Тінь невизначеності в НАТО

Лідери НАТО бояться, що вже не зможуть розраховувати на допомогу США у разі нападу Російської Федерації. А все тому, що риторика адміністрації Дональда Трампа створила для європейських лідерів суцільну невизначеність. Про це пише The Guardian.

З моменту початку другої каденції Трампа на посаді президента Сполучених Штатів у країнах Східної Європи стали відчувати загрозу нападу РФ і ймовірність того, що США не допоможуть у такому разі. Коли це питання ставлять уголос, відповіді нікому не подобаються.

На нещодавній зустрічі в Таллінні (Естонія) Томаса ДіНанно, заступника державного секретаря Сполучених Штатів запитали, чи долучаться до війни американські війська, якщо Росія вторгнеться до країн Балтії. Він дав нечітку відповідь, в якій не було слова «так».

Американці намагаються уникати таких питань, хоча публічно продовжують декларувати, що підтримка НАТО Вашинґтоном залишається потужною. Деякі політики вважають, що взаємини між Європою та США напружені, але розрив цих стосунків неможливий. Довілє Шакалєнє, ексміністерка оборони Литви, порівняла ситуацію з взаєминами з «неблагополучною родиною, де розлучення неможливе».

Неформальні розмови на цю тему відбуваються «пошепки». Поточний стан дискусій у східній частині Європи демонструє відчутну зміну настроїв — спершу у реґіоні обережно схвалювали вимоги Вашинґтона щодо збільшення оборонних витрат, але за останні 1,5 року виникли серйозні сумніви стосовно надійності американських гарантій колективної безпеки.

Для Східної Європи ймовірність втрати ключового союзника стала важким психологічним і геополітичним викликом. Перші сигнали надійшли на початку другого терміну Трампа, коли Піт Геґсет, міністр оборони Сполучених Штатів заявив у Брюсселі (Бельгія), що на тлі протистояння з Китаєм безпека Європи вже не є пріоритетом для Вашинґтона, і континент має самостійно фінансувати власну оборону.

Водночас частина східноєвропейських політиків сприйняла жорстку позицію США як необхідний стимул. Шакалєнє заявила, що Європі «годі зволікати». Пізніше аґресивна політика Вашинґтона щодо України, зокрема, тимчасове припинення обміну розвідданими після публічного тиску на Володимира Зеленського в Білому домі, викликала шок у Варшаві. Польські джерела повідомляли, що відчували, ніби земля втікає з-під ніг.

Криза підштовхнула європейських лідерів до створення неформальної «коаліції охочих» під керівництвом Кіра Стармера. Тоді європейські політики почали розуміти, що «світ змінився» і країни східного флангу опинилися на периферії процесу.

Червневий саміт НАТО в Гаазі (Нідерланди), попри песимістичні очікування, завершився ухваленням зобов’язання збільшити оборонні витрати країн-членів до 5 % валового внутрішнього продукту до 2035 року. Марк Рютте, генеральний секретар НАТО, представив це як особисту заслугу Трампа.

Головним дестабілізуючим фактором залишається нестабільність президента Сполучених Штатів, рішення якого можуть змінюватися щокілька годин. З його приходом до влади традиційні дипломатичні канали втратили свою ефективність. «У версії Трампа 1.0 нам не було на що скаржитися. Люди в Пентаґоні та Державному департаменті дуже добре розуміли наші потреби. Тепер усе інакше. Ми не можемо донести своє повідомлення, не можемо передбачати, не можемо розмовляти», — сказав Артіс Пабрікс, ексміністр оборони та закордонних справ Латвії.

Критичним випробуванням для Альянсу став інцидент у вересні, коли близько 20 російських безпілотних літальних апаратів (БПЛА) за одну ніч порушили повітряний простір Польщі. На технічному рівні координація спрацювала миттєво: нідерландські F-35 та польські F-16 спільно ліквідували загрозу. Проте політична реакція Вашинґтона виявилася неоднозначною — Трамп назвав атаку «можливою помилкою».

Його погрози анексувати Ґренландію та затримки військових постачань через конфлікт із Іраном суттєво посилили напругу. Напередодні липневого саміту НАТО в Анкарі (Туреччина) Геґсет знову виступив із різкою критикою на адресу європейських союзників, звинувативши їх у небажанні надавати повітряний простір для операцій проти Ірану.

За умов такої турбулентності європейські лідери намагаються уникати публічної конфронтації. Петр Павел, президент Чехії, закликав не критикувати надмірно США, враховуючи особистість американського президента. У Польщі поводяться інакше: Радослав Сікорський заявив, що Польща лишається вірним союзником Сполучених Штатів, але не може «бути лохом».

Натомість країни Балтії закликають до стриманості. Марґус Цахкна, міністр закордонних справ Естонії, закликав боротися з неспокоєм виважено. Загалом країни не хочуть надмірно критикувати Сполучені Штати, але готуються до ризиків і самі: Німеччина розгортає постійну бригаду в Литві, обговорюють створення європейської оборонної коаліції за участю України, а Франція пропонує розширити свою ядерну парасольку.

Попри все це, європейські можливості у сфері протиповітряної оборони, глибоких ударів і розвідки без підтримки США залишаються недостатніми. Більшість східноєвропейських лідерів погоджується з тезою, що НАТО без Сполучених Штатів не зможе себе захистити. Наразі, поки значна частина російських сил задіяна в Україні, прямої загрози конвенційного наступу на країни Балтії ще немає. Тож основним інструментом Кремля залишаються гібридні атаки в «сірій зоні».

Яна Пульєрін, експертка Європейської ради з міжнародних відносин охарактеризувала поточний стан Альянсу як «Шредінґерівське НАТО» — ситуацію абсолютної стратегічної невизначеності, яка вирішиться лише в момент реального військового виклику. «Ніхто не знає справжнього стану наших стосунків, доки ми не «відкриємо коробку», доки НАТО не буде випробуване у військовому плані. Але до того часу для європейців може бути вже занадто пізно», — зазначила вона.