Феномен Квітки Кондрацької

У сучасному культурному канадсько-українському просторі триває інтенсивний процес переосмислення мистецьких здобутків ХХ та початку ХХІ ст. Постать Квітки Кондрацької, відомої канадської дириґентки, музично-громадської діячки, педагога, чия творчість стала уособленням української народної пісні, яка в чудових хорових обробках звучить на сценах Канади та в багатьох країнах світу, посідає у цьому процесі ключове місце. Особливої уваги заслуговує дириґентська діяльність Квітки Кондрацької, як засновниці, мистецького керівника і довголітньої дириґентки хору «Веснівка» та Чоловічого камерного хору.

Нещодавно відбувся ювілейний концерт «Свято пісні з нагоди 60-ліття» хору «Веснівка» під невтомним керівництвом Квітки Кондрацької. Багато років вона є членом журі музичних конкурсів, а також щорічних Українських музичних фестивалів у Торонто, була президенткою Українсько-канадської хорової федерації, а також членкинею Асоціації керівників хорів. Її вагомий внесок у розвиток культурно-хорового мистецтва Канади був відзначений нагородами: Canadian Association of Choir Conductors, Шевченківська медаль Конґресу українців Канади, медаль Світового конґресу українців за визначний внесок у популяризацію творчої спадщини Тараса Шевченка за межами України, Гуманітарна нагорода ім. Маркіяна Охримовича Української канадської суспільною служби Торонто.

Дириґентка вимагає від виконавців досягати повного злиття з іншими голосами, підпорядковуючи цьому темброве забарвлення звуку, характер штрихів, пульсацію темпоритму, динаміку й агогіку.

Поступово вимоги щораз збільшуються і таким чином колектив, не зупиняючись на досягнутому, постійно рухається вперед, оволодіваючи все новими й новими засобами виконавської майстерності. Квітка-Галина Зорич-Кондрацька народилася 9 березня 1944 року у Львові в славетній родині відомих громадських діячів Канади Богдана й Ярослави Зоричів. Ще дитиною переїхала з батьками до Канади, де зародилося її мистецьке покликання.

— Хто надихнув вас до хорової справи?

— Мій батько. Він мав гарний голос (бас) і чудовий слух, сам створював маленькі хори в містечках України, а також співав у хорах. Коли ми виїхали з України до Австрії там був створений чоловічий хор «Ватра», яким дириґував Лев Туркевич і мій батько співав у тому хорі.

— Як формувалося ваше покликання дириґента? Що спонукало до створення хору «Веснівка»?

— 1968 року я закінчила музичний факультет Торонтонського університету, викладала музичні предмети та хоровий спів у школах Торонто. Шкільним хором в церкві Святого Миколая взялася дириґувати ще на курсах українознавства. Приходили учениці з інших курсів і так створився хор. Ми співали на шкільних імпрезах, на єпархіальних святах, що колись були дуже величаві на виставках у Торонто, куди приходили тисячі людей. І так сталося, що з того шкільного хору створився хор «Веснівка».

— Часто виступи хору супроводжує оркестр і чудові обробки українських пісень. З якими відомими митцями співпрацювали і співпрацюєте?

— Першим із українських композиторів був Мирослав Скорик, який зробив нам оркестровку на «Русалчин Великдень», пізніше Віктор Степурко. Також ми співпрацювали з українсько-канадськими композиторами — Зенко Лавришин, Лариса Кузьменко, Михайло Гринчишин. Упродовж 60 літ наш хор виконував різноманітний репертуар: композиції сучасних канадських і українських композиторів та музичні твори XVIII-XX ст.

— Ви ініціаторка й авторка багатьох мистецьких проєктів, серед яких і присвячений Чорнобильській траґедії...

