіння в лікарняних умовах і спогади про втрату, та глибоко символічних ботанічних роздумах Уляни Кравченко.

«Добірка поезії» об'єднує різні покоління українських поетів, аби продемонструвати величезну хронологічну, реґіональну та стилістичну широту українського вірша. Вона висвітлює, як поетична форма адаптується для передачі національної й особистої ідентичності як у часи миру, так і в періоди суворого політичного гніту. Група збалансовує історичні та авангардні голоси XX ст. з сучасними поетами. Вона протиставляє футуризм початку XX ст. та меланхолію пізньорадянської ери зі сучасною воєнною поезією. «П'ять віршів» Фішбейна (з твору «Пророк»), написані під час його вигнання в Німеччині, переплітають теми вимушеного переміщення, духовної пам'яті й історичної травми, поєднуючи сакральні зв'язки між Києвом та Єрусалимом. І поки Іван Малкович робить внесок побудливими, інтимними любовними віршами, сучасні поетеси Якимчук, Цілик і Глинчак пишуть безпосередньо про колективну травму триваючого російського вторгнення й історичну практику антиукраїнської політики.

Заключний блок «Класична та канонічна література» збирає довші, історично значущі прозові твори, щоб надати глибокий культурний контекст, пов'язуючи попередні століття українського письменства зі сучасною ерою. Нечуй-Левицький, Гулак-Артемовський, Підмогильний і Винниченко представляють класичні постаті літературного канону, чиї твори торкаються основоположних тем національної ідентичності, суспільної моралі та російської імперської політики. До цієї збірки також увійшла творчість Єви Бісс, чиї щемкі тексти, написані в карпатсько-русинських прикордонних районах Словаччини у XX ст., є потужним свідченням траґедії. Як і робота Артемова в розділі сучасної літератури, її творчість вирізняється такою ж багатомовною складністю — змушуючи читача замислитися над тим, як україномовна література історично виникала зі складних регіональних і національних змінних категорій, а не з монолітної історії.

Переклад української літератури англійською мовою є життєво важливим, оскільки він надає світовому читачеві прямий доступ до культури України, водночас розвінчуючи неправдиві політичні заяви Кремля та долаючи тривалу культурну непомітність. Перекладачі, чиї роботи представлені в цьому томі, — це дуже різноманітна група вправних майстрів слова, проте всіх їх об’єднує палке прагнення популяризувати українську культуру. Твори, представлені у сьомому томі, що охоплюють класичну прозу, модерну поезію та сучасну коротку прозу, демонструють глибину й безперервність справжньої історії нації. Ділячись цими автентичними розповідями, перекладна література слугує творчим каталізатором, надихаючи та формуючи інші види мистецтва — кіноадаптації, театральні постановки, образотворче мистецтво та міжнародну журналістику — які посилюють українські голоси в світових медіа. Зрештою, донесення українських книжок до англомовної авдиторії дає цим історіям можливість будувати міжкультурні мистецькі зв'язки та резонувати далеко за межами кордонів країни.

Сьомий том (2026) частково профінансував Фонд українсько-канадських ветеранів при Шевченківській фундації. Посилання на нього: https://tarnawsky.artsci.utoronto.ca/elul/Ukr_Lit/Vol07/ Друковані примірники можна отримати за посиланням: http://ukrainianliterature.org/