«Казки і байки»

Таку назву має виставка, що відкрилася наприкінці березня ц. р. в Музеї Тараса Шевченка в Торонто. На перший погляд вона може видатися загадковою, адже казки — це дива, які творять письменники словом. Та мисткиня Соня Яцик-Буката творить дива з тканин. З пофарбованого власноруч полотна, потертих фрагментів килимів, клаптиків незавершених робіт, знайдених предметів і природних матеріалів створює унікальні мистецькі роботи. Це колажі, ковдри, аплікації, нетрадиційні багатошарові кімоно та текстильні скульптури. Кожен її твір — неповторний, виразний, барвистий і багатофактурний. Символічні роботи відкривають перед глядачем світ таємниць і духів, запрошують у подорож просторами дива, уяви та пам’яті.

Мисткиня не лише презентує свої твори, а й наділяє їх промовистими назвами, пояснюючи ідеї, що стоять за їхнім створенням, джерела натхнення, думки та почуття. Так, кімоно, виконане з клаптиків мішковини та деніму у бежево-синій гамі й прикрашене чорними трояндами, вона назвала «Нема чого приховувати». «У творіння можна вкласти всі свої емоції, але насамперед воно має бути якісним», — каже мисткиня. Ці слова можна сміливо назвати її творчим кредо.

Інша робота — «Складна історія» — це велике ткане кімоно з чорними трояндами, над яким розміщений не намальований і не витканий, а справжній вінок із пшеничних колосків. Цією інсталяцією Соня Яцик-Буката вшановує Україну, її непросту історію та сьогодення, адже ця земля століттями зазнавала утисків від сусідів. Вона зізнається, що захоплюється українською вишивкою, текстилем, керамікою й охоче вплітає елементи народного мистецтва у свої роботи, поєднуючи їх із мотивами інших культур — звідси й створені нею японські кімоно.

Центральним акцентом виставки є індіанське шатро. Назву для нього мисткиня взяла з монологу принца Гамлета з однойменної драми Вільяма Шекспіра: «Дай мені прихисток від пращ обурливої долі». Звернення до англійської класики не випадкове, адже Соня має ступінь бакалавра з англійської мови та психології.

Ця цитата набуває особливої ваги сьогодні. Шатро — це житло, притулок, місце, де можна сховатися від образ і несправедливостей, побути наодинці з собою. Але тепер, коли в Україні триває війна, коли тисячі людей змушені покидати свої домівки, а ті, хто залишилися, ховаються від вибухів і обстрілів, індіанське шатро набуває нового змісту. Воно нагадує про травму втрати, яку переживає ціле покоління українців. Шатро оздоблене зображеннями ікон — як символами захисту й опіки, а також портретами рідних Соні: бабусі та стрийка зі с. Малий Ходорів на Івано-Франківщині.

Навколо шатра розташовані три великі фігури в кімоно — уособлення янголів-охоронців. Створені з різноманітних шматків тканини, майстерно скомпоновані й оздоблені чорним мереживом, вони прикрашені вінками зі сухих гілок калини, квітів і трав, що ростуть у Канаді та Україні — двох батьківщинах Соні Яцик-Букати.

Однією з робіт експозиції, що особливо привернула мою увагу, стала інсталяція під назвою «Прощення». «У цьому жорстокому світі, — поділилася мисткиня, — дуже важливо відпускати дрібні образи, не мститися за них, а прощати. Саме прощення наповнює душу світлом і приносить полегшення». Так може відчувати лише людина по-справжньому гуманна та небайдужа. На підкладці цього кімоно розміщені світлини українських жінок у традиційних святкових строях, перенесені на тканину. Так авторка звертається до історії своєї родини та культури своїх предків. «Прощення», як і всі інші роботи, виконане у техніці боро — японському мистецтві нашарування та поєднання клаптиків тканини, де кожен фрагмент має свою власну історію.

Високу оцінку творчості Соні Яцик-Букати висловив Карім Бардісі, депутат парламенту від округу Parkdale-High Park, який, попри щільний графік, знайшов можливість відвідати виставку та привітати мисткиню.

Шлях Соні до досконалості й визнання був непростим. З раннього дитинства вона тяжіла до мистецтва, особливо до створення оригінального одягу — шила вбрання для ляльок, а підлітком проводила вихідні у магазинах тканин. Була настільки захоплена телешоу «Месники», що вигадувала, як могла б створити костюм для персонажа Емми Ніл. Ще дівчиною власноруч шила собі святкові сукні.

Після школи Соня кілька років студіювала право. Вона заснувала та керувала кількома підприємствами, працювала у сфері жіночої моди, банку, відвідувала курси бізнесу, моделювання, письма та різноманітні майстер-класи. Після завершення бізнесових курсів почала працювати у великій мережі жіночого одягу Fairweather, де проводила презентації для понад сотні торговельних точок.

Згодом узялася створювати власні взірці одягу. 1996 року вона переїхала з Торонто до Еріну, також в Онтаріо, і зареєструвала свій бренд Gypsy Moth Designs. У вмілих руках клаптики тканини перетворювалися на справжні мистецькі витвори — жакети, жилети, болеро, плащі, шалі. Для їхнього створення мисткиня використовувала техніки квілтингу, шиття, колажування та нашарування, поєднуючи різні матеріали та стилі. Кожен виріб — унікальний. «Я просто люблю натуральні тканини. Мене захоплюють кольори. Мені подобається поєднувати їх. Упродовж усього життя я мала великий інтерес до тканин і дизайну, і хоча професія модельєра не була схваленим шляхом, я все ж продовжувала займатися тим, що люблю», — зазначає мисткиня.

З часом у неї з’явилися шанувальники, а коло клієнтів стрімко зростало. У 1997-2005 рр. Соня Яцик-Буката представляла свої роботи на виставці One of a Kind Show, а також на мистецьких ярмарках просто неба у Торонто та Філадельфії. 2007-го здобула перемогу в номінації «Найкраще шоу» на Фестивалі мистецтв Headwaters.

На виставці «Казки і байки» в Музеї Тараса Шевченка в Торонто ви можете не лише милуватися мистецькими творами Соні Яцик-Букати, а й придбати їх. І виставкові кімоно, й унікальний дизайнерський одяг, створений руками та фантазією мисткині, доступні для придбання до 22 травня ц. р.