— Мій чоловік на той час був головою проєкту «Діти Чорнобиля» і вони хотіли відзначити 20-ті роковини, тож я разом із Романом Борисом і Романом Гурком подумали про величавий концерт, і не лише концерт, а й про збір грошей для лікарень дітям, які пережили траґедію. До першого концерту залучили не лише наш хор, а й канадські хори Amadeus, EIS singers, Orpheus, Gryphen Trio, соліста Павло Гунька й інші відомі хори. Роман Борис звернувся до канадського композитора Christos Hatzis, аби написав твір про Чорнобиль, на тому концерті була прем’єра. На було 25-ліття ми знову повторили цей концерт. А на 40-ві роковини Максим Кучмета написав велику кантату-реквієм «Чорнобильська Мадонна» для хору, оркестру, солістів. 26 квітня ц. р. була світова прем’єра в Базиліці Святого Павла у Торонто. Хор «Веснівка», разом з Чоловічим камерним хором Торонто, Капелою бандуристів та Канадським дитячим оперним хором виконували «Панахиду-реквієм» Романа Гурка. Також ми виступали на меморіальних концертах, присвячених 70-й, 75-й і 85-й річницям Голодомору в Україні, на концерті, присвяченому 100-річчю Першої світової війни та Січових стрільців, концертах, присвячених 120-річчю українського поселення в Канаді та 100-річчю проголошення незалежності України 1918-го, на щорічних різдвяних концертах, на святкуванні Великодня у прямій трансляції у Великій Британії 2007 року, а також концертах, присвячених творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та музичних класиків М. Лисенка, К. Стеценка та М. Леонтовича.

— Ви завше обираєте цікавий репертуар, яким творам надаєте перевагу?

— Хор найкраще сприймає українську народну пісню, класика також відіграє у нас велику роль. Виконуємо твори українських і світових класиків, сучасних композиторів Мирослава Скорика, Євгена Станковича, Віктора Камінського, Лесі Дичко, Богдани Фільц, Лариси Кузьменко, Ганни Гаврилець, Жанни Колодуб, Зені Кушпети, Зенона Лавришина й інших. З особливим натхненням ми виконуємо церковно-літургійний репертуар.

— Нещодавно хор «Веснівка» відсвяткував своє 60-ліття, який під вашим багаторічним керівництвом здобув великий успіх і визнання не лише в Канаді, а й став знаним в усьому світі. У чому секрет успіху?

— Ми співаємо не лише для української громади, а вийшли поза коло українства. Наш перший конкурс, що дав нам поштовх до визнання, де хор отримав першу нагороду в категорії «Народної пісні» на фестивалі канадсько-етнічних хорових груп мав великий успіх. То був наш перший концерт, він відбувся у травні 1969-го в залі «Сент-Лоренс Сентер» у Торонто. Маємо кілька відзнак за перші місця в СВС National Choral Competition і срібну медаль на Folklore a capella 2000 року в Лінці (Австрія).

— Які виступи запам’яталися найбільше?

— До 1000-ліття України-Руси, в якому ми брали участь у Лондоні (Англія), а також у Ватикані 1988-го. Співали Святу Літургію, виступали на імпрезі в папській авдиторії, співали на концертах. Також запам’яталася участь у конкурсі у Валії Llangollen International Choral Eisteddfod 1993 року і наш перший виступ у Торонто за межами українського середовища 1969-го.

— Ви були і залишаєтесь наставницею, вчителькою для кількох поколінь своїх хористів, які люблять і пишаються вами і те найдорогоцінніше несуть у світ. Які організаторські та професійно-хорові методи вам найбільш близькі у дириґентів?

— Мені цікаві методи багатьох відомих дириґентів. Свого часу їздила до Києва на фестиваль Миколи Гобдича, його методи мені найближчі. Хочу сказати, що багато хористів від самого початку і до сьогодні залишилися в хорі. Не знаю, чи є ще такий хор, що 60 літ має ту саму хористку, яка тримається одного хору. Тож це не лише хор, а співуча родина.

— Ваша багатогранна дириґентська діяльність є великим внеском у відродження і розвиток української музичної культури, популяризації української музики в Канаді та за її межами. Які маєте нові творчі плани та проєкти?

— Наша найважливіша концертна подорож була до України. Для хористів це був дуже зворушливий час, коли вони перший раз побачили свою родину. Авдиторія в Україні прийняла нас дуже тепло, це залишилося назавжди у наших серцях. Кожна наша подорож з концертами — це нова сторінка великої книги, де зберігаються наші емоції і велика історія. Тепер маємо кілька концертних програм, зокрема, готуємося до концертів у Польщі, маємо великий репертуар і багато праці. Але це надихає нас.

Отже, крізь призму української народної пісні, сучасних хорових та оркестрових обробок, а також збереження історичної спадщини класиків, які виконує хор під керівництвом Квітки Кондрацької, формуються культурні проєкти та цінності для нового покоління.