Україна: тисячі вкрадених доль

Нещодавно в залі «Ротонда «міської ратуші Торонто відбулося відкриття незвичайної виставки «Проєкт 24 — Украдена доля». Частина з 24 картин українських художників, об’єднаних однією темою війни в Україні. Щоб ці полотна перетнули океан, посприяли Зіновій Козицький, засновник Zenyk Art Gallery у Львові, та Христина Береговська. А з ініціативи Олівії Чау, мерині Торонто, та Юрія Клюфаса, президента Українського національного об’єднання (УНО) й Українського фестивалю в Торонто, частину виставки вдалося виставити в приміщенні міської ради.

Емілія Стельмах, директорка культурно-просвітницьких програм УНО-Торонто очолила організаційний комітет експозиції і представила на відкритті «Проєкт «24» — Украдена доля» співорганізаторів Марійки Винницької, представниці Канадсько-української мистецької фундації та Марію Антонів, кураторки багатьох мистецьких подій (до речі, саме вона подарувала присутнім на відкритті виставки п. Чау та Олегу Ніколенку, консулу України в Торонто, каталоги «Проєкту 24»). А благословив усіх присутніх на відкритті виставки Браян Байда, єпископ Української католицької церкви Східної Єпархії. Урочисту дружню атмосферу презентації посилили виступ дитячого вокального ансамблю під орудою народної артистки України Інеси Братущик (найменшенькі артисти проникливо виконали пісню на слова Тараса Шевченка) та ніжна мелодія скрипки Любомира Клюфінського.

Назва експозиції — глибоко символічна, адже йдеться про долі тисяч, мільйонів людей, чиє життя — любов, плани, вподобання — вкрала безжальна війна. Про тих, хто віддали своє життя за Україну і про тих, хто втратили рідних, домівку і все ж зберегли в душі віру в перемогу. В анотації до виставки йдеться про те, що кожна робота — це розповідь про біль і втрати, але водночас і про мужність та надію. Автори полотен — народний художник України Володимир Козюк, Євгенія Божко, Ольга Тяжелова, Валерія Кузьменко, Ольга Козюк — привернули увагу світової громадськості не лише до болю та страждання українського народу, а й до його незламної стійкості. Ця незвичайна експозиція об’єднала жителів Торонто й усієї Канади, людей різних національностей, але з однією метою — боротися за мир і демократію, проти будь-якого насильства людини людиною і, зокрема, проти такого страшенного лихоліття як війна.

На відкриття виставки прибула й Елва Пало, канадська художниця й арт-терапевтиня. Вона має естонсько-латвійське коріння. Цікавиться образотворчим мистецтвом, і сама є мисткинею, а до полотен українських художників має особливий пієтет. Зізнається, що, коли споглядає картину, ніби входить у її простір, проникається відчуттями авторів, бачить змальовані ними події так ніби й сама до них належить. І таким чином з’являються нові задуми, нові зблиски творчої уяви, що зветься натхненням. Елва Пало щиро співчуває й уболіває за український народ. Важливо зазначити, що цю виставку відвідає дуже багато глядачів, у т. ч. всі службовці мерії.

Саме своєю високою емоційною напругою вражають представлені на виставці полотна. Вони проникають у наші серця і нікого не залишають байдужими. Це дитяче обличчя на передньому плані картини «Викрадення українських дітей Росією». Ці очі, в яких застигли переляк і благання про допомогу. Дитина зображена на тлі зруйнованих будинків і відблисків пожеж. Траґічність ситуації посилює колючий дріт, що пересікає дитяче обличчя. Автор добирає контрастні кольори — темні, сірі, приглушені і... червоний. Проте це не колір любові, як у відомій пісні на слова Дмитра Павличка. Це колір небезпеки і тривоги. Він присутній майже на всіх картинах.

Полотно «Останній танець» присвячене Олександру Шаповалу й усім танцівникам, які загинули за Україну або продовжують боротися за її волю. Дві тендітні постаті — дівчини і хлопця, які танцюють. Так і хочеться сказати — на крові. Бо саме кров і страждання символізують темно-сині, сірі кольори, якими зображені розруха та безлад, що панують навколо. А ще на полотні присутнє, обрамлене чорною фарбою вогняне коло. Воно нагадує горнило на сталеплавильних заводах. Проте в ньому плавиться не криця. Горнило війни поглинає людей — дітей, молодь, старих, талановитих і світлих душею митців, яким і був Олександр Шаповал.

Символічний образ розжареного горнила об’єднує всі картини «Проєкту 24 — Украдена доля». Так полотно «Остання мелодія. Авдіївка» присвячене всім воїнам, а також музикантам та іншим митцям, які під час війни взяли до рук зброю та загинули чи продовжують боротися за волю України. В центрі полотна — світла постать скрипаля. Але цей одухотворений образ музиканта закутий у червону рамку, на жовтогарячому, вогненному тлі.

В очах матері з дівчинкою — відчай і переляк (картина «Біженці з України»), але також і надія, адже ці постаті зображені на блакитному тлі — кольорі неба. Та це небо — обрамлене червоним.

Варто зазначити, що автори всіх представлених картин, щоб відтворити чи то душевний стан людини, чи то страхіття війни дуже вдало підбирають кольори — яскраво-червоні чи жовтогарячі, а також темно-чорні, сірі, приглушені, блакитні, світло-бежеві. Ці фарби вдало поєднуються на полотні. І таким чином бачимо лихоліття війни і разом з тим надію. Виставка цілком реалізувала своє завдання — через образотворче мистецтво привернути увагу світової громадськості до найжахливіших наслідків російського вторгнення до України та висвітлити культуру, історію і героїзм українського народу.

Перед обличчям небезпеки втратити незалежність і національну ідентичність стали бійцями люди різних професій, навіть далеких від військової справи — співаки і музиканти, актори, танцівники й художники. Проте на війні важлива роль належить не лише воїнам на полі бою, а й волонтерам. Саме їхній пам’яті, молодих дівчат, співачок із Запоріжжя Христини Спіциної та Світлани Семикіної присвячена картина «Порцелянові фігурки». В ній автор знайшов доволі оригінальне вирішення сюжету. Художник увіковічив співачок не лише на полотні, а й у порцеляні. Одна з дівчат — з гітарою, поряд — вокалістка. Уявляється, що їхня пісня була дуже гарною, мелодійною, проте обірвалася на півзвуці, згоріла в горнилі війни. Але все ж воскресне з попелу, як та птаха Фенікс, житиме в пам’яті. Воскресне й Україна, адже в народу є віра в перемогу, а віру не можна вбити